Четвер, 01 жовтня 2020 15:41

Косівщина повстанська: чверть століття опісля

Василь ГУМЕНЮК
Косівщина повстанська: чверть століття опісля

В грудні 1995-го газета «Шлях перемоги» опублікувала матеріал Григорія Дем՚яна під назвою «Косівщина ‒ своїм героям-націоналістам» (див. № 48 (2172) за 9.12.1995, стор. 7). Там повідомлялося про відкриття виставки дивом збережених зв՚язковою Василиною Копчук (насправді Василиною Русинюк ‒ В.Г.) півтори сотні повстанських світлин за активної участі колишньої підпільниці Дарії Кошак-«Христі» та ініціатора пошуків бункрів, схронів і поховань воїнів УПА п.Василя Бовича. Публікація завершувалася такими словами: «Косівщина (Івано-Франківська область ‒ В.Г.) не забуває своїх героїв.

Особливо приємно, що до їх вшанування приєдналася місцева «Просвіта» не тільки наданням приміщення, а й діяльною участю своїх членів у пошуково-дослідницькій роботі. Тепер тут готуються до опрацювання максимально повного повстанського мартиролога Косівщини з короткими біографіями всіх полеглих у боях, закатованих на допитах, померлих у тюрмах і на засланні, вбитих у селах і т. ін. Лише така робота покаже всій Україні та світові, якою дорогою ціною виборювалася наша національна незалежність».

За 25 років, які минули з того часу (як він шалено летить!) лише декілька районів Івано-Франківщини (Галицький, Надвірнянський, Рогатинський, Снятинський і Тлумацький) спромоглися видати окремими книгами реєстри-розповіді про учасників святої боротьби революційної ОУН і УПА, а ось у інших, як то кажуть, «руки до цього не дійшли». Само собою зрозуміло, що з плином часу здійснити таке стає все важче і важче, адже левову пайку подібних публікацій складають не архівні писемні документи, а свідчення очевидців тих буремних років, котрих буквально з кожним днем стає все менше і менше. А тепер, у зв՚язку з адміністративно-територіальною реформою, коли відбувається формування ОТГ і укрупнення районів слід гадати поява подібних публікацій буде все більш проблематичною...

Косівщина ‒ край повстанський. Вже після оприлюднення збірки світлин, збереженої Василиною Русинюк, в районі виявлено ще три чималі «архіви» фотографій підпілля, так що загальна кількість доступних для дослідження зображень зараз перевищує півтисячі, і це число невпинно зростає за рахунок віднайдення поодиноких сюжетів у сімейних сховках, випадкових місцях постоїв, розсекречених справах НКВД-МҐБ і т.п. І ще: далеко неповне дослідження доступних нині колись цілком таємних доповідних Відомства чекістів засвідчує, що за 10 років (1944-1954) в боях з окупантами загинуло 500 уродженців Косівського району й боротьба могла тривати ще довго, якби не підла зрада кількох очільників ‒ як це не прикро ‒ Служби Безпеки Коломийської округи (Романа Тучака-«Кірова», Миколи Ільницького-«Кузнєца» та Петра Кузьменюка-«Кордуба»)...

До реалізації того, про що писав Г.Дем՚ян в 1995-му, а саме підготовки в друк книги про повстанців Косівщини 40-50-х років ХХ-го століття певні зусилля прикладали районна організація КУНу, Братство ветеранів УПА ім. курінного «Скуби», музей Визвольної боротьби, але вагомих здобутків на даній царині досягнуто так і не було. У значній мірі це обумовлювалося браком ентузіастів, готових до ефективної діяльності по збору інформації в кожному з 45 сіл району, а той факт, що навіть приблизне число безпосередніх учасників підпілля наближалося до двох тисяч осіб плюс в рази більше репресованих родичів створювало проблеми майбутнього видання, котре для більш-менш детальної інформації про всіх причетних до боротьби мусіло б бути багатотомним. Було незрозуміло, хто готовий надати кошти на друк матеріалу в умовах їх перманентного дефіциту.

