«Скажіть мені, яку державу будувати, і я збудую», – звернувся якось другий президент України Леонід Кучма до співгромадян, але чіткої відповіді так і не мав. Може, недочув, а може, її й не було, тому будував, що вмів і як умів. Утім, на відміну від свого попередника, який лише констатував «маємо те, що маємо», і наступників, котрі теж не знали та й досі не знають, яку країну треба будувати, Данилович виявився хоча б чесним. Звісно, та наївна чесність мало допомогла йому й українцям, але принаймні запустила сякий-такий механізм пошуку. Адже якщо питання прозвучало, то на нього рано чи пізно хтось спробує відповісти. Бо й справді, що будуємо?

Кажуть, що на два Майдани українці виходили не з матеріальними вимогами, а через наругу влади над їхнім почуттям справедливості. Проте справедливості більше не стало. Нація змушена жити в гнітючій моральній атмосфері. Громадяни, дивлячись на інститут президента, на народних депутатів, дедалі більше втрачають довіру до класичних демократичних механізмів, до виборів, до мирних протестів тощо. Тому зростає популярність сильних і швидких рішень, суспільство радикалізується. Нерідко можна почути сенсації про воєнний переворот як єдину можливість оздоровлення держави.

Вони – це російські засоби масової інформації (ЗМІ). Практично всі вони, за дуже незначним винятком, під зневажливо ставляться до української влади або й взагалі не визнають її. Вони постійно намагаються прищепити нам думку про те, що ця влада нібито незаконна, що вона утворилася шляхом змови і військового перевороту. І тепер нібито в Україні «править хунта, бандерівці, нацисти, фашисти».

В інформаційному просторі України, на жаль, діє чимало осіб, які невпинно працюють над зниженням національної самооцінки українців. А низка «українських» телеканалів постійно надає їм для цього трибуну. Йдеться не тільки про дифамацію, висміювання і дискредитацію української культури, історичного минулого, сучасності, але і про постійне звеличуванні Росії, її мистецтва, науки і техніки, всіляких реальних і уявних «досягнень». Наприклад, ціла група «експертів» телеканалу NEWS ONE спеціалізується на доведенні нікчемності і безперспективності розвитку українського суспільства без «чуйного керівництва» з боку Кремля. У всіх у них один рефрен: «Нам без Росії не жити».

1 березня 2018 року Росія вкотре вже обдурила Україну: Місія ця наразі була покладена на «Газпром» – номінально акціонерну, ще й публічну, реально ж державну компанію (державі належить понад 50% її акцій). Нагадаю, що за рішенням Стокгольмського арбітражу, яке було опубліковане наприкінці минулого року, «Нафтогаз України» в 2018-2019 роках зобов’язали купувати у «Газпрому» до 5 млрд. куб. м газу на рік. «Нафтогаз» запланував почати закупівлю газу у «Газпрому» з весни, і зробив уже передоплату, водночас істотно знизивши заявки на постачання «блакитного палива» з Заходу. Проте в останній момент – за 15 хвилин до початку поставок! – «Газпром» узяв і відмовився постачати вже оплачений газ (щоправда, повернувши передоплату), а разом із тим знизив на 20% тиск у транзитних газогонах на українському кордоні й об’єми перекачки газу. Ясна річ, усе це «випадково збіглося» з різким зниженням температури по всій Україні, хурделицями, випадінням рекордної кількості снігу тощо.

Переобрання Путіна на 4-й термін призведе до хаосу і демонтажу російської державності в тому вигляді, в якому та нині існує

У нас, принаймні в телевізійному просторі України, все без змін. Антиукраїнські телеканали продовжують свою підривну антидержавну діяльність, під різними приводами закликаючи до капітуляції перед Кремлем і придушуючи волю українського народу до опору. Що ж, типова поведінка російських агентів впливу. На щастя, є й патріотичні телеканали, що продовжують захищати нашу країну.

Цікава річ російсько-радянська історична міфологія. Хто тільки, згідно з нею, не «возз’єднувався» з Росією і не «добровільно приєднувався» до «великої братньої держави»! Ніколи Росія нікого не завойовувала, нічого не анексувала, всі тільки й прагнули «добровільно увійти» до її складу. От і зараз: 18 березня РФ урочисто відзначає «День воссоединения Крыма с Россией». Мовляв, чотири роки тому цього дня у повній відповідності до вільного волевиявлення «народу Криму» у Кремлі було урочисто підписано угоду про це, і вкрадений «п’яним Хрущовим» півострів повернувся додому.

До нашої редакції звертаються читачі з проханнями частіше і докладніше публікувати матеріали з ідеології українського націоналізму, зокрема ОУН. Часто нам звертають увагу, що сьогодні пересічному українцеві серед політичного та навколополітичного різноманіття досить важко розібратися, хто ж реально зокрема є репрезентантом та втілювачем націоналістичної ідеї, а хто лише використовує націоналістичну атрибутику та гасла.

(Виступ на Бандерівських читаннях)