Четвер, 03 травня 2018 15:54

Українська футбольна війна

Григорій Жибак
Українська футбольна війна

До всіх бід українського футболу додалося ще й протистояння між його найвищими достойниками.

За останні роки в Україні припинили своє існування чи понизилися у класі чимало самобутніх команд. Ужгород, Луцьк, Харків, Дніпро ще недавно були представлені в елітному дивізіоні. Так само позбулися своїх репрезентантів в нижчих лігах багато інших міст. Закордонні виконавці, яких у кожному клубі було, хоч греблю гати, масово покинули українську першість. Ті, які залишилися або недавно підписали угоди про співпрацю з українськими клубами, є доволі посередніми виконавцями, які аж ніяк не сприяють зростанню рівня нашого футболу. Виняток – донецький «Шахтар». Багатомільйонні контракти бразильських та аргентинських легіонерів утримують їх в клубу, навіть незважаючи на відсутність через війну на Донбасі домашньої арени «гірників». Втім, європейські гранди поклали око на Фреда, Марлоса, Тайсона, Бернарда та Факундо Ферейру. Платити вони можуть не менше і вже цього літа донецькі «зірки» можуть покинути Україну.

Проблеми клубів, головно фінансові, зумовили скорочення чисельності професійних команд. Навіть Прем’єр-ліга скоротилася і турнір довелося проводити за новою, незвичною системою. Спершу команди змагали за потрапляння до шістки найсильніших. Відтак, одні ведуть боротьбу за нагороди, інші за збереження прописки в елітній лізі. Цікавість до змагання понизилася в рази. Вболівальники перестали ходити на стадіони.

Та навіть за такого невтішного стану український футбол залишається ласим шматком для різноманітних функціонерів. Не один рік суддівський корпус у ньому очолюють італійці. Нещодавно керівником Прем’єр-ліги обрали швейцарця. Внесок цих достойників у розвиток гри мільйонів у нашій країні доволі сумнівний. Натомість, зарплатня як для України, захмарна. Подейкують, від 25 до 30 тисяч євро на місяць. І все це відбувається на фоні відвертого зубожіння футболу!

До всіх бід тепер додалася ще й словесна війна між президентом Федерації футболу України Андрієм Павелком та колишнім очільником ФФУ, віце-президентом УЄФА Григорієм Суркісом. Свого часу, коли обрали Павелка, здавалося, що він буде маріонеткою братів Суркісів. За Григорієм Суркісом навіть зберегли посаду почесного президента ФФУ, що дозволило йому обіймати високий пост в УЄФА. Із плином часу погляди цих достойників щоразу сильніше різнилися. Тепер же обидва обіцяють розказати один про одного чимало цікавого. Щось на кшталт, коли злодій кричить: «Тримайте злодія». Поливаючи друг друга брудом, ці достойники, у гніві, оприлюднюють свою справжню сутність. Адже обидва далеко не прихильники Національної ідеї. Те, що Павелко носить вишиванки, а Суркіс дедалі частіше виступає українською мовою, не має вводити в оману.

Уродженець Дніпра Андрій Павелко, як народний депутат, свого часу був за крок до перебігання з «Батьківщини» у Партію регіонів. Не сталося це лише через Революцію гідності. Зараз, як видно із антагонізму до Суркісів, він все ж ліг під донецьке злочинне кодло, себто, став маріонеткою відвертого українофоба, організатора вторгнення московсько-терористичних банд на Донбас і, як би це не було прикро констатувати, друга Президента України Петра Порошенка Рината Ахметова. Саме цей високий покровитель дозволяє обливати брудом «самого» Суркіса.

Перші критичні стріли між ними пролетіли під час відмови київського «Динамо» їхати на календарний матч до Маріуполя, нібито з міркувань безпеки. Тоді здавалося, що кияни в чомусь праві. Адже лінія фронту між промосковськими бандами та збройними силами України за декілька десятків кілометрів від Маріуполя. Можна було очікувати провокацій. Якщо інші команди без проблем виступали у цьому місті, то приїзд українського гранда – небуденна подія. Та згодом стало дедалі видніше, що власники «Динамо» не стільки переймалися безпекою своїх гравців, тренерів та вболівальників, як виконували злочинне завдання Москви. Очевидно, з подачі давнього друга Суркісів, ще одного ворога України Медведчука. Демарш київського клубу мав засвідчити нестабільну ситуацію у прифронтовому місті, додати неспокою і таке інше. Справа дійшла до спортивного суду у Лозанні. Кияни справу програли, їм зарахували поразку, а протистояння між Павелком та Григорієм Суркісом набуло найвищої неприязні.

