Знайомі чоловіки кажуть, що вона була невисокого росту. Мені вона здавалася високою. Постава? Підбори? Ідеальна зачіска? Незворушна стриманість. Її українська мова, яка вперто видавала в ній діаспорянку, в кулуарах парламенту звучала завжди природно.
Тягар імперії важкий. Імперія приречена тягти на собі чавунний вінок непереможності й свинцеві вериги непогрішності. Імперія ніколи не програє і ніколи не помиляється,бо інакше вона не імперія
Помпезне святкування так званого «Дня Побєди», яке закінчилося показовим парадом за участю «найсучаснішої» техніки, деякі зразки якої не те що воювати, але навіть без поламок проїхати 500 метрів не можуть, не додало політичних балів Путіну та його оточенню.
Повернувшись додому після тривалих подорожей Європою, Іван Тургенєв у листі до Віссаріона Бєлінського констатував, що в російської людини – «мозгі набєкрєнь». Письменник мав рацію. Сьогодні це особливо помітно. Вкотре переконуємось, що російське суспільство – це суспільство деформованих цінностей, де крадіжка й брехня, алкоголізм й аморальність – невід’ємна частина національної культури і ментальності. Характерною рисою російського мислення, яке різко відрізняється від мислення будь-якого європейського народу, є алогічність. Нинішній українсько-російський конфлікт це лише підтверджує.
Дивимося правді в очі. Уже вкотре. Аби стати врівень з людом, що живе од нас на Заході. З Європою. Так чи так, але постійно посилаємось на тамтешній поважний поступ.
Чудесна й одноразова ця доба, в якій нам доводиться жити! Але вона вимагає великої сили, напруженої волі і тілесно-душевної карності і хову, щоб вийти з неї переможною рукою.
Цього року зголошення на найбільшу теренову гру в Україні «Гурби-Антонівці ім.Володимира Гарматія» викликало неабиякий резонанс: своє бажання стати учасниками гри виявило більше людей, ніж могли затвердити організатори. Навіть збільшивши кількість учасників до 400, дехто не потрапив у списки гравців. Ті ж, хто вчасно і повністю виконав умови зголошення – взяли участь у тринадцятій тереновій грі.
З козаком Мажею із Січеслава (нині — Дніпропетровськ) я познайомилася п’ять років тому на вшануваннях у Холодному Яру. Потім постійно бачилися у Києві, під час Революції Гідності.