Неділя, 06 жовтня 2019 17:29

Повний сил і відваги. наш, ще такий молодий, ювіляр

Марія Базелюк
Повний сил і відваги. наш, ще такий молодий, ювіляр

Георгій Лук’янчук приймає вітання з уродинами. От коли йому знадобиться його унікальна невтомність: адже він – ювіляр. І незліченні друзі, побратими, просто знайомі добре пам’ятають, що народився він саме третього жовтня декілька десятиліть тому в Шепетівці, тож віншування готують заздалегідь. Його шанують і дорожать дружбою з ним, бо ж не щодня зустрінеш людину, яка сповідувані ідеали зробила чином свого життя. Ідеали прості, як козацьке слово, яке двісті літ тому виточив батько української літератури Іван Котляревський:

«Де общеє добро в упадку,

Забудь отця, забудь і матку,

Лети повинность ісправлять…

Любов к Отчизні де героїть,

Там сила вража не устоїть,

Там грудь сильніша від гармат».

Отак і Георгій, я не перебільшую, кожний день свого життя присвячує їй, Україні-матері. Не маючи і не чекаючи – «ні слави, ні заплати». Схоже, вважає, що «заплатою – нам щастя боротьби»… Принаймні саме так я мотивую його подвижництво.

…Ще малятком, по смерті мами, перейшов під опіку бабусі, яка проживала в селі Дубрівка на Житомирщині, де Георгій успішно закінчив середню школу. Далі – армія. Відслужив у ракетних військах стратегічного призначення. Демобілізувавшись, вступив на філософський факультет Московського держуніверситету. По закінченні його працював в українсько-канадському СП «Кобза». З початком горбачовської перебудови з головою поринув у громадську діяльність українських структур. Першою ластівкою серед них у Москві постало Товариство української мови «Просвіта», за ним – Асоціація «Сприяння Народному Рухові України», товариство «Славутич», Український молодіжний клуб. Георгій був у числі ініціаторів заснування у Москві Української бібліотеки.

Нині він згадує добрим словом своїх побратимів, які творили для України славну репутацію, поширювали знання про її історію, культуру та одвічне прагнення українців до свободи. Згадує Євгена Сярого, Юрія Кононенка, Павла Жовніренка, багатьох інших. З Валерієм Петущаком, нині – всесвітньо відомим мандрівником, з Василем Повзуном дружба триває досі – вже на київських теренах. А починалася – з перших патріотичних акцій у Москві. Вони були їх активними учасниками, ініціаторами, першопрохідцями. Приміром, на першотравневу демонстрацію 1990 року українці вийшли з національними прапорами. Несли плакат авторства Георгія: «Долой империю красного фашизма». Без перебільшення скажу, що в ті часи в Москві, на Манежній площі, на антикомуністичних, демократичних акціях присутність українського «фактора» була найвиразнішою. Українців поважали за відвагу і послідовність, з ними рахувалися.

…Коли в серпні 1991 року розпочався путч, Георгій у числі перших прийшов під Білий дім з українським прапором. Будував барикади. А ще наші земляки створили українську сотню, в складі якої Георгій Лук’янчук і Валерій Петущак опинилися першими. Разом з Василем Повзуном підняли в небі над Москвою український прапор на дирижаблі. Незабутні часи!

«Після перемоги над путчистами, – згадує Георгій, – та похорону трьох загиблих на барикадах хлопців нас приймав Борис Єльцин. А ми вже мріяли про те, як повернемося в Україну, щоб будувати незалежну Українську державу». Вони повернулися. «Разом з друзями, – продовжує Георгій, – привезли українські прапори з барикад під Білим домом. Пам’ятаю, одного з них вручили Народному Руху України в особі Володимира Муляви, другий – демократичній владі Києва. Ще один прапор передали до Верховної Ради України, який згодом внесли до парламентської зали засідань».

…Георгій повернувся на Житомирщину. Його «мала» батьківщина переживала час революційних перетворень і він перебував у їх епіцентрі. Був референтом обласної організації НРУ. До Києва «перебрався» 2001 року. НРУ проводив «пішу» акцію – від Житомира до Києва власними ногами – так рухівці боролися за «Україну без Кучми».

Його життя у Києві проходить практично на очах дуже багатьох із нас. Георгій був активним учасником Помаранчевої революції і Революції Гідності, волонтером, помічником народного депутата України Юрія Гнаткевича. Жодна знакова подія в столиці України не відбувається без участі Лук’янчука, якщо він тільки не боронить її національні інтереси в іншому місці. Мало того, про кожну подію він пише репортажі, інформації тощо. Друкується у виданнях «Слово «Просвіти», «Українське слово», «Нація і Держава», «Культура і життя», «Шлях Перемоги», «Голос України», журналі «Українська культура».

Я від щирого серця зичу Георгієві, щоб збулися його найзаповітніші мрії, яких він прагне, але не вірить у їх здійснення. Одне слово, нехай збудеться нездійсненне! Щасти тобі, друже Георгію.

Loading...

Інтерв'ю

Тарас Рондзістий: «Виховання патріотів – пріоритетна українська справа»

Цього року вп’яте відзначають в Україні на державному рівні День захисника України. З цього приводу...

14-10-2019 Інтерв'ю

Боляєнь Сиресь: Досить «просити»! Наше право – вимагати!

Пропонуємо увазі читачів інтерв’ю ерзянського Інязора Сиреся Боляєнь із редакцією газети «Ерзянь Мастор».

30-09-2019 Інтерв'ю

Олександр Сич: «Нарікають на ворога слабкі. Сильні – стискають зуби, роблять висновки і готуються до нового бою…»

Політичні виклики часу. Ексклюзивне інтерв’ю з заступником Голови ВО «Свобода», політологом, доктором історичних наук Олександром...

27-08-2019 Інтерв'ю

Веб-дизайн