Але одна людина, котра не стала очікувати, як то кажуть «з моря погоди», на Косівщині таки знайшлася. Понад 10 років (!) учителька (між іншим ‒ не історії, а математики й фізики) Парасковія Сусак-Курендаш, залучивши до справи дочку Оксану і сина Володимира збирала «по крупинках» інформацію як у своєму родинному селі Вербовець, так і двох суміжних ‒ Старому Косові та Смодній. Цих троє сіл прилягають до північної і північно-східної окраїни райцентру, охоплюючи його такою собі «підковою». Зібраної інформації в ході, як прийнято говорити «польових досліджень», а також ретельного перегляду публікацій у місцевій періодиці, експозиції Косівського музею визвольної боротьби, численних книгах видавництва «Літопис УПА» набралося на добрячий фоліант обсягом 458 сторінок, котрий у грудні 2019-го року був підписаний до друку у львівському видавництві Тараса Сороки і в січні нинішнього побачив світ накладом у 150 примірників:

іаіввпварпор

Перша книга про боротьбу ОУНр і УПА у трьох селах

Косівського району в 40-50-х роках ХХ ст.
Упорядники: Парасковія Сусак-Курендаш, Оксана Швед, Володимир Куриндаш

Упорядники назвали свою книгу «Стежками «Відважного» і його побратимів» (ISBN 978-617-7593-28-6). «Відважний» ‒ це кущовий провідник революційної ОУН Ласитчук Юрій син Григорія, уродженець села Старий Косів (1915-01.08.1949) – легендарна особистість, псевдо якого цілком відповідало своїй визначальній суті, понад 5 років наводячи страх і безсилу лють чекістів, адже оперуючи буквально «під носом» районного управління НКВД-МҐБ він увесь час залишався невловимим як для оперативників, так і цілої зграї аґентури, уособлюючи альтернативну окупаційній українську владу та дух нескореного народу. Прикметно, що останній свій бункер-прихисток «Відважний» і його побратим «Тарас» (Микола Рабинюк, родом зі с.Старий Косів, 1930-01.08.1949) облаштували за кілька сотень метрів по прямій від райуправління МҐБ. Блоковані опергрупою, повстанці відстрілювалися до останнього патрона, полишивши його для себе... На місці героїчної загибелі «Відважного» й «Тараса» ‒ обабіч траси, яка веде з Косова на Пістинь встановлено пам՚ятний Хрест із мореного в чорний колір дуба. Біля його підніжжя дуже часто горять свічки і практично завжди лежать живі квіти ‒ люди пам՚ятають Героїв, хоча практично всю родину «Відважного» радвлада розкидала по безкрайньому Сибіру.

Презентація першої в районі книжки про борців за волю України середини ХХ-го століття відбулася за велелюдного зібрання зацікавлених ‒ сесійний зал Косівської районної ради ледве вмістив усіх бажаючих, тож невеликий наклад видання, здійсненого за власні кошти і підтримки громад сіл, про вихідців з яких іде в ньому мова, був реалізований буквально того ж дня. Книжка кольорового друку на крейдяному папері відповідає найвищим критеріям якості ‒ її сміливо можна демонструвати й на міжнародному рівні, причому мова йде не лише про оформлення, але й зміст: упорядники ретельно описали долю не лише безпосередньо борців за незалежність України, але усіх їхніх рідних, в переважній своїй більшості депортованих поза Урал і мало яким з них поталанило повернутись до рідних сіл, а ті, хто це зумів ‒ як правило мусіли шукати пристановища в далеких родичів, ба навіть чужих людей, адже їхні обійстя і майно були конфісковані й віддані в користування колгоспів, сільських рад чи прислужників режиму ‒ місцевих, або присланих зі Сходу.

Погодьтеся: аби належно оцінити видання такого об՚єму, його слід ретельно прочитати, і можливо навіть не один раз ‒ співставити з даними інших джерел, уточнити сумнівну інформацію, яка викликає додаткові запитання, поспілкуватися з упорядниками і навіть почути те, що про книжку говорять в селах, про жителів яких там іде мова. Майже півроку я аналізував «Стежками «Відважного» і його побратимів», тож вважаю, що маю право сказати наступне: упорядники здійснили справжній громадянський подвиг, продемонструвавши нам, як слід любити свою «малу батьківщину» ‒ майже за наказом Тараса Шевченка «не минаючи ані титли, ніже тії коми», скурпульозно збираючи інформацію про своїх односельчан включно з їхніми фотографіями минулих років ‒ в багатьох випадках знищених часом, які потребували ретельної реставрації, аби донести до прийдешніх поколінь світлі óбрази борців «за святую правду-волю».

