У своїх попередніх публікаціях на тему сучасного революційного процесу автор ще з 2005 р. обстоює концептуальну ідею, що в Україні протягом всіх років Незалежності відбувається перманентна національна революція. Своєю дією вона охоплює не тільки політичну, але й всі інші сфери життя й триватиме до тих пір, аж поки сума національних ознак української державності у кожній із них не набере критичної маси та незворотної дії.

Українська національна революція, яка розпочалася сто років тому вже мала багатовікову традицію національно-визвольної боротьби українців проти сусідів-окупантів, насамперед – москвинів. Ця революційна боротьба відзначалася несприйняттям деспотизму останніх, що трансформувався в імперський шовінізм російського самодержавства й більшовизму. При цьому принциповими були засади оборони республікансько-демократичного устрою, з характерною для українців схильністю до індивідуальної свободи та народовладдя.

Згадати Романа Дмовського – цю помітну політичну постать Польщі першої половини ХХ століття – змушує нинішній стан польсько-українських відносин і діяльність партії «Право і справедливість», що змінила при владі «Громадянську платформу» Дональда Туска. Роман Дмовський – класичний польський імперський шовініст-великодержавник. У відновленій після Першої світової війни Польській державі він у 1923 році обіймав посаду міністра закордонних справ. Був прихильником приєднання до Польщі Литви, виступав за максимально жорсткий курс стосовно національних меншин Речі Посполитої, зокрема за цілковиту асиміляцію-полонізацію українців і білорусів. Був носієм ідей відродження історичної Речі Посполитої «од можа до можа».

В умовах зовнішньої агресії, російської культурної експансії та реалізації Українським народом свого права на європейський вибір забезпечення гуманітарної безпеки є стратегічним пріоритетом національної державної політики. Саме гуманітарні чинники – освіта, наука, культура, релігія, мова – мають непересічне значення для формування ціннісних засад суспільного розвитку, консолідації нації, утвердження національної ідентичності української громади.

Звертаючись до історії України та українського народу, ми здатні побачити не лише одиничні революції, які тим чи іншим образом стрясали платформу, на якій втримувалась держава, ми маємо змогу бачити перед собою цілу панораму революцій; складається враження, що революційні процеси – це саме та «тектонічна плита», на якій розмістилося усе українське взагалі.

Україна черговий раз стоїть на перехресті можливих варіантів розвитку. Незавершеність Революції вимагає визначення, що на нам робити і з ким дружити. Чи порятує нас Держдепартамент США зі своїми санкціями, доля яких під питанням? Чи може, дослухатись до Пінчука та трішки капітулювати, хоча б у дечому, перед Росією? Як нам не лише визволитись – а й запобігти майбутньому втручанню у наші суверенні справи?

(Вступне слово на IV Бандерівських читаннях)

Майдан 2013-2014 років так і не завершився перемогою націоналістичної революції. А це поставило націоналістів перед необхідністю концептуального осмислення ситуації, що склалася, і обрання сценаріїв подальшої боротьби. Війна лише відтермінувала цю необхідність.

Від буремних часів 2014-го – початку 2015 року минуло трохи часу. Для України, здавалося, це були відносно спокійні часи. На «східному фронті» бої почали вщухати. Принаймні діялося не те, що раніше. Так званий «старший брат» займався дещо іншими справами, зокрема війною в Сирії. Насправді ж війна на Донбасі не припинялися. Там і далі стріляли – хіба що менше. І менше про це говорили в новинах.

Поширена в СССР псевдоісторична концепція про «єдиний радянський народ», яка закріпляла домінування росіян на окупованих ними територіях, по суті, була предтечею путінської ідеї «русского мира». Оскільки Москва вже більше не могла апелювати до зниклого разом із Радянським Союзом цього уявного псевдонароду, то ідеологи імперської політики Кремля віднайшли новий термін. Який би так само дозволяв трактувати колонізовані свого часу чужі території, як свої власні, а населяння, котре їх заселяє, вважати своїми підданими. Незважаючи на набутий ними державний статус і визнання у всьому світі незалежними країнами.

Інтерв'ю

Польський фактор і українська «п’ята колона»

Інтерв’ю Олега Багана, керівника Науково-ідеологічного центру ім. Д. Донцова

22-02-2017 Інтерв'ю

Віктор Рог: Або переможе націоналізм, або програє Україна

В інтерв’ю для газети «Галичина» громадський діяч, автор книг і численних публікацій з ідеології українського...

09-02-2017 Інтерв'ю

Чи буде українська в Україні «за замовчуванням»?

Нещодавно до українського парламенту внесли три законопроекти про державну мову і механізми її захисту. Проектами...

03-02-2017 Інтерв'ю

Веб-дизайн