Середа, 28 грудня 2016 15:45

У боротьбі з ворожою аґентурою

Автор Василь ГУМЕНЮК

16 грудня 2016-го в сесійній залі Косівської районної ради (Івано-Франківська область) з ініціативи голови ради п.Павла Ванджурака і за активної підтримки РО “Просвіта” (голова – п.Богдан Глібчук) відбулася перша презентація щойно опублікованої книги видавництва “Літопис УПА” (26-й том Нової серії) – “Коломийська округа ОУН: документи і матеріали референтури СБ 1945-1950”.

Це по-суті перший збірник такого спрямування серед томів “Нової серії”, який органічно перекликається з аналогічними виданнями томів 43, 44 і 46 “Основної серії” та 8-ї книги серії “Події і люди” – “Квітка у червоному пеклі: життєвий шлях Людмили Фої”, присвячених висвітленню діяльності Служби Безпеки (СБ ОУН). Однак про те, як повстанська розвідка й контррозвідка функціонувала на Прикарпатті та Гуцульщині, історики, краєзнавці і просто всі небайдужі мають змогу ознайомитися вперше.

Радянська пропаґанда, нещадно поливаючи брудом національно-визвольну боротьбу 40-50-х років ХХ-го століття (а в РФ і зараз) для широкого загалу оперувала узагальнюючими термінами – спочатку “українсько-німецькі…” (його придумав Д.Мануїльський), а пізніше “українські буржуазні націоналісти”, до числа яких були включені не лише ОУН і УПА, але й громадські організації – “Просвіта”, “Пласт”, “Сокіл”, “Каменярі” та інші, найбільшим “гріхом” яких була повага до рідного слова, традицій та звичаїв українського народу. Рідко в якому селі не стояли обеліски на пам’ять про тих, хто “загинув від рук “українських буржуазних націоналістів” (була навіть у Криму так звана “кримська баба” – гротескна скульптура з сірого бетону – предмет насмішок і демонстрація відвертого несмаку ідеологічного маскульту; цікаво, чи той “монумент” ще не демонтований?). Однак найбільшу лють радянських властей та їхніх “вартових режиму” – чекістів – викликала саме Служба Безпеки ОУН. Воно й недивно, адже це був останній бастіон протидії підлим планам остаточного поневолення, а в перспективі – повної асиміляції нашого народу, трансформації його в преславутий homo sovjeticus без історичної пам’яті, власної мови, віри і елементарних потреб, придатного лише до виконання “інтернаціонального обов’язку” чи інших забаганок владної верхівки імперії…

Упорядник презентованого тому, пан Дмитро Проданик (м.Чернівці), для якого це вже далеко не перша сформована книга про українське збройне підпілля означеного вище періоду, ділячись своїми враженнями про підготовку до друку повстанських першоджерел (їх у книзі, до речі, 45 – звітів, інформативних записок, висновків, специфікацій, зізнань, слідчих справ і протоколів допиту затриманої аґентури), віднайдених як у ГДА СБУ, так і наданих музеями та приватними особами, ознайомлюючи присутніх зі змістом нового видання, поділився також своїми особистими враженнями від редагування щойно опублікованого. “Для мене це був справжній шок – читати зізнання, наприклад, аґента, а згодом навіть “резидента” аґентурної мережі МҐБ, якогось Василя Ясінчука зі села Товмачик нині Коломийського району, котрому був присвоєний псевдонім “Білий”, а згодом “Дуб”. Затриманий 1 травня 1949 року і допитуваний впродовж п’яти днів, аґент МҐБ зізнався не лише в тому, що особисто спричинився до наведення чекістів на постої і криївки вояків УПА, внаслідок чого загинули, були поранені й захоплені щонайменше 11 борців за волю України. Ось фрагмент протоколу: “…Я підвів їх і большевики окружили постій та почалась перестрілка. По перестрілці Кокорін (оперуповноважений МҐБ – В.Г.) сказав мені, що вбили двох бандерівців і щоб я за два дні прийшов по гроші /…/ За два дні я зайшов до Кокоріна і він дав мені 3.000 крб. При тому сказав, що якщо б ти сам застрілив одного бандерівця, то я б тобі дав 10 тис. крб. Але нічого, за другий подібний донос одержиш більше грошей…”

