Пропоновані роздуми й історичні рефлексії виникли з приводу медальйона в честь Бандери, як натхненника й одного з ідейних лідерів Євромайдану та Революції Гідності, що спалахнули і розгорілися на переломі 2013-2014 р. на Площі Незалежності в центрі Києва. Автор мистецького виконання цього пам’ятного медальйона пояснює свій твір такими словами:

2 лютого в Центрі Національного Відродження відбулася презентація нового видання  книги Дмитра Мирона (Максима Орлика) «Ідея і чин України». На заході були присутні керівники більшості націоналістичних організацій України, зокрема: Голова Організації Українських Націоналістів (бандерівців) Стефан Романів, редактор газети ОУН (б) «Шлях Перемоги» Віктор Рог, директор НАЦ «УССД» Юрій Сиротюк, голова ОУН (м) Богдан Червак, голова МНК Соломія Фаріон, голова Конгресу Українських Націоналістів Степан Брацюнь, керівник «Правого сектору» Андрій Тарасенко та ін.

Вираз «гібридна війна» в Україні за останні чотири роки вже став мемом, що активно використовується керівництвом України, над усе, коли треба пояснити чи виправдати невдачі, нерішучість, абсурдність державної політики.

Я не читав повної редакції закону «Про заборону бандерівської ідеології», проголосованої в другому читанні сеймом 26 січня 2018 року, як і не тішився нещодавньою відставкою міністра Ващиковського. Тим не менше, мої скромні навики з польської дали можливість «насолодитись» коментарями інтернет-користувачів західного сусіда під новинами про голосування законопроекту, ініційованого панковим «кукізом’15». Польща торжествує! Так, ніби «войско польске» самостійно взяло Берлін чи нагло заслаб суддя апеляційного суду, котрий мав намір змінити вирок Варшавського процесу 1936 року. Історична реінкарнація відбуватиметься «по-новому»: тепер не судитимуть Бандеру, тепер судитимуть «за Бандеру». От більше немає проблем у народу над Віслою: не переймається він змінами до власної Конституції, ротаціями в уряді, загостренням стосунків з ЄС, ситуацією з біженцями, – головне тепер, – законне право «полювання на бандерівців». Деякі з коментаторів (швидше за все – боти), за нестаріючими інструкціями епохи Ярузельського, вже готові подавати уточнені списки відкритих і латентних ворогів, місце їхніх локацій та нелегальних антипольських зібрань…

Останніми місяцями знову виникає виразне відчуття зменшення площини вжитку української мови, принаймні у столиці та великих містах України. Вивіски крамниць і кав’ярень, оголошення і прейскуранти у побутових установах та громадському транспорті дедалі частіше оформлено російською мовою. Так само і персонал сервісних закладів вже не так охоче переходить на українську, навіть тоді, коли клієнт спілкується саме нею. Принципово не вважають за потрібне відповідати українською і на телефонних лініях окремих банків, мобільних операторів та служб таксі.

Сорок років тому на Чернечій горі в Каневі чоловік із Калуша спалив себе, розкидавши перед тим близько тисячі листівок зі словами: «Протест проти російської окупації на Україні! Протест проти русифікації українського народу! Хай живе самостійна соборна Українська держава…» Чоловіка звали Олекса Гірник, і його вчинок став символом самопожертви на знак протесту проти русифікації України. Комітет державної безпеки всіляко намагався приховати цей інцидент, але інформацію про вчинок Гірника люди передавали один одному, а кілька листівок зберегли в себе тодішні працівники правоохоронних органів.

Культурному людству відомо, як на початках європейської історії оспівані великим сліпим Гомером греки-ахейці (вони ж данайці) воювали проти Трої.

Після подій 2014 року деякі сусідні з Україною держави (Угорщина, Румунія, Польща) активізували використання своїх національних меншин за кордоном як інструмент зовнішньої політики, чинник тиску й впливу на сусідів.

В останні дні 2017 року в Ужгороді відкрили музей жертв сталінських репресій, створений за фінансової допомоги угорського уряду. Музей громадський, його відкрили у цокольному приміщенні Будинку товариства Олександра Духновича, яке сповідує «неорусинство». Тож нічого дивуватися, що головний акцент тут зроблений на репресіях проти угорців, що асоціюється з приходом радянської влади. (Показово, що в оформленні стендів переважає угорська мова).

Виявляється, в Україні запросто можна передплатити видання з Російської Федерації, які поширюють кремлівську пропаганду.