Нещодавно ми з моїм двоюрідним братом Іваном Клим’юком, головою Середньоберезівського осередку Косівської станиці Братства ОУН-УПА, відвідали у Коломиї 95-річного легендарного сотенного УПА Мирослава Симчича-«Кривоноса». Слава Богу, стан його здоров’я значно поліпшився після торішнього інсульту. Тепер він з коштуром походжає по своїй однокімнатній квартирі, схожій на музей УПА. Як і раніше, має світлий розум і готовий відповідати на безліч запитань. Іван Клим’юк узгодив з «Кривоносом» майбутню поїздку до Березова, щоб уточнити місце криївки, де був штаб сотенного «Кривоноса». Криївка була так мудро збудована, що до цих пір не розсекречена, а на зборах Братства ухвалили реставрувати історичну споруду, щоб молодші покоління березунів і гості села, зацікавлені люди мали змогу осягнути і збагнути велич героїчного чину вояків нездоланної УПА.

У грудні 1952 року під час підготовки проекту постанови ЦК КПСС «Про Головне розвідувальне управління МҐБ СССР» на одному із засідань Комісії Сталін зауважив: «У розвідці ніколи не будувати роботу так, щоб направляти атаку в чоло. Розвідка має діяти обходом. Інакше будуть провали, і важкі провали. <…> Постійно змінювати тактику, методи. Постійно пристосовуватися до світової обстановки. <…> Найголовніше, щоб у розвідці навчилися визнавати свої помилки. <…> Не можна бути наївним у політиці, але надто не можна бути наївним у розвідці. <…> Розвідка – свята, ідеальна для нас справа. У розвідці має бути кілька сотень людей-друзів (це більше, ніж агенти), готових виконати будь-яке наше завдання».

Тижнева поїздка «Місія Схід» Ліги українців Канади та мережі «Вільні Люди» тривала з 26 серпня до 3 вересня східними регіонами України. За цей час було подолано більше 2500 км, відбулася серія зустрічей у більш ніж 25 населених пунктах 5 східних областей (Харківської, Луганської, Донецької, Запорізької, Дніпропетровської) з військовими, волонтерами, громадськими активістами та представниками місцевої влади.

Нещодавно біля Донецька вкотре горів і вибухав т.зв. хіміко-гумовий завод», на території якого зберігалися склади боєприпасів переважно російського походження. Ця подія була чомусь дуже швидко знята з інформаційних стрічок наших вітчизняних ЗМІ, а в окупованому Донбасі і в РФ цю страхітливу і шкідливу подію воліли зовсім обійти мовчанкою.

Нині навколо України сформувалася вкрай невигідна для неї стратегічна конфігурація: російські війська на Донбасі, російські війська на північному сході (на напрямі Чернігів – Суми), російські війська, що найближчим часом під приводом навчань з’являться на півночі в Білорусі, російські війська на півдні в Криму і російські війська на південному заході в Придністров’ї. Фактично, тільки західний кордон України не заблокований Росією. Це дає Кремлю можливість розтягувати українську оборону по периметру кордонів, на власний розсуд обираючи найвигідніше місце для завдання удару.

Російський колоніалізм має одну особливість, що її висвітлив Мирослав Шкандрій у праці «В обіймах імперії: Російська і українська літератури новітньої доби» (К., 2004). Приєднуючи до імперії силою зброї сусідні території і поневолюючи народи, які їх населяють, росіяни при цьому хочуть, щоб їх любили.

Мається на увазі не якийсь сеанс гіпнотизування в цирку, чи на якійсь телевізійній програмі, але «умиротворювання» українців деякими прокремлівськими політиками, деякими політологами, чи й просто п’ятою колоною. Вже три роки українців дурять т.зв. АТО та Мінськими угодами, які в історії становлення держави не мають аналогів.

У нинішній час політичного затишшя популярною медійною новиною став загалом дріб’язковий, але показовий факт. 12 серпня «Російський центр науки і культури в Києві» відправив 70 українських дітей із різних шкіл на навчальні курси в Російську Федерацію по програмі «Здравствуй, Россия». На сайтах українських (і не лише українських!) мас-медіа з’явилися повідомлення про це і навіть світлина, де сфотографовані діти разом із вчителькою російської мови, які їдуть по зазначеній програмі. Міністерство освіти й науки України прокоментувало цю ситуацію таким чином. Мовляв, зараз канікули. Діти можуть їхати за кордон, у тому числі і в Росію, якщо на це є воля батьків. Вчителька, яка організовувала відправку дітей зараз у відпустці – може займатися тим, чим хоче. І взагалі, якщо програма має освітній характер, то пред’являти претензії міністерство не може. Начебто все правильно – принаймні з точки зору закону. Але оскільки навколо цієї події виник скандал, то цим вже… займатиметься СБУ. Принаймні з цією ситуацією пообіцяв розібратися її очільник.

«Здається кращого немає

нічого в Бога, як Дніпро...»

Т. Шевченко

Не святкувала, не святкую і не святкуватиму день Харкова, поки дату не перенесуть з 23 серпня на інший.