"Бандерівські читання – це, напевно, найбільший інтелектуальний захід у країні, де збираються вчені, доктори наук, професори, інтелектуали, сучасні ідеологи та практики українського націоналізму, вояки московсько-української війни, які, ризикуючи своїм життям, цей націоналізм і ці ідеї впроваджують у нашій священній війні з москалями. Я вдячний цим людям, які проводять одну з ключових воєн, яку ми ведемо – це війну за мізки. Бо ви знаєте та розумієте, що війна розвивається не тільки в повітрі, на суходолі, на воді, але війна передусім розвивається в мізках людини. Це записано в їхніх концепціях національної безпеки. Спершу приходять русскій мір, русскій піп, русская агентура захоплює простір і тільки потім російська армія позначає танками той простір, який захоплено. І якщо ви зауважите такий феномен: там, куди дійшов Бандера вуличними акціями 14 жовтня, і куди дійшов смолоскипний марш на день народження Бандери 1 січня, туди не прийшов Путін. Це таке коло, яке окреслила українська нація", – зазначив Юрій Сиротюк.
Він наголосив, що сьогодні є величезний запит на інтелектуальний націоналізм. "І нам Бандера потрібен не тільки в минулому, нам він потрібен як прапор для майбутнього, як візія, як нерозривна єдність. Бо нам ніколи не вистачає часу поміркувати, а якою ідеальною має бути наша країна. Бо ми завжди бачимо погану країну й потім нам пропонують цю погану країну змінити на менше зло. І ми не думаємо, яку б хотіли мати ідеальну країну, в якій би нам хотілося жити. Але про що б ми не говорили, поки ми не завершимо Української національної революції – нічого не буде. Поки ми не забезпечимо повновладдя української нації на українській землі, повновладдя на владу і власність, то нічого не буде – ні реформ економічних, ні соціальної справедливості. Тому революцію треба неминуче завершити та зберегти державність", – зазначив Юрій Сиротюк.
Ростислав Мартинюк зауважив, що з Бандерівських читань логічно випливає питання, що ж українцям робити зі Сходом, з тим, що зараз називається такою дивною словосполукою "Російська Федерація".
"Мене вразило те, що сама історична традиція Російської Федерації ігнорує так звані корінні народи, вона їх не бачить, вона повз них проходить… Коли в контексті Бандерівських читань ми підійшли до проблематики Східних територій або Російської Федерації, то передусім я наголошував на тому, що ми маємо говорити про географію не тільки в розумінні української оптики, а цілої Європи й Атлантичного світу. Бо сучасна Російська Федерація – це як мінімум 40 самодостатніх країн із власною історією, мовою, традицією, досвідом військового опору Москві. Щодо теперішньої картини Російської Федерації – всі ті нації, які номіновані республіками в тілі цього "кита", вони у 1918 році разом із нами здійснювали військовий опір агресії Москви. Тобто хто взяв до рук зброю, той отримав видимість державності на території Російської Федерації, хто її просто просив – нічого не отримали.
Покликання книги "Як облаштувати Росію" – розширити оптику українців на те, що таке територія умовно від Смоленська й Кубані до Тихого океану; 40 невидимих країн; основи географії політичної науки про ці країни та їхнього історичного досвіду.
Цікавим є й те, що ті, хто себе називають "росіянами", "русскімі" чи "москалями" – це люди, для яких рідна мова є фіно-угорська. Йдеться про глобальний обман, до якого вдається Московська імперія, говорячи про ідентичність, про історичну традицію, про свої політичні плани на майбутнє. Це все величезна брехня, обставлена зухвало, і вона, в принципі, досить непогано дурить більшу частину світу.
Отже, маємо 40 корінних країн, окупованих Москвою, маємо русскій народ, ідентичність якого фіно-угорська, і маємо виклик до України – що ми будемо робити з Російською Федерацією або Східними територіями. Запрошую до читання…", – зазначив Ростислав Мартинюк.