Понеділок, 02 грудня 2013 15:21

Єврокрах Януковича

Юлій Хвещук
Єврокрах Януковича

Зробивши ставку на «євротематику» та підписання угоди про асоціацію з ЄС як козир у наступній президентській кампанії, Янукович в результаті не просто піддався на тиск Кремля та його політично-бізнесового лобі в Україні, виступивши у Вільнюсі у ролі запрошеного блазня. Він не тільки розвіяв в українців надію на європейське майбутнє, яке власними ж зусиллями активно створював протягом останнього часу, але й власною рукою поставив крапку на своїх навіть теоретичних перспективах легітимно продовжувати дискредитувати статус Президента Україи власним перебуванням на Банковій. Покряхтівши, він зумів таки опуститися перед Путіним на коліна так, щоб у такій позі господар Кремля не комплексував через особливості свого зросту, а чувся тріумфатором. Янукович не тільки принизив Україну та українців перед світовим товариством, продемонстрував себе слабким, безвольним лідером – він безповоротно втратив імідж «сильної руки», набувши рис тестильного виробу сумнівної якості, який розстелено під московські лапті. Навіть Донбас за «таке» не голосуватиме.

Початком кінця Російської імперії та персонально царя Миколи ІІ («святого», з точки зору «Ручної» (Російської) православної церкви) вважаються події так званої «Кривавої неділі».

Повідомлення про події ночі кривавої суботи 30 листопада, коли на мирних громадян було спущено з ланцюга псів, яких чомусь продовжують називати «беркутом», коли було пролито кров української молоді, що мирно вимагала для України Європейського, а не Азіопського майбутнього – стало повідомленням про кінець Януковича та його, криво-косо скопійованого з московського, режиму.

Не важливо, звідки привезли псів – з Криму чи Луганська, Донецька або Харкова. Людей в цих спецпідрозділах немає, вони змушені або ставати такими, як загальна зграя, або йти звідти (проте, таких випадків навіть після кривавої суботи не відбулося). І не варто звертати уваги на миролюбні розмірковування гуманістів стосовно того, що не всі однакові, що окремі працівники київської міліції під час розправи псів-«беркутів» на Майдані допомагали студентам, розтягаючи паркани і допомагаючи втекти. Якщо таке і справді було, це свідчення того, що начепивши на себе на форму і відзнаки МВС, окремі з них дійсно залишилися здатними на вчинок, гідний Людини. Але ніхто з них не виявився здатним на вчинок, гідний звання офіцера. Не встав на захист молоді. Тому, перед тим, як скандувати «Міліція з народом!», потрібно розігнати з низу до верху всю кількасот тисячну структуру МВС, багатьма з них на довші терміни укомплектувати заклади пенітенціарної системи, лише деяких після суворої переатестації повернути на службу і створити справді міліцію. Котра буде з народом, а не відрізнятиметься від бандитів лише носінням погонів.

Влаштована «кривава субота» найменше була потрібна самому Януковичу. Він ще сподівався своєю чарівною усмішкою та інтелектуальними фразами про неминучість євроінтеграції приспати електорат і успішно перейти на другий президентський термін. Все, здавалося, йшло не найгірше: Євромайдани за тиждень – другий або самоліквідувалися б через відсутність окресленої мети (не сидіти ж до наступного саміту ЄС невідомо скільки), або маргіналізувалися до жменьки учасників (в студентів – сесії, плюс незабаром розпочинається тривалий період традиційно-релігійних свят, плюс несприятливі кліматичні умови). Проте, повертаючись з Вільнюса роздратованим після не надто теплого спілкування з європейськими політиками, Янукович із задоволенням прислухався до рекомендацій швидко «зачистити» Євромайдан: тема, мовляв, вичерпана, а сотню – другу молоді приберемо швидше, ніж «Україну без Кучми» свого часу. Радили ті, хто більше прислухаються до дзвінків із Кремля, ніж з Банкової. А підтримувала «Сім’я», яка вже просто не може уявити собі власне майбутнє без володіння вотничною «Україна» – тому розігнати і втихомирити жменьку невдоволених!

Справді, прибрали швидше і безжальніше, ніж «УБК». Вцілілі активісти, немов у часи татарських набігів, рятувалися втечеюна території Михайлівського монастиря.Вже зранку там почав збиратися новий мітинг. І це вже був зовсім не той Майдан, який танцював за євроінтеграцію, це був відвертий спротив режиму Януковича, це були люди, які прагнули розплати за побиття і пролиту кров. «Триєдина опозиція» ніколи не зібрала б 1 грудня на вулицях стільки сотень тисяч людей, скільки зібрали спецкийки. Янукович з віртуозністю влетів у приготовану для нього пастку.

