Понеділок, 06 листопада 2017 16:07

Такий близький Харків

Аскольд Лозинський
Такий близький Харків

Місто Харків пишається своїми університетами та студентами. Серед цілої групи вищих інституцій освіти є також Харківський Національний Педагогічний Університет імені Г. С. Сковороди, який почав свою історію ще 1804 р. Сьогодні університет готує нові кадри педагогів. На цьому ж університеті я мав нагоду представити свою нову книжку «Близька Україна із Нью-Йоркського зошита».

У змаганні за утвердження української державності Харків відіграв значну роль.

У час президентських виборів у травні 2014 р. я мав нагоду очолювати місію міжнародних спостерігачів на Харківську область. Рекомендували мені з посольства США туди не їхати, бо там небезпечно. Правда, дороги погані, що я і так знав, бо перебував у Харкові кількаразово, але не вперше також тоді я переконався у людях Харківської області. Люди були прекрасні, українські, хоча правда здебільшого зрусифіковані. Росія намагалася у той день біля пам'ятника Леніна у Харкові влаштувати демонстрацію сепаратистів. На цей шабаш зібрали лише з п'ятсот осіб з цілої тримільйонної області. Це дуже мене втішило. Але тоді я вперше запізнав харківську студентську молодь, яка голосувала на студентських виборчих дільницях. Результати там були ще більш втішними.

На презентації книги 2 листопада були люди різні – старші і молодші, декани (до речі заступник декана у цьому випадку є кандидатом наук, сама молода жінка з Полтави), учителі, літератори, художники, журналісти. Але найголовніше – була студентська молодь того ж університету перших двох курсів у віці 17-20 літ – майбутнє Харкова і України з великими очима та ще більшими усмішками. Молодь, немов свіжий не пройдений сніг, як перший цвіт ранньої весни з ентузіазмом та новими надіями та ідеями.

Про мою книжку так писав у післямові упорядник книжки і головний редактор журналу «Березіль» Володимир Науменко, який теж виступав на презентації:

«Роздуми-рефлексії... які раз по раз будять громадську думку в нашій періодиці, без сумніву,ще матимуть своє продовження, але на тепер з волі автора стали ще однією книгою – книгою знаковою, помітною, сповненої тривоги, надії, болю, розчарувань, переконливих, а часом полемічних суджень і незламної віри в Україну та українців. Навіть найзатятіші опоненти... (а такі серед наших краян неодмінно знайдуться), бодай раз поглянувши правді у вічі, змушені будуть визнати, що написана вона (книга) справжнім патріотом, людиною з високим українським серцем...»

А відомий поет Дмитро Павличко у вступі до книжки написав:

«...це доторки схвильованого розуму до численних, ним же відчутих болісних місць в організмі нашої державності».

Не знаю чи так сприйняли чи сприймуть мої думки після прочитання ці молоді люди і фактично це не важне. Лейтмотивом презентації перед молоддю Харкова було – «Ви сумління народу, говоріть, що думайте, ви є господарями України, до вас має прислухатися і пристосуватися влада, а не ви до неї. Беріть владу у свої молоді ідеалістичні та принципові руки».

Відома американська журналістка Анн Аполбаум у найновішій книжці про Голодомор 1932-33 рр. «Червоний Голод» зупинилася у своїх аналітичних міркуваннях на деяких моментах тяжкої історії українського народу, що попереджували Голодомор. Вона звернула особливу увагу на боротьбу царської, а пізніше і радянської Росії проти української мови і культури, як також релігійного життя. Напередодні самого Голоду 1932-33 рр. відбулося задушення т.зв. українізації, а висновок Аполбаум в історичній площині, щодо мови, був такий:

«Обмеження на користування українською (мовою – А.Л.) обмежило вплив національного руху. Це також спричинило неграмотність мас населення. Багато селян, вихованих російською, яку вони ледве розуміли, робили мало поступу. Учитель у Полтаві на початку ХХ століття нарікав, що студенти скоро забули те що навчилися, коли їх насильно вчили по-російськи. Другі звітували, що українські студенти у російськомовних школах були здеморалізованими. Були знуджені школою та ставали хуліганами».

У Харкові на презентації і після у приватних розмовах дискусія пішла про мову, нашу мову. Тут молодий Харків виявився україномовним, здібним і дуже пильним. У своїх висловах я наголошував про важливість нашої рідної мови. Студенти усі годилися, хіба ті, котрі мовчали, були інакшої думки. Підходили та вказували і мені як є важливим, щоби Харків і ціла Україна говорила рідною мовою.

Не знаю, хто глибше вплинув на кого. Я поїхав з Харкова одуховленим. Молодий Харків став для мене дуже близьким.

Loading...

Інтерв'ю

Олег Медуниця: «У реаліях гібридної війни інформаційна безпека – на першому місці»

Сьогодні наша розмова із заступником Голови Проводу ОУН (б), народним депутатом України Олегом Медуницею. Поговоримо...

13-11-2017 Інтерв'ю

Геннадій Іванущенко: «Апеляція до нашого героїчного минулого виховує нових героїв»

Працюючи з великими масивами українських документів, що збереглися в архівах Великобританії, відомий історик та архівіст...

06-11-2017 Інтерв'ю

Добрі справи по осені рахують…

Цього року жовтень несе нам не лише традиційні церковні, професійні та державні свята. Разом з...

29-09-2017 Інтерв'ю

Публікації

Веб-дизайн