Четвер, 28 липня 2016 14:52

До історії української церкви

Анатолій Зборовський
До історії української церкви

Нещодавно вийшов друком збірник «Церковно-визвольний рух на Чернігівщині в 1920-х роках» (редактор-упорядник Віктор Моренець). Книга містить архівні документи, спогади Голови Всеукраїнської православної церковної ради Василя Потієнка, маловідомі світлини храмів 1920-1930 років, друковані видання української церкви 1921 року. Книга висвітлює діяльність Української автокефальної православної церкви на Чернігівщині. Але мемуари Потієнка охоплюють і події в інших областях України.

У передмові до збірника Ростислав Мартинюк наголошує: «Документи й спогади, оприлюднені у цьому виданні, дають ясну й, водночас, сенсаційну картину: у міжвоєнний час та до самої другої сталінської окупації України 1943 року, Чернігівщина була тереном духовної влади УАПЦ. Так, з поправками на різні групи промосковських священиків, канонічний статус яких був непевним і, часто густо, вигаданим. Але з винятковим впливом УАПЦ першої формації та УАПЦ другої формації».

Діяч УАПЦ Василь Потієнко (1898-1945) згадував: «На які сили спиралися автокефалісти? Це, насамперед, молодь, різної статі і соціяльного стану, при чому ведучою була молодь, що брала участь у «Просвітах». По-друге, колишні полонені імперіялістичної війни, що повернулися з полону свідомішими. По-третє, всі, хто брав участь у революційних змаганнях за Україну. І, нарешті, прошарок селян, що вміють мислити. За російсько-слов’янськими священиками пішли переважно куркулі (справжні куркулі!), які вболівали за царем, інтелігенція, що вважала свою  приналежність до російської культури з російською мовою і страшно боялася опуститися до низів. Де були рештки російського панства та бюрократії, то вони як правило, теж були проти української церкви. Треба сказати, що ні я, ні мої безпосередні помічники і однодумці ніяк не сподівалися, що Українську церкву так добре сприймуть маси».

Потієнко пише про розбудову Української церкви в 1920-х роках: «На пожарині української революції, на руїнах української республіки, на уламках українського національно-державного життя, серед страшних більшовицьких утисків будується Українська Церква, яка в відозвах своїх говорить нечуваною тепер, в цих умовах, національною своїм змістом мовою. Це цікаво: в умовах боротьби з Україною і з усім українським будувати, і то, як кажуть, цілком правно і законно Українську Церкву!»

На сторінках спогадів Василя Потієнка постає велична особистість – митрополит УАПЦ Василь Липківський. Потієнко розповідає про проповіді Липківського: «Він просто пояснював Євангелію, прочитану перед тим, але обґрунтовував своє пояснення історично-соціяльними, на підставі Біблії, аргументами. Потім прирівнював тодішнє становище до сучасного, потім робив великий екскурс в історію України і закінчував чудовими патріотично-українськими висновками. Поскільки ієрархія російської Церкви була тісно пов’язана з монархією російською, то разом з російськими єпископами перепадало «і царям, і панам». Іноді, слухаючи тих проповідей, страшно ставало і за проповідника, і за слухачів – ми, в провінції живучи, не могли думати, що десь у Києві, в умовах радянської влади, виголошуються промови такого патріотичного змісту, та густо насичені націоналізмом. А почувши там, взяли те до уваги, легко опанували, і практику Київської св. Софії переносили на периферію».

А це розповідь Василя Потієнка про перебування митрополита Липківського в Глухові (нині Сумська область): «Дивна річ у тому Глухові. Це ж край Чернігівщини, на межі з Курською губернією. Серед населення рідко де почуєш українську мову, і то якусь покручену і засмічену. Тут ні Центральна Рада, ні Гетьманщина, ні петлюрівщина, ні, тим більше радянська влада з її формальними розпорядженнями щодо українізації, нічого не могли зробити: населення вкрай зрусифіковане, не сприймало української мови і було вороже до українізації державного апарату й школи. І от, те, чого не зробили політичні і державні чинники, зробила Українська Церква. В усякому разі, після літургії до митрополита прийшло багато поважних і старих людей, які називали себе українцями і зголошувалися підтримувати Українську Церкву. Також приїхала депутація від Покровської церкви (на Усовці), просити митрополита послужити там. Ми послужили в чотирьох храмах і українізували чотири парафії. Це було щось небувале і нечуване. Всі були такої думки, що в Глухові й українців нема, навіть у державних органів був сумнів, чи належить Глухів до України, – а тут приїхав український митрополит, і до нього пішли люди, зголошуючись як українці! Пояснюється це тим, що там, у сусідстві безпосередньому з росіянами українці гостріше й реальніше відчувають свою своєрідність. Пояснюється це і тим, що митрополит зумів пробудити в них українську душу й національну гордість. Як ніде, митрополит у Глухові найбільше говорив з історії України і Української Церкви. Правда, митрополита попередили місцеві люди, щоб не дуже лаяв усе старе, і слов’янських священиків, а то там більше консервативний елемент, і відвернуться від УАПЦ. На те митрополит відповідав: «Ну, що ж, коли од правди одвернуться, так на брехні ми нічого не збудуємо!»

Книга «Церковно-визвольний рух на Чернігівщині в 1920-х роках» нині особливо актуальна. Ростислав Мартинюк робить висновок: «Тепер, в умовах неоголошеної війни, яку веде Російська Федерація проти України та її Помісної Церкви, ця книжка повинна стати запорукою твердості у відстоюванні духовного суверенітету нашої нації. Очевидно, слід виявити виняткову мужність і в боротьбі з релігійними групами, які декларуючи свою вірність православній традиції, вводять в оману мільйони громадян України, жонглюючи «канонами» та відточеними до хижого блиску маніпуляціями – аби тільки подовжити стан духовного рабства українців... Боротьба не буде легкою. За словами відомого політика, знавця московського церковного імперіалізму Віктора Єленського, «церква – це останнє, від чого відмовиться Росія в Україні».

Loading...

Інтерв'ю

Віктор Рог: За Україну йде великий бій

Головний редактор всеукраїнського тижневика «Шлях Перемоги», публіцист, автор книг і численних публікацій з ідеології українського...

21-03-2019 Інтерв'ю

Юрій Шухевич: «Ніхто не зміг сплутати йому гри»

Про військове зростання воєначальників УПА, зокрема Головного командира УПА генерал-хорунжого Романа Шухевича – центральної фігури...

05-03-2019 Інтерв'ю

Юрій Менцинський: «Багатолітня боротьба українців увінчається успіхом»

Його доля характерна для сотень тисяч українців, родини яких, рятуючись від московських «визволителів», змушені були...

21-01-2019 Інтерв'ю

Веб-дизайн