Путіну виявилося замало того, що він поставив його на коліна – з колін можна колись і піднятися, принаймні, теоретично. А ось коли у пам’яті людей на тобі кров – тут ти вже пов'язаний міцно. Так, як свого часу вбивством Гонгадзе на московський повідок намагалися посадити Кучму, так тепер представники того ж самого МВС подіями «кривавої суботи», виконуючи вказівки з Кремля, саджають на повідок Януковича. А той зачинився в Межигір’ї і мовчить, потроху втямлюючи, куди сам себе завів, віддавши силові структури в руки «промосковського» угруповання в ПР.

1 грудня почалися незворотні процеси. Частина ПР, яку умовно називають «проєвропейською» (нічого спільного з тамтешніми моральнми цінностями не має, виключно з матеріальними), швидко зрозуміли – потрібно терміново тікати з корабля, капітан котрого сам відкрив кінгстони. Першим повідомлення про свою відставку «злив» Сергій Льововчкін, чудово усвідомлюючи – тепер люди підуть на Банкову. А відповідати за події, які будуть розвиватися за сценарієм з Кремля у виконанні МВС він зовсім не хотів. І вгадав.

Слідом за досвідченим Льовочкіним побігли інші представники так званого угруповання Фірташа – Льовочкіна – Хорошковського та просто ті, хто відчув – пора! Богословська, Жванія, Льовочкіна – молодша, Рудьковський, Віктор Бондар. У перспективі називають іще 10 – 20 власників депутатських мандатів, які можуть змусити «схуднути» фракцію ПР. А далі і Ахметов, чиї бізнесінтереси більш пов’язані зі стабільнмии ринками ЄС, а не вже практично китаєзованими російськими, без вагань змінить об’єкта своїх політичних та фінансових ставок. Відтак – переформатування парламентської більшості і крапка на «ері Януковича».

В 2004 році члени фракцій ПР та СДПУ (о) в парламенті також масово розбіглися хто куди, коли крах проекту «спадкоємець Кучми – Янукович» став очевидним, а ймовірність покарання – небезпідставною. Тепер весь процес відбувається набагато швидше та інтенсивніше, адже часи помінялися. Перед Помаранчевою революцією українців довелося багато місяців готувати до активного та масштабного опору, при теперішній, Європейській, для цього вистачило однієї суботи, нажаль, кривавої.

Весь світ, який з інтересом очікував Вільнюського саміту і слідкував за діями України, пізніше дивувався і до кінця очікував, чим закінчиться «самітна» інтрига, не встиг ще переключитися на інші теми, як їм день за днем демонструють кадри із коментованими діями силовиків ледь не європейського президента, десятки побитих журналістів, зокрема – і європейських. Це вже не внутрішня «проблемка». Поява петиції на сайті Білого Дому з вимогою запровадити санкції проти Януковича за відмову від підписання угоди про асоціацію з ЄС – не головна, хоч і гучна подія на міжнародному рівні. Важливіше – це публічна відставка посла України в Канаді Наталі Голуб, це заява генерального консула у Стамбулі Богдана Яременка, який порівняв «беркутів» з фашистами, які «дуже ускладнили політичне майбутнє Верховного Головнокомандувача». І закінчив відвертим натяком: «Кожен з нас може зробити помилку. Але не кожен сором можна змити без крові. Мені відомо, що командному складу загонів «Беркута» перед відрядженням до Києва видали табельну зброю. Застосуйте її правильно». Щоправда, дипломат забув – поняття офіцерської честі у псарнях не культивується.

Втеча від Януковича політиків, дипломатів, рядових членів партії, поступове перебрання опозицією контролю над столицею свідчить – шанси на успіх більш ніж серйозні. Чутки про введення надзвичайного стану не більш ніж панічні, або свідомо випродуковані ще в нетрях МВС. По-перше, Верховна Рада за таке сьогодні вже не ризикне проголосувати. По-друге, з його запровадженням та рішенням про виведення на вулиці армії можна було б одразу вважати остаточною перемогою. Легко здогадатися, куди б розвернулися армійські БТР-и, чи на студентів, своїх рідних і близьких, чи вгодованих «спецпризначенців», які вкрили себе кров’ю та безчестям. Тоді Януковичу, піднявшись вертольотом у повітря, потрібно було б вирішити лише одне геополітичне питання: Мінськ чи Москва? Але чи приймуть…

Loading...

Інтерв'ю

Павло Садоха: «Португальці незалежно від політичних уподобань усі націоналісти. Нам варто на те рівнятися»

На залитій сонцем лісабонській вулиці майорить величезний синьо-жовтий стяг – українці проводять чергову акцію проти...

06-09-2018 Інтерв'ю

Сергій Кузан: «Ми повинні пережити момент становлення нації, а потім можна говорити про мультикультуралізм»

«Тиждень» поспілкувався з волонтером, заступником голови ГО «Вільні люди» Сергієм Кузаном про здорове патріотичне виховання...

05-09-2018 Інтерв'ю

Веб-дизайн