Та це була лише одна сторона діяльності аґента “Дуба”. Інша, важливіша (з точки зору чекістів), полягала у дискредитації руху опору, і для цього він отримав повноваження та дозвіл на створення провокативної боївки “a la УПА”, котра мала грабувати цивільне населення. Допитуваний розповідає: “…Оперуповноважений сказав: “Вам треба роздобути тризуби та вдягати різний одяг, але старатися про військовий, брати зі собою кріси, щоб всі були озброєні. Говорити виключно по-українськи, так, щоб селяни вірили беззастережно, що ви бандерівці /…/ Провокація має виглядати ось так: ти перший входиш до кімнати і говориш “Слава Україні”. Пізніше питаєш як живете, що в селі нового, коли й чого були большевики. Відтак питаєш, коли у вас були наші хлопці; коли ж господар нічого не відповідає, тоді ти заявляєш: “Нам потрібно одягу, взуття та харчевих продуктів. Ви сидите вдома та з большевиками напиваєтесь і годуєте їх, а нам нічого не даєте”. Коли господар погодиться дати лише частину, вимагайте все, а коли не погодиться, то зложіть всіх долів, переведіть сильний перешук і заберіть все з харчів, одягу та взуття. Можна брати: збіжжя, муку, сало, масло, сир, мед, горілку і тютюн, з одягу і взуття все /…/ При грабежі говоріть господарям, що всі ці речі ідуть на цілі ОУН чи УПА, при відході зазначіть, щоб господарі нікому нічого не говорили. Всі речі занесіть в одне місце і поділіться по рівній частині. Діли ти сам, дай кожному рівну частину, а собі остав меншу, щоби вони тобі вірили й любили…”

А ось як виглядало “практичне втілення” чекістської, так би мовити, настанови: “…В неділю ми зійшлися в М’язги Степана, нахарактеризувалися, дехто мав вже тризуб і пішли до Мочернюк Михайла і Касінець Ірини (переселенка) в с.Станіславівка. Ми забрали: 4 м (тобто центнерів) збіжжя, 1 м муки, 2 кг масла, 3,5 л горілки, 1,5 кг тютюну, з одягу 40 м полотна (селянського), я штани, Кулька Михайло штани (райтки), Міняйлюк Михайло маринарку (мужеську). Харчевими продуктами ми поділилися по рівній частині. Всі награбовані речі везли на фірі М’язги Степана і це все до нього завезли…”.

Не забув аґент і про свого “патрона”, отож зізнається: “…Кокорінови взяв я 5 кг муки, 1 кг масла, 1 л горілки, 1,5 кг тютюну (тобто увесь награбований! – В.Г.) і про все йому розповів, і як підступав…” У протоколі не вказано, але зрозуміло: “данину” як частку награбованого страж правопорядку взяв, і совість, що при цьому постраждали абсолютно невинні й непричетні до підпілля люди, його не мучила – він лише дає нові настанови: “В кого і як ви ділитеся награбованими речами? Ділимося в М’язги Степана. Збіжжя і муку міримо відром, а одяг різно. А в кого ви сходитесь, як ідете грабити? Сходимось в Міняйлюка Івана або в М’язги Степана. Добре, і надальше сходьтеся і діліться в М’язги Степана. В тебе нехай не сходяться, бо це може бути підозріння…”

Вдумаймося в такий підсумок цієї сторони “діяльності” аґента МҐБ: “…В протязі цього часу ми ограбили 34 господарів. Награбили около 76,5 м збіжжя (різного), 8,2 м муки, 73 кг сала, 25 кг масла, 37 кг сира, 7 л меду, 63,5 л горілки, 4,5 кг тютюну. З одягу ми забрали: 32 пари білизни, 16 сорочок, 34 штанів, 16 маринарок, 41 хусток, 15 юпок, 6 жакетів, 15 светрів, 2 шалики, 1 байбарак, 2 кожушки, 3 рубашки, 1 коц, 1 куртка, 1 куфайка, 11 пар черевик, 1 пара мештів, 5 пар чобіт, 1 ровер, 1 машинка від шиття”.

“Ідейний наставник і покровитель” грабунку, оперуповноважений Коршівського РВ МҐБ Кокорін отримав такий “відкат”: 8 пар білизни, 6 сподень, 5 маринарок, 2-є чобіт, одні черевики, 4 светри, 5 хусток. З харчів взяв: 10 м збіжжя, 2,8 м муки, 47 кг сала, 14 кг масла, 9 кг сира, 27,5 л горілки, 3 л меду і 2,5 кг тютюну. “Крім того забирав деякі речі, які йому подобалися” – підсумовує аґент “Дуб” (див. “Літопис УПА. Нова серія”; том 26, Київ-Торонто, 2016.– С. 290-319).

“Зверніть увагу – наголосив п.Дмитро Проданик, – що протокол допиту, який проводив референт СБ Коршівського районного проводу ОУН Василь Дутчак-“Чорний” (цифронім “128”) надрукований на цигарковому папері формату А4 в 9 примірниках обсягом 19 аркушів тексту через один інтервал на машинці і коли – в травні 1949-го року!, тобто через 4 роки після закінчення Другої світової війни. В умовах глибокого підпілля, нестачі харчів, одягу та зброї, Служба Безпеки ОУН тим не менше не практикувала свавілля і самосуду, а намагалася з’ясувати всі деталі, задокументувавши в протоколі діяння аґентури, і лише після цього Провід приймав рішення щодо подальшої долі затриманого”.

