Середа, 08 листопада 2017 14:47

Василь Макух: смолоскип свободи

Петро Франко
Василь Макух: смолоскип свободи

14 листопада 2017 року виповнюється 90 років від дня народження Василя Макуха.

Василь Макух був надзвичайною дитиною. Він ще у початковій школі захоплювався історією рідного краю, географією. Треба визнати, що вчився хлопець добре. Вже у 1944 році він потрапив до чорного списку НКВС. Скільки йому на той час було років? Пішов сімнадцятий рік. Його взяли на призовний пункт. Він зорієнтувався і втік. Не вагаючись, пішов у повстанці. Звичайно, що не міг він з перших днів стати стрільцем УПА. Потрібний був серйозний військовий вишкіл, який хлопець пройшов добре. Виконував накази сумлінно. На превеликий жаль, біда не спить.

Виконуючи наказ свого командира «Заверюхи», Василь Макух – «Микола», із повстанцем «Білим» несподівано наштовхуються на енкаведистську засідку. Під час нерівного бою Василя Макуха було поранено у праву ногу, рана виявилася серйозною. Обидва повстанці розуміли, що важко їм буде уникнути переслідування. Ворог із досвідом. Та це вдалося зробити, бо повстанці добре знали місцевість. І все-таки, попри добре сплановане уникнення ворожих переслідувачів, треба знати, що Василеві Макуху потрібна була висококваліфікована медична допомога. Добре розуміємо, що такої фахової допомоги він отримати не міг від повстанця «Білого». Хоча побратим зробив усе, що міг. Важко поранений Василь стікав кров’ю, почав періодично втрачати свідомість і контроль над собою, тяжко стогнав. Все це було на руку ворогові. За таких трагічних обставин повстанець «Микола» був безпорадний, гарнізонники взяли його у полон. Енкаведисти негайно відвезли його на бричці у Сокальську лікарню. Хірурги зробили все необхідне. З одного боку, йому врятували життя, а з другого – він став невільником, позбавленим простих людських прав. Які права, коли бандерівець у руках шкуродерів і садистів! Під час слідства у районі не один раз його били по пораненій нозі, не один раз здирали пов’язку з рани, домагаючись інформації про місце знаходження повстанців. Та Василь Макух пережив ці страшні муки і нікого не зрадив. Далі знову допити, знущання вже у Львові у «Бриґідках». Кожен слідчий намагався вибити щось нове в невільника. Знову задіювали свої методи допиту. Якщо вдасться, то буде ще одна зірка на погонах, а може, і орден Леніна.

Ось так господарювали на окупованій землі московські злочинці, а далі все як по нотах – трибунал, позбавлення волі на 10 років і різні знущальні додатки, конфіскація майна та 5 років позбавлення прав. Майже 10 років відбув він у особливих концтаборах Мордовії й Воркути. Не думаймо, що особливі концтабори це так собі. Ні, це не так собі, це жах – на білім світі. Я часто нагадую про особливі концтабори не тому, що я в них відбув понад три роки ще при Сталіні. Пам’ятаймо і розповідаймо про це пекло на землі. Якщо ви в особливому таборі, то вся, повторюю, вся радянська влада вас має не за звірів, а щось нижче. У таборі ви не маєте ні імені, ні прізвища, просто ви є такий-то номер. Знедоленого Василя Макуха, інваліда, примушували виконувати норму виробітку як повноцінного в’язня.

Василь Макух на поселенні зустрічає свою майбутню дружину Лідію Запару, родом із Дніпропетровська, в якої також тернистий життєвий шлях з юних років. Вона була засуджена москалями на 10 років каторги за зраду батьківщини, але окупаційної – СССР. Після звільнення Лідія і Василь пов’язують своє життя аж до смерті. У подружньому житті в них народилися донечка Оля й син Володимир. Василь прагне до науки, але отримує тяжкий удар. Йому грубо відмовляють у навчанні у вишах. Та він не занепадає духом. Продовжує боротьбу з лютим окупаційним ворогом. Із Дніпропетровська він їздить до Києва, Львова, Івано-Франківська, поновлює контакти з друзями-однодумцями, вже звільненими від табірного режиму. Усе це дається йому надзвичайно важко. Він зауважує за собою нишпорок КҐБ, та наполегливо працює в дусі боротьби і бунтарства проти комуністичного режиму в Україні. Вишукує шлях до повалення окупації України Росією. Бачить, як нелегко вивести українців з-під впливу комуністичної пропаганди. І робить рішучий крок – 5 листопада 1968 року у самому центрі Києва, де найбільш людно, віддає своє життя через надзвичайне мучеництво, шляхом спалення себе і горить як смолоскип. Своїм палаючим тілом світить нам, бо хоче нас, українців, вивести з московського багна і багатовікових кайдан на волю з закликами: «Геть колонізаторів!», «Хай живе вільна Україна!»

Комуністичний режим старався замовчувати і провокувати, фальшувати цей героїчний вчинок. Органи КҐБ запустили на повний хід свою машину як у Дніпропетровську, так і на Львівщині. Та родичі, друзі Василя Макуха з перших днів відновлення України, вже в 1991 році почали вголос говорити про Василя, з’явилися статті у газетах. Львівське обласне товариство політичних в’язнів і репресованих зібрало усі доступні на той час матеріали та надрукувало їх у другому томі нашого десятитомника «У боротьбі за волю України», головним редактором і упорядником якого є автор цієї скромної праці. У 2007 році наше Товариство провело святочну академію, присвячену 80-річчю від дня народження народного героя України Василя Макуха, голова Товариства видав буклет до тієї важливої дати. Товариство нагородило Василя Макуха почесною відзнакою Товариства «Хрест Слави» (посмертно) і передало на зберігання члену родини Ярославі Осміловській. Координаційна рада неодноразово зверталася до міської ради Львова щодо найменування однієї з вулиць міста іменем народного героя Василя Макуха, але отримувала бюрократичні відписки.

Чому такий шлях боротьби вибрав Василь Макух? Він добре знав перший пункт Декалогу Українських Націоналістів, в якому твердо сказано: «Здобудеш українську Державу або загинеш у боротьбі за неї!». Він виконав його сповна, бо був націоналістом до останнього подиху свого життя. Про це свідчить його жертовний героїчний подвиг во ім’я Матері-України.

Слава Україні! Герою Слава!

Loading...

Інтерв'ю

Олег Медуниця: «У реаліях гібридної війни інформаційна безпека – на першому місці»

Сьогодні наша розмова із заступником Голови Проводу ОУН (б), народним депутатом України Олегом Медуницею. Поговоримо...

13-11-2017 Інтерв'ю

Геннадій Іванущенко: «Апеляція до нашого героїчного минулого виховує нових героїв»

Працюючи з великими масивами українських документів, що збереглися в архівах Великобританії, відомий історик та архівіст...

06-11-2017 Інтерв'ю

Добрі справи по осені рахують…

Цього року жовтень несе нам не лише традиційні церковні, професійні та державні свята. Разом з...

29-09-2017 Інтерв'ю

Публікації

Веб-дизайн