В ієрархії національних пріоритетів національна безпека займає найвище положення засадничо, а тим більше – сьогодні. В даному випадку під поняттям «національна безпека» розуміємо симбіоз двох понять:

У Московії відбувається фінальна частина світової першості з футболу 2018 року.

14 червня виповнюється 127 років з народження полковника Євгена Коновальця. Військовий командир, який зміг створити з полонених українців, підданих Австро-Угорської імперії, Галицько-Буковинський курінь Січових Стрільців наприкінці 1917 року, має повне право вважатися одним з найуспішніших керівників військових з’єднань доби Української Революції. Абсолютна дисципліна, відповідальність та відданість ідеї української державності були визначальними ознаками з’єднання, яке стало зразковою частиною новопосталої армії.

14 червня на аренах Московії бере початок фінальна частина світової першості з футболу, яка ще до початку вважається найскандальнішою з-поміж усіх попередніх турнірів.

З початку гарячої фази московсько-української війни із застосуванням військової компоненти у лютому 2014 року Україна перебуває у стані неоголошеної військової агресії з боку Російської Федерації. Спроба довершити національно-визвольну революцію (яка перманентно триває з 1917 року) та остаточно демонтувати стовпи постколоніального совєцького окупаційного режиму (олігархічний монополізм, політику українофобії та соціальну дискримінацію щодо більшості населення України, передусім етнічних українців – режиму внутрішньої окупації) під час Революції Гідності наштовхнулися на пряму військову агресію Росії. Причину цієї агресії дуже вірно підкреслила лауретка Пуліцерівської премії Енн Епплбом: «Путін напав, бо Україна стала занадто українською».

Міжнародна Спільна слідча група навела докази того, що таки Росія збила літак рейсу MH17 у повітряному просторі України. Врешті і цивілізованому світові стає зрозуміло, що 298 жертв тієї трагедії – це справа рук Путіна.

Місце нації та країни у світі значною мірою залежить від її здатності запропонувати іншим якісь генералізовані ідеї в культурній і політичній сферах.

З приводу Петиції 56 конгресменів США про «нетерпимість» українців

Нинішня ситуація в Україні викликає подив. З одного боку, не перестають надходити тривожні повідомлення з українських кордонів про те, що російські наступальні угрупування повністю відмобілізовані і готові в будь-який момент розпочати широкомасштабну агресію проти України. З другого боку, ми бачимо і відчуваємо якусь розслабленість і самозаспокоєння держави й суспільства в Україні. Все ніби завмерло, хіба що у ЗМІ передають кількахвилинні повідомлення з фронту та в соціальних мережах нечисленні групи активістів продовжують дискутувати про долю Донбасу – і це все…

Нині від лідерів держави-агресорки можна почути багато заяв, що заперечують ідентичність жертв агресії. Зокрема, Путін стверджує, що росіяни є одним народом з українцями, що російська й українська – це практично одна мова, що українці та росіяни мають спільні культурні традиції тощо. Фактично це означає відродження того міфу, який культивувався в Москві, а потім у Петербурзі протягом століть. Його метою було стерти об’єктивні етнокультурні відмінності (а також соціально-політичні особливості) між народом-завойовником і тубільцями приєднаної території заради тотальної асиміляції, цілковитого розчинення та поглинання українців у російській етнічній масі. Як бачимо, така мета й сьогодні вкрай актуальна для Кремля. Однак цей міф ще треба було навіяти самим підкореним. І тут справді Москва мала та має певний успіх. Нині в постколоніальних студіях загальником уважається твердження про обов’язкове прагнення колоніальних імперій змусити колонізованих дивитися на самих себе очима колонізатора.