Четвер, 26 лютого 2015 00:00

«Якби не вони, ми сьогодні могли б бути просто придатком РФ…»

Алла Акіменко
«Якби не вони, ми сьогодні могли б бути просто придатком РФ…»

Історія України – це історія споконвічної боротьби народу за свою самоідентичність. І сьогодні, коли наша держава знову обороняє право на територіальну цілісність і незалежність, важко переоцінити значимість усвідомлення, що ми є духовними спадкоємцями поколінь тих, хто ціною свого життя боронив національну гідність і волю власного народу. Попри потуги совєтської влади спотворити у свідомості українців хід історичних подій, а часто, і стерти саму пам'ять про патріотів, їхні імена виринають із забуття і їхній приклад здатен надихати нас сьогодні.

Серед таких історичних постатей – шеф контррозвідки Служби Безпеки ОУН (б), один із дев'яти генералів УПА, лицар Золотого Хреста Заслуги Микола Арсенич. Його називають людиною-легендою. Ще за життя він утаємничив свою особу настільки, що навіть дотепер важко віднайти деталі його біографії. Дослідники краплинами збирають матеріали про Арсенича в архівних сховищах та намагаються щось добути у спогадах тих небагатьох очевидців, хто з ним перетинався. Нещодавно у Сумах презентували книгу сумського письменника Аркадія Поважного, який спробував у художній формі розповісти про життя і діяльність Арсенича. Роман «Генерал» у динаміці розкриває формування майбутнього очільника СБ ОУН, починаючи з дитячих років і закінчуючи його смертю в бою з більшовицькими окупантами.

Хоча про самого Миколу Арсенича збереглися лише скупі архівні дані, але його діяльність свідчила сама за себе, говорить автор книги. Це організація потужної системи розвідки-контррозвідки від низових ланок до Головного Проводу ОУН. Розгалужена система дивувала і викликала захоплення навіть у ворогів. Німецькі старшини, які служили на території окупованої України, скаржилися керівництву, що директиви із Берліну оунівці мали на кілька днів раніше, ніж їх отримувало керівництво генерал-губернаторства. Це при тому, що НКВД, гестапо перебували на державному забезпеченні, на відміну від агентів СБ ОУН, які працювали не за гроші, а за ідею здобуття Україною незалежності.

Гестапівцям так і не вдалося дізнатися, хто насправді керує бандерівською розвідкою, чекісти ж напали на слід лише після 1945-го року, але Арсенич ще два роки залишався невловимим, доки у 1947-му році таки потрапив у чекістську пастку. Ворогам не здався, обравши смерть від власної кулі. Посмертно отримав звання генерала УПА.

Аркадій Поважний розповідає: щоб «зануритися» в історичний контекст, дослідити документи й матеріали (почав з книги істориків Олександра Іщука та Валерія Огородніка «Генерал Микола Арсенич: життя та діяльність шефа СБ ОУН»), творчо осмислити образ і втілити його на сторінках літературного твору, знадобилося майже три роки. За цей час письменник не лише вивчав історичні документи, а й відшукав нащадків генерала, побував у нього на батьківщині – на Івано-Франківщині. А звернувся саме до художнього жанру для того, щоб розповідь про Арсенича легше сприймалася читацькою аудиторією, а отже, могла зацікавити широке коло читачів. «Документалістику не всі будуть читати, – пояснює письменник. – І охочих знайомитися з постаттю Миколи Арсенича було б набагато менше, якби я просто приніс теку з документами».

Аркадій Поважний переконався в цьому на власному досвіді, адже «Генерал» – не перша його книга на тему визвольної боротьби українського народу. Так, у 2010 році вийшов його роман «Диверсант повстанської армії», присвячений бійцям УПА. «Навіть один московський піп, прочитавши, так перейнявся цією темою, що став майже бандерівцем», – сміється письменник.

Книга про Миколу Арсенича написана від першої особи, і автор зізнається, що мимоволі наділив свого головного героя власними рисами характеру, насамперед – почуттям гумору. Звісно ж, це не було самоціллю. Головне для письменника – донести до сучасного читача розповідь про тих хлопців, які воювали за незалежність України у часи Арсенича. «Вони воювали, хоча і знали, що загинуть, що навряд чи за їхнього життя Батьківщина здобуде незалежність. На відміну від сьогоднішніх наших героїчних хлопців, які захищають Україну від російсько-терористичної агресії, вони не мали навіть мінімальної підтримки держави. Але якби не вони, ми сьогодні могли б бути придатком РФ, на кшталт республіки Комі».

Книга цікава й актуальна, – зазначає голова Правління Сумської обласної організації Національної Спілки краєзнавців України Олег Корнієнко. – Надзвичайно важливо популяризувати знання з такої непростої теми, як визвольна боротьба в історії України. Ми повинні знати свою історію, котра свідчить: ми не малороси, а велика нація, гідна кращого життя в європейській спільноті.

Loading...

Інтерв'ю

Юрій Менцинський: «Багатолітня боротьба українців увінчається успіхом»

Його доля характерна для сотень тисяч українців, родини яких, рятуючись від московських «визволителів», змушені були...

21-01-2019 Інтерв'ю

Стефан Романів: Терор, який був у 1932 році, і терор, що сьогодні на окупованих територіях, мають одну мету – винищення

Минулого тижня у Києві відбувся XI Світовий Конгрес Українців – ініціативи, що координує роботу 20-мільйонної...

10-12-2018 Інтерв'ю

Леонтій Шипілов: «Вибори в умовах війни: маємо бути у всеозброєнні»

  Понад місяць працює нова Центральна виборча комісія, обрана 20 вересня. Присягу прийняли 5 жовтня. Українська...

18-11-2018 Інтерв'ю

Публікації

Веб-дизайн