Понеділок, 02 вересня 2019 17:36

Товариш. Вчитель. Провідник

Товариш. Вчитель. Провідник

16 років тому в Києві було вбито заступника Голови ОУН (б) Івана Гавдиду «Лісового». В цей день, 30 серпня, щороку друзі і послідовники, націоналісти, вшановують його світлу пам’ять, діляться своїми спогадами, подумки звітують перед ним…

Червоно-чорні мають прапори,
І молоді вперед рушають сотні,
Провіднику, ти нас благолослови,
Наш світлий Янголе з небес Господніх...

Олег Вітвіцький

Іван Гавдида: 16 років у пам’яті...

Такий же вечір як нині. Тихий. Серпневий. Ще літній, але вже в обіймах осені. Золоті Ворота. Розговорилися після роботи.

Поєдинок за Суперкубок УЄФА між «Міланом» та «Порто» о 22.00. «Поїхали до мене дивитися», – запрошую. Ледве минув місяць, як народилася моя донечка Яринка. Подумалось, заодно й хлопців пригощу. Два таксі, бо нас шестеро. Їхати недалеко. Поштова площа. Під хатою заходимо в гастроном. Нехитрий харч. Докуповуємо. Спішимо, бо починається матч. Іван підганяє.

Пізніше всі ці «ментовські» нишпорки спробують зробити наголос на алкоголі. Горілка справді була. Ледве за половину надпита пляшка. Усіма! «Чи помітили ви щось особливе в його поведінці у той вечір?». «Так. І в той вечір, і назагал у житті він був особливий»…

Іван, з-поміж чисельних здібностей та чеснот, знався на футболі. Часто обговорювали з ним. Ходили на міжнародні поєдинки. 2001-2003 роки. Вдавалося діставати акредитацію собі, як журналісту «Шляху Перемоги» та Іванові, як фотокореспонденту. То було щось! Коли перед матчем йому видавали так звану манішку (рожеву накидку), бо за воротами інакше не можна було перебувати, журналісти, й вітчизняні, й з-за кордону, не йняли віри. В Івана була звичайна, як тоді казали, мильничка! Із нею він вельми контрастував з-поміж крутих фотоапаратів із довжелезними об’єктивами та камерами. Та жодних комплексів.

Як істинний прихильник футболу, був щиро захоплений нагодою бути за лічені метри від поля протистояння європейських грандів. Після матчу жартував із своєї «техніки». Цікавило його все. Дослуховувався до чисельних інтерв’ю гравців, тренерів та фахівців у Венеціанському дворику нині НСК «Олімпійського». Дорогою із стадіону, а поєдинки закінчувалися майже опівночі, та ще й післяматчеві прес-конференції були, говорили про все. «Ми – найближчі земляки з тобою», – дуже часто наголошував. Від Саранчук до Підгайців, як пару рядів бараболі перейти.

«Мілан» – «Порто». Перерва. Квартира на першому поверсі. Перекур у лоджії. З неї окремий вхід у підвал. «Дивися, Іване, я тут маю свою криївку», – жартома кажу. «Так, так, кожен бандерівець має мати свою криївку!», – пролунала вдавано серйозна відповідь.

Упродовж матчу говорили про все. Не тільки футбольне. Відразу після фінального сюрчка стали розходитися. Треба було поспішати на міський транспорт. До Івана приїхав тесть. Ремонтувати щойно придбану квартиру. В дверях прощаюся зі всіма. З Іваном – востаннє… На роботі він залишив мобільний. Чому не забрав, якщо проходив повз? З ким зустрівся? Знайшли його нібито й по дорозі додому, але в якомусь дворі. Що він там робив? І як можна було так загадково впасти на потилицю?! Як можна було доставити тіло в морг і залишити в коридорі, а не у приміщенні із відповідною температурою?!

Втім, чи могли злочинці розкрити свій злочин?

Прости, Іване. Відтоді не раз переймає думка: а якщо б не закликав вас тоді?..

Спочивай з Богом!

Григорій Жибак, УІС

 69337071 924100757945205 3388576592061005824 n

Він запалив вогник свічки

Є одна людина, про яку можу сказати, що вона запалила вогник свічки всередині мене, і від цього світліше і тепліше на душі. Це я говорю про сл.п. Івана Гавдиду.

Його вбили вороги України. На той час для розслідування політичного вбивства Івана була призначена ТСК ВРУ, яку очолював народний депутат Юрій Кармазин.

Я кілька разів цікавився ходом розслідування. Отже, зі слів Юрія Антоновича, смерть друга Івана настала за кілька секунд, і це є доказом того, що злочин здійснив професійний найманець-вбивця, один з тих, кого спеціально готують в спецслужбах.

Мені бракує друга Івана. Кілька тижнів тому поїхав до нього на могилу і подумки спілкувався з ним.

Спочивай з Богом, друже. Ми тебе не забудемо.

Ельхан Нурієв

Бувають знайомства по смерті...

 Досі я лише чула про Івана Гавдиду від друзів-колег. А вчора я там була, біля могили. Де в цей день сходяться однодумці, щоб ще раз потвердити: він таки живий!

Це дуже дивно, бо волею випадку я опинилася в середовищі націоналістів. Знаєте, таких справжніх, не гучних і багатослівних, а тих, що тихою невтомною працею... І там залишилася. А тепер я познайомилася з Іваном Гавдидою – провідником, ідейником, міфом. І коли ми там стояли, біля пам’ятника, коли його друзі говорили, згадували такі промовисті деталі, через 16 років по смерті, то так чітко, аж десь на фізичному рівні розумієш, що Україна народилася тут, що Україна тут росте, що її підвалини – тут. І то мова не лише про Саранчуки. Бо таких місцин ми маємо тисячі.

І хто зна, якби тих незламних не винищили, то може б і ми були іншими...

Ольга Фірман

Loading...

Інтерв'ю

Олександр Сич: «Нарікають на ворога слабкі. Сильні – стискають зуби, роблять висновки і готуються до нового бою…»

Політичні виклики часу. Ексклюзивне інтерв’ю з заступником Голови ВО «Свобода», політологом, доктором історичних наук Олександром...

27-08-2019 Інтерв'ю

Віктор Рог: За Україну йде великий бій

Головний редактор всеукраїнського тижневика «Шлях Перемоги», публіцист, автор книг і численних публікацій з ідеології українського...

21-03-2019 Інтерв'ю

Юрій Шухевич: «Ніхто не зміг сплутати йому гри»

Про військове зростання воєначальників УПА, зокрема Головного командира УПА генерал-хорунжого Романа Шухевича – центральної фігури...

05-03-2019 Інтерв'ю

Публікації

Веб-дизайн