– «Спогади Олександра Лук’яненка охоплюють переважно 40- 90 рр. ХХ ст. і становлять особливий інтерес як оповідь рідного брата Левка Лук’яненка про цей трагічний і буремний час в житті українського народу, нескореної родини Лук’яненків, широковідомих і невідомих героїв «хрущовської» відлиги, брежнєвського «застою», горбачовської «перебудови», вукраїнського національно-визвольного руху. Зі спогадів постають талановиті і всебічно обдаровані члени цієї уславленої сім’ї й увиразнюється розуміння значення життєвого подвигу Левка Лук’яненка – борця за незалежність України і переможця у протистоянні з радянським тоталітаризмом і російським шовінізмом. Автор-оповідач виявляється не тільки мемуаристом, а й письменником, а ще – маляром-художником, технарем-раціоналізатором, суспільно активною постаттю в краї, – зазначає Олександр Неживий, провідний фахівець Інституту культурологічних та етнополітичних досліджень імені Іларіона Київського МАУП.
Оповідь загалом ведеться в такій послідовності: перші паростки демократизації за горбачовської перебудови, «КДБ й інтриги», в житті родини й народу, спогади і роздуми над суспільними проблемами, доля раціоналізаторського руху і недоля художника – автора, який втратив свій творчий доробок на виставках за кордоном.
Текст вселяє в читача величезний потенціал оптимізму, впевненості в собі, у власних силах: адже за сприятливіших обставин Олександр Лук’яненко міг би стати справжнім письменником, щасливішим художником, успішним раціоналізатором, а то й ученим – якби здобув вищу освіту і мав більшу змогу реалізовувати свої здібності. Однак людиною совісті й честі, суспільно активним громадянином він все одно реалізовувався».
До спогадів додано чимало фотодокументів: світлин з родинного архіву Лук’яненків, світлин, що ілюструють національно-визвольну боротьбу кінця 80-х-поч. 90-х рр. ХХ ст., копій документів.