Влада продовжує демонструвати крайню некомпетентність та дилетантизм, тому що тільки в останні тижні ми почали чути, що необхідно боротися з епідемією коронавірусу, хоча на календарі вже квітень, а всі подібні рішення необхідно було приймати якщо не в січні, то в лютому. Замість цього ми всі бачили шоу з кадровими перестановками, змінами урядів, ротацію Генпрокурорів та звільнення вже другого за місяць міністра охорони здоров’я.

Глобальний світ несе глобальні загрози і формує глобальні виклики.

У зв’язку із пандемією, яка несе загрозу існуванню держави, національний солідаризм може врятувати націю від загибелі.

Нинішня глобальна ситуація в світі знов активізувала питання про причини й джерела такого агресивного, зухвалого й упертого російського імперіалізму, який вкотре виступає чи не найбільшою загрозою для стабільності на планеті.

З моменту розпаду Радянського Союзу Росія не тільки не зменшила свій військовий та політичний вплив на Білорусь, але й робить його на якісно новому рівні.

Кожна палиця обов’язково має два кінці. Така вже філософська істина.

У керівництві держави схильні думати, що в країні діє певна деструктивна сила, яка накидає радикальну антиросійську стратегію.

Нинішні події з пандемією коронавірусу ставлять перед людством багато гострих, неприємних і неполіткоретних питань. І то питання аж ніяк не академічні, вони стосуються викликів самому буттю людей.

На шосту річницю окупації Росією українського Криму Путін знову відвідав анексований Москвою півострів. Злочинця постійно тягне на місце скоєння злочину. В цьому контексті виникає питання – хто ж наступний?

Як вітчизняним, так і західним аналітикам практично неможливо адекватно оцінити нинішню войовничу політику Росії щодо України без розуміння того образу України, що існував і нині існує в російській соціально-політичній свідомості та російському колективному позасвідомому. А також без урахування загального домінуючого російського ставлення до інших народів, до «іншого» – народу й людини – як такого.