Хоча книжку укладали не професійні науковці (щоправда, Оксана Швед має диплом історика ‒ випускника вузу), але вона може бути сміливо віднесена до наукової літератури ‒ перелік цитованих джерел містить посилання на 85 публікацій і це майже кандидатська дисертація, написана легкою й доступною кожному мовою. Парасковія Сусак-Курендаш мала надію, що після презентації в районі будуть знайдені кошти на додатковий наклад ‒ аби примірник їхньої книжки можна було передати в кожну шкільну бібліотеку сіл Косівщини й ці сподівання були небезпідставними, але ситуація, на жаль, кардинально змінилася у зв՚язку з епідемією Covid-19: бюджетних коштів на видавничу діяльність найближчим часом не передбачається, а «жертовних меценатів» у районі катма (вірніше вони є, але коли мова йде про вибори до рад різних рівнів).

 Шкода, звісно, бо у книзі, основна увага якої скерована на лише три села Косівщини ‒ Вербовець, Старий Косів і Смодну, є чимало важливої інформації фактично про весь район, ба навіть Гуцульщину: там вміщені повідомлення про загибель і поховання вихідців з цих трьох сіл на інших територіях, а також «дзеркальні відомості» ‒ про операції в названих селах повстанців з інших населених пунктів, як, наприклад, уродженця Кубані Пантелеймона Василевського. Таким чином «Стежками «Відважного» і його побратимів» має бути цікавою не лише для мешканців Косівщини, але й всієї України, ба навіть в діаспорі, адже там чимало відомостей і про тих, хто боровся у підпіллі, а згодом емігрував за кордон. Зрозуміло, що оскільки книга має реєстрацію ISBN, її можна віднайти в бібліотеках обов՚язкового розсилу (наприклад у Національній бібліотеці України ім. В.І.Вернадського в Києві), але доступ до таких «елітних» закладів має доволі вузьке коло потенційних читачів. І ще: названа книга хоч і «вузьколокальна», може бути повчальною і для інших реґіонів в плані того, як варто проводити пошукову роботу для увіковічнення пам՚яті тих, хто присвятив себе борні за волю за принципом «помираю, але не здаюсь» і чий приклад наслідують воїни ЗСУ на Сході, сьомий рік відстоюючи право нашої держави на суверенітет.

До речі буде сказано, що і ця тема займає почесне місце в книзі упорядників: на її сторінках висвітлюється доля нащадків воїнів УПА й Збройного підпілля ОУНр ‒ учасників АТО і ООС. Як приклад наведу фрагмент, присвячений кущовому провідникові Миколі Гринюку-«Соломону» (1927-07.04.1951), родом зі с.Вербовець, який загинув, а всю його рідню було депортовано спочатку в Архангельську область, пізніше ‒ в Казахстан:

 апрполодлжд

Микола Гринюк-«Соломон» і його внучата племінниця Андріана Сусак-Арехта,

Народний герой України ‒ воїн батальйону «Айдар» (псевдо «Малиш»)

2013-го внучата племінниця «Соломона» Андріана Сусак з перших днів Революції гідності приймала активну участь на Майдані, а відразу після агресії на Донбасі вступила до лав добровольчого батальйону «Айдар». Мужня дівчина згодом була удостоєна почесної нагороди «Народний герой України» ‒ причому саме як воїн, а не волонтер, і це поки-що єдина така Лицар почесної громадської відзнаки в Косівському районі.

Поклавши руку на серце не стану ідеалізувати книгу «Стежками «Відважного...» ‒ прискіпливі знайдуть у ній певні огріхи мовно-стилістичного характеру, хтось буде полемізувати з деякими фактами, інтерпретацією подій і т.ін., але це стосується, мабуть, будь-якого друкованого видання, бо автори (упорядники) ‒ живі люди, котрим «cujusvis hominis est errare...» (людині властиво помилятись). Таким можна відповісти: з вами згодні ‒ зробіть краще. Бо поки-що справа вшанування пам՚яті борців за волю України 40-50-х років ХХ-го ст. на певній частині Косівщини зроблена і вона заслуговує на подяку і пошану.

 

Loading...

Інтерв'ю

Ігор Лосєв: «Я думаю, що нашому народові потрібно років 20 хорошої національно-патріотичної диктатури»

Навколо мови ніхто не буде об’єднуватися. З такою заявою виступив президент України Володимир Зеленський.

14-10-2020 Інтерв'ю

Віктор Рог: Революція на Граніті – це перемога над страхом

  30 років тому, з 2 по 17 жовтня 1990 року, в центрі Києва протягом 16...

04-10-2020 Інтерв'ю

Соломія Фаріон: «Ми виховуємо молодь через дію»

Очільниця Молодіжного Націоналістичного Конгресу про співпрацю з центральними та місцевими органами влади, вплив на молодіжну...

03-09-2020 Інтерв'ю

Веб-дизайн