Агресивна російська держава у цій війні проти України використовує постійну готовність російського суспільства до нападу на інші країни.
«Незважаючи на тривалу присутність у політиці та й міжнародну впізнаваність, ні Володимир Путін, ні його діяльність не є постійним елементом міжнародної політики» – ця цілком раціональна теза Германа Пірчнера, яка має бути доповнена.
Останнім часом у деяких наших партнерів з’явилися міркування про те, що не можна всі загарбані Росією українські території повертати Україні, а треба щось залишити агресору, Росії. Щоб вона не ображалася... Це відгомін відомих закликів – «зберегти обличчя РФ», «зрозуміти Путіна» і т.д.
Помалу наближається 10 рік війни, але якість рефлексій, так само як і глибина усвідомлення важливих питань, залишається вкрай різною.
Помітно, що багато країн світу після початку агресії проти України починають переглядати свої стосунки з Росією.
Якби не рясні резолюції парламентів чужих країн, то і не подумав би, що за місяць 90-ті роковини Голодомору-геноциду.
Прийняття пакету законів про декомунізацію у 2015 році трохи наблизило Україну до перемоги здорового глузду у питанні формування навколишнього простору міст, селищ та сіл.
12-14 жовтня в Лондоні і Парижі проходив 8-й Форум Вільних Народів Постросії в роботі якого брав участь Олег Вітвіцький, директор Української Інформаційної Служби, виконавчий директор Антиімперського Блоку Народів, виступ якого пропонуємо увазі читачів.
Ред.
Якась в Україні безпрецедентна бідність критичного духу – натомість повне панування одноразового, фрагментарного та сингулярного мислення. Замість того, аби зрозуміти глобальні тенденції ХХІ століття, зайнятися справжньою інтелектуальною працею, почати обговорювати сучасні ідеї – в суспільстві постійно обсмоктуються застарілі проблеми та перетравлюються думки, навіяні або ворожою пропагандою, або владними політтехнологіями.