Презентований том вміщає солідний довідковий матеріал – іменно-географічний покажчик (індекс), біографічний довідник персонажів референтури СБ Коломийщини (до кущових інформаторів включно; всього наведено довідки про 161-го підпільника), а також 29 світлин тих часів, причому деякі з них публікуються вперше. Для присутніх був продемонстрований слайд-фільм “СБ ОУН проти НКВД-МҐБ”, з якого можна було довідатися про становлення повстанської розвідки та головного організатора СБ – Миколу Арсенича-“Михайла”, який народився і виріс в селі Нижній Березів Косівського району, тобто є земляком переважної більшості присутніх в залі.

Представник ТЗоВ “Літопис УПА” у м.Львові, п.Богдан Столяр представив також мистецьки оформлений традиційний календар видавництва на 2017-й рік, який викликав неабияке зацікавлення, адже новий рік, який вже “стукає” до наших осель, ювілейний – в липні-серпні виповнюється 70 років безпрецедентного Великого Рейду відділів ВО-6 “Сян” УПА-Захід під командою курінного “Байди” до американських окупаційних зон Німеччини і Австрії, а в жовтні буде відзначатися 75-ліття створення УПА. Крім того промовець розповів про величезну роботу з публікації матеріалів підпілля, що його здійснює видавництво “Літопис УПА” (вийшло вже понад 120 книг), поділився планами на майбутнє.

Слово в обговоренні мав голова Косівського РО “Просвіта” п.Богдан Глібчук. Відмітивши, що друковані видання “Літопису УПА” – це жива історія нашого недалекого минулого, яка тривалий час не лише ретельно замовчувалась, але й ґрунтовно фальсифікувалась, промовець закликав читати й популяризувати як щойно презентоване, так і видане в минулі роки. Особливо це потрібно підростаючому поколінню, бо хто не знає правдивої історії своєї Батьківщини, легко стає маніпульованим ворожою пропаґандою з усіма наслідками, які з цього випливають.

В заключному слові голова Косівської районної ради п.Павло Ванджурак подякував видавцям і упорядникам та побажав їм нових здобутків на ниві історичної документалістики періоду визвольної боротьби. Теплі слова подяки пан голова висловив присутнім – працівникам музею визвольної боротьби, вчителям і учням Косівської ЗОШ № 2, колективу центральної районної бібліотеки, членам Братства ветеранів УПА.

На заході був присутній заступник голови Косівської РДА п.Ярослав Бринський, працівниця апарату райдержадміністрації п.Оксана Швед, депутат Косівської районної ради п.Василь Табахарнюк, депутат Косівської міськради п.Дмитро Гладун, громадські активісти Аделя Григорук, Роман Кабин, Зеновій Библюк, Петро Пліхтяк, Федір Тершак, Василь Бович, Іван Ключук, Богдан Чепига та інші. Практично всі придбали як нові, так і видання попередніх років “Літопису УПА”, тож можна констатувати: захід викликав належне зацікавлення і створив відповідний суспільний резонанс. Єдине, що викликало деяке здивування, так це його ігнорування представниками КУНу і “Свободи” – політичних партій, широко представлених в депутатському корпусі Косівської районної ради і відомих своїми заявами, що лише вони є справжніми продовжувачами справ та ідеалів ревоцюційної ОУН. Не знали? Але ж районна газета “Гуцульський край” напередодні анонсувала заплановану презентацію, активісти “Просвіти” розповсюдили по місту друковані оголошення, а на сайті http://kosivart.if.ua/2016/12/08/7861/ можна було детально ознайомитися з тим, що саме буде представлено (сторінку, до речі, напередодні переглянули понад 290 відвідувачів). Не мені, безпартійному, судити про політичну кон’юнктуру поточного моменту, але хто, скажіть, повинен підтримувати (бодай морально!) зусилля тих, хто жертвує час і немалі кошти на видання історичних документів підпілля ОУН і УПА? Невже сподіватися на “опозиційний блок” чи Р.Ахметова?!

Loading...

Інтерв'ю

Соломія Фаріон: «Український націоналізм – це програма побудови нашого майбутнього»

Нещодавно Молодіжному Націоналістичному Конгресу виповнилося 16 років. До цієї дати відбувся Збір МНК, на якому...

13-03-2017 Інтерв'ю

Володимир Сергійчук: «Треба щоб була внутрішня консолідація українського народу на платформі незалежності»

Чи можна сміливо проводити паралелі між Українською революцією 1917-1921 років і Революцією Гідності? Як вилікувати...

27-02-2017 Інтерв'ю

Веб-дизайн