Понеділок, 29 травня 2017 15:41

Приборкання РПЦ-ФСБ: що з цього вийде

Незабаром Верховна Рада може прийняти один з двох законопроектів, які покликані послабити підривний вплив Російської православної церкви (її філії, відомої під назвою УПЦ МП) в Україні.

Особливістю української нації впродовж століть стало поетапне формування її як культурної єдності та соціального згромадження індивідів, які усвідомили свою спільність та зорганізувалися до боротьби за неї. Нетривалі періоди розбудови держави та подальший розподіл українських земель між чужими політичними утвореннями не дали можливості організувати стійку політичну систему, соціально-економічний уклад та культурну інтеграцію суспільства. Власне ці підстави спричинили поєднання у практиці боротьби за національне самовизначення також і соціального компоненту. Незалежність дала можливість здійснити власне національне бачення суспільно-політичного укладу життя, однак передумовами змін стали як сильні патерналістські традиції комуністичного періоду (очікування забезпечення добробуту через державний перерозподіл, доступ до капіталу номенклатурної верхівки), так і захоплення ідеєю швидких ринкових перетворень без наявного досвіду та засобів виробництва. Сучасне переосмислення гідного життя українців балансує від ностальгії за минулим та очікування стабільності до міграції закордон. Таким чином власна держава з прописаними конституційними гарантіями стає чужою, соціально несправедливою. Тут і виникає необхідність прояву її національного змісту, національного інтересу, національної моделі розвитку.

Європа і світ переживають ренесанс націоналізму. Кожні нові вибори у європейських країнах приносять звістки про успіхи правих партій. Останній переможець президентських виборів у США Д. Трамп також виступив із гаслом «Америка для американців» та пропагує підходи у внутрішній і зовнішній політиці, які відповідають цій же тенденції. В той же час український націоналістичний рух перебуває у кризовому стані. І з цим погоджуються як багато його дослідників, так і чільних представників націоналістичних структур. Сьогодні в політичних процесах він посідає місце, яке не відповідає ані внутрішньоукраїнському потенціалу націоналістичного електорату, ані європейським політичним тенденціям.

Для націоналістів наявність власної державності є передумовою встановлення соціальної, національної, особистої справедливості. Без фази національно-визвольної та державотворчої, неможливо забезпечити ні економічного добробуту, ні соціальної справедливості.

У цей, 2017 рік, ми відзначаємо дві доленосні для нас дати – 100-річчя Української Революції та 75-у річницю заснування УПА. І обидві вони органічно пов’язані між собою. Ствердження української державності в ході національно-визвольних змагань 1917-1921 років, вочевидь, змінило б ходу світової історії. І ці, майбутні звитяжці УПА, прислужилися Державі не трагічною героїкою «лицарів абсурду», а доклалися до поширення її сили, слави й багатства на усіх українських етнографічних теренах. І, навпаки, постання ОУН, як згодом за її ініціативи УПА, – це було, зокрема, реакцією і рефлексією на поразку Української Революції.

Понеділок, 22 травня 2017 15:17

«Братні» кайдани

Драматичні події українсько-російської війни порушили чимало питань про співвідношення справжнього й декларативного в нашій державності.

До написання цих рядків мене спонукали вкрай неприємні для нашої держави тенденції, які чітко викристалізувалися протягом минулого тижня. В першу чергу – це нахабні дії російських терористів в Донбасі, які не лише продовжують бити із забороненої «мінськими угодами» зброї, знищуючи українських військових і мирних мешканців, але й перешкоджання діям моніторингової місії ОБСЄ. Друге – безпорадність місцевої влади (Київ, Дніпро) перед діями проросійських сил, що проводили так званий «марш бєзсмєртного полка» на 9 травня, влаштувавши масові провокації із побиттям українських патріотів, а то й відверте загравання з агентурою Кремля (як було в Одесі, де за мовчазної згоди мера Труханова місцеві депутати проводили «антидекомунізацію» міста). Третє – все ще помітна присутність «старої гвардії» в рядах правоохоронних органів. Зокрема – в поліції, яка в Дніпрі на 9 травня діяла синхронно з «тітушками» ахметівського прихвосня Вілкула. А тут ще й суд зняв всі арешти з майна російського тютюнового трейдера «Мегаполіс-Тедіс», який має відношення до російського «збройного барона» Кєсаєва, що фінансує окупантів… Вкупі з досить прозорим геополітичним меседжем США, який викристалізувався під час зустрічі Трампа з міністром закордонних справ Лавровим і головою МЗС України Клімкіним – «домовляйтеся між собою, а ми поспостерігаємо» – всі ці тенденції говорять на користь того, що влада в українській державі втрачає здатність до адекватного опору путінській Росії…