Згодом «Динамо» провело черговий поєдинок у Маріуполі. Все обійшлося для них спокійно, якщо не брати до уваги ініційованого нападу фанатами клубу на поліцію. Постраждав тоді Президент, який сподівався своєю присутністю додати у рейтингу. Гасла «Чемодан, вокзал, Мальдіви» та бійка на трибунах аж ніяк не сприяли цьому і зумовили поспішне залишення арени.

На цьому поєдинку у свиті керманича країни були Павелко та Суркіс. Очевидно, події під час гри не додали вістів першому з них і, бодай якось, потішили іншого. Та все неприємне для нього тільки розпочиналося.

Із-за спини високих покровителів (Павелка дедалі частіше можна помітити в оточенні Президента) очільник ФФУ вдався до важких образ, навіть дещо непристойних. Угледів, що Суркіса та Януковича об’єднують унітази… Бо віце-президент УЄФА розпочинав свій бізнес із сантехніки, а президент-злочинець користувався золотим «троном».

Далі Павелко назвав Григорія Суркіса хрещеним батьком корупції в українському футболі, за правління якого розпочалися суддівське свавілля та договірні матчі. Оприлюднив суму у 2 мільйони євро, яку виділили на будівництво футбольної бази в Гореничах і за якою й слід простиг. Згадав, що початком дев’яностих Суркісам «Динамо» дісталося абсолютно безкоштовно. Разом із клубом до них відійшло чимало активів. Тепер же, як стверджує Павелко, Суркіси «вже позичають гроші на утримання клубу у багатьох олігархів і не поспішають їх повертати». Закидалося Суркісу й агітацією за СДПУ (о), за блок «Не так», роздавання м’ячів із написом «За Януковича».

Опонент Павелка наголосив, що «Федерація фактично перетворилася в політичну структуру, де популізм править балом, де абсолютно відсутній здоровий глузд, де нема місця моралі, моральності й етики щодо своїх членів, які десятки років вірою і правдою служили розвитку футболу».

Обидва достойники не тільки змагаються у чисельності вилитого бруду, а й у своїй заслузі щодо проведення у Києві на НСК «Олімпійський» фінального поєдинку Ліги чемпіонів – найпрестижнішого клубного турніру континенту, до проведення якого менше місяця. Тут вже Суркіс підключив своїх псів. Редактор журналу «Футбол», виключений із членів виконкому ФФУ Артем Франков заявив, що «це виняткова заслуга самі знаєте кого». Далі він стверджує, коли Суркіс заговорить про все, Павелку буде дуже мало місця, наголошуючи, зокрема, на тому, як він взагалі став президентом ФФУ.

Амбіції Павелка цим обранням не обмежилися. Місяць тому Федерація футболу України висунула його кандидатом у члени Виконкому УЄФА. Від національної організації там може перебувати лише один представник. Повноваження Суркіса спливають 2019 року. І до бабці ходити не треба, що між обома достойниками виникне запеклий бій ще й на цій лінії фронту.

Але що нам із цього? Чи особливо важить, хто з них тріумфуватиме? Такі сучасні реалії. В Україні верховодять, сперечаються, протистоять ті, яким вона не потрібна.

Допоки?

Loading...

Інтерв'ю

Павло Садоха: «Португальці незалежно від політичних уподобань усі націоналісти. Нам варто на те рівнятися»

На залитій сонцем лісабонській вулиці майорить величезний синьо-жовтий стяг – українці проводять чергову акцію проти...

06-09-2018 Інтерв'ю

Сергій Кузан: «Ми повинні пережити момент становлення нації, а потім можна говорити про мультикультуралізм»

«Тиждень» поспілкувався з волонтером, заступником голови ГО «Вільні люди» Сергієм Кузаном про здорове патріотичне виховання...

05-09-2018 Інтерв'ю

Веб-дизайн