П'ятниця, 12 травня 2017 16:23

Крим: облога, блокада чи залучення

Почався четвертий рік російської окупації Криму. Політика РФ на півострові спрямована на максимально швидке його адміністративно-політичне поглинання, ідеологічне й етнокультурне розчинення у велетенському російському масиві, на зведення до нуля будь-якої української присутності (як реальної, так і віртуальної) на кримській землі. 60 років перебування Криму в складі спочатку радянської, а потім незалежної України необхідно перетворити в громадській свідомості кримчан і всієї Європи на щось малопомітне й малозначуще, такий собі випадковий епізод. Стратегічна мета, надзавдання такої політики — змусити Україну й світ примиритися з фактичною ситуацією та відмовитися від будь-яких претензій до Російської Федерації з приводу півострова. Одним з аргументів на користь цього будуть посилання на те, що нібито тутешнє населення вже геть забуло про Україну, розбудовуючи своє життя в Росії, тому краще не боротися проти «неминучого і нездоланного», а прийняти статус-кво. Цьому якраз і сприяє «новий російський орднунг», що активно нав’язується кримчанам: заборона будь-яких проявів українськості (крім офіційно дозволених після тривалих і прискіпливих узгоджень), криміналізація навіть найменших симпатій до України, намагання стерти будь-яку пам’ять про Україну тощо.

7 травня в дрогобицькому районному Народному Домі відбулося урочисте вшанування 10-х роковин відходу Василя Іванишина – ідеолога й теоретика сучасного українського націоналізму, науковця-літератора й літературного критика, засновника і багаторічного Провідника всеукраїнської організації «Тризуб» ім. С.Бандери. Власне, «Тризуб» і став головним організатором акції, на яку з’їхалися близько сотні його представників з усіх регіонів України, в т.ч. із фронту на Донбасі, де зараз воюють «тризубівців».

Дата 9 травня для російської пропаганди має ключове значення. Саме в цей день населенню РФ знову і знову нагадують про те, як «доблесні нащадки дідів» зупиняють «київську фашистську хунту» та «бездуховних європейських і американських нащадків Гітлера», які «розпинають хлопчиків» і «облаштовують концтабори» в містах «непокірного Донбасу» та «вчиняють ритуальні вбивства російськомовних громадян України». При цьому адепти Путіна «скромно» замовчують, що ідеї «русского міра», поширювані федеральною пропагандою, практично повністю скопійовані з ідеологічних практик німецького нацизму.

Інтерв'ю

Олег Медуниця: «У реаліях гібридної війни інформаційна безпека – на першому місці»

Сьогодні наша розмова із заступником Голови Проводу ОУН (б), народним депутатом України Олегом Медуницею. Поговоримо...

13-11-2017 Інтерв'ю

Геннадій Іванущенко: «Апеляція до нашого героїчного минулого виховує нових героїв»

Працюючи з великими масивами українських документів, що збереглися в архівах Великобританії, відомий історик та архівіст...

06-11-2017 Інтерв'ю

Добрі справи по осені рахують…

Цього року жовтень несе нам не лише традиційні церковні, професійні та державні свята. Разом з...

29-09-2017 Інтерв'ю

Веб-дизайн