Понеділок, 07 листопада 2016 15:03

Де коріння політики Кремля - 2

Віктор РОГ
Де коріння політики Кремля - 2

«Головними спонуками до розширення меж панування російської нації було не прагнення до агресивності, до захоплення чужого, а лише самозахист і облаштування кордонів, які би забезпечували цілісність і благополуччя держави», – просторікував Павло Ковалевський у 1912 році.

Така ж сама пропагандистька аргументація і в нинішніх «защітніков-собіратєлєй» «ісконно русскіх зємєль».

Вони, бачте, лише «захищають» своїх «соотєчєствєнніков», «русскоязичних», «братьєв-славян» і т. д. від «бандєровской хунти», «амєріканского імпєріалізма» тощо. І все це вони здійснюють, виходячи зі своєї «святої загальнолюдськості» і «цілком безкорисно»!

«Облудність, недотримання угод, експансіонізм, – традиційні риси російської політики. І ми не маємо права забувати про це. Ми повинні знати: коли Москва пашталакає про мир, треба чекати війни, коли Москва бажає «поновити історичну справедливість», слід очікувати нових анексій, коли Росія заявляє про своє нестримне бажання когось визволити – ждіть поневолення. Коли чуємо про «братню допомогу», чекаймо колоніального визиску. Така вже лексика московських завойовників.

Кожен російський лідер у часи свого панування обов’язково оголошував війни, перемога в яких була засобом самоутвердження. Окрім того, війни неодмінно викликали хвилю шовіністичного патріотизму та відволікали маси від внутрішніх проблем, а отже сприяли утвердженню та розширенню особистої влади, до чого стреміли всі московські володарі», – наголошує Роман Коваль.

І якщо колись, за цинічним твердженням того ж Ковалевського, «Росія мала завоювати Кавказ, щоби позбавити себе від нападів і грабунків її прикордонних ліній дикими хижими мешканцями», то і сьогодні, «як це було і з кримськими татарами, і з хівинцями, і Сибіром і т. д.», росіяни «лише захищаються» і Москву «якщо і можна за щось звинуватити, то швидше за занадто велику поблажливість до підкорених народів…»

Істинно, історія ординської Росії – це історія воєн, загарбань, окупацій, «визвольних» походів, міжнародного шантажу, обману і погроз. Героями для росіян є ідолизовані тирани і загарбники: Іван Грозний, Петро І, Суворов, Єкатєріна ІІ, Лєнін, Сталін, Путін… І не довго втримувалися «на троні» ті, хто волею-неволею, в силу свого характеру чи обставин демонстрували ліберальні поступки – «попускали віжки»: Микола ІІ, Керенський, Хрущов, Горбачов… Не Пугачову чи Разіну, не Сахарову чи Новодворській ставлять москалі пам’ятники, не на їхні могили несуть квіти. «В Росії жертви сваволі могил не мають», – констатував французький мандрівник маркіз де Кюстін.

Наївний той, хто шукає відповіді на питання «Чому?» в сучасній політичній площині. Причина набагато глибша.

«Ідеї богообраності і виключності вже не одне століття каламутять свідомість росіян. Ця віра в божественне призначення Росії, віра в Росію, як спасителя людства, не тільки п'янила росіян, але й формувала хибні орієнтири і рухала їх на чужі землі в надії виконати своє «божественне призначення» – об’єднати навколо Москви народи світу», – слушно зауважував Роман Коваль у статті «Конкістадорське месіанство» ще в 1992 році.

Причину слід шукати «в дусі того народу, його психіці, в якій сполучені брутальність хижака й підступна хитрість лиса… Вони певні, що з усіма своїми прикметами – жорстокості, брехливості, підступності, насильства і нахабства – є вождями «народа вибраного»…щоб підбити собі під ноги всі народи світу. Ця їхня ідея є в них непохитна і безсумнівна, спільна для всіх членів орди – від найвищого хана до найнижчого хама» (Дмитро Донцов «Душа москаля і драгоманівство»).

Фахово відчував це і фахово ж обґрунтував у своїй праці «Русскій націоналізм і національноє образованіє в Россіі» психіатр (психопатолог!) Ковалевський, апологет російської «органічної гегемонії» як національного ідеалу москвинів.

Оця «органічна гегемонія» і є тим, що згуртовує і унапрямлює росіян впродовж століть. І будь-які «духовні скрепи»: православні, панслов’янські, пролетарсько-більшовицькі, євразійські тощо, є лише яскравою фарбою, якою час від часу за потребою камуфлюють проіржавілі від крові кайдани імпершовінізму, бажаючи втримати їх на ногах вже поневолених і накинути на ноги тим, кого поневоленими наміряються.

«Імперіалізм наш, згідно нашої ролі у світі, має бути таким, що щедро дарує, а не по-хижацькому забирає», – виспівує Ніколай Бєрдяєв. Це – камуфляж. «А разом з тим пора нам уміти захищати свою національну гідність і не церемонитися розгромом 30-40 китайських, персидських та ін. поселень» – закликає відверто Ковалевський. Це – сутність!

Описуючи Росію царя Миколи І першої половини ХІХ століття, француз де Кюстін зазначав: «Російський державний лад – ...це перманентний військовий стан, який став нормальним станом держави... Деспотизм... цілком узгоджується з духом народу... Весь російський народ, від малечі до старших людей, сп'янів від рабства до втрати свідомості... Деспотизм – на троні, але тиранія скрізь...» Ніби вчора написано…

«Російська нація – незвичайне явище в історії всього людства. Характер російського народу до того не схожий на характер всіх (!!! – В.Р.) сучасних європейських народів, що європейці до цього часу не розуміють його і розуміють в ньому все навпаки», – слушно наголошував О. Достоєвський.

Дійсно, з сумом вимушені констатувати, що й тепер «роздерті сумнівами» європейці не годні зрозуміти «загадкового російського характеру», далі сподіваючись наївною політикою апізменту (заспокоєння, примирення, замирення) зупинити хижацьку агресивну політику навіженого Кремля, забувши, до чого призвела така політика урядів Великобританії (Чемберлен) та Франції (Деладьє) стосовно гітлерівської Німеччини в другій половині тридцятих років минулого століття.

В чому вбачає Ковалевський, його соратники та послідовники «майбутню велич Росії»? В тому, що «силою своєї любові, милосердя, взаємодопомоги, співчуття і самопожертви, Росія в майбутньому об’єднає підвладні їй племена і стане насправді великою і славною Росією. Вона об’єднає всі слов’янські племена і стане об’єднаною великою державою. Вона об’єднає і всю решту племен Європи і стане одна велика загальнолюдська держава. І здійсниться це об’єднання не зброєю, не фізичною силою, а силою свого російського національного генія… Насіння історичного минулого дадуть свої плоди в майбутньому і створять велич і славу Єдиної Росії».

«Не зумівши нічого доброго сказати світові впродовж усього свого існування, імперська «матушка-Рассєя» – калікувата й неохайна жебрачка, ще й тепер готова, спираючись на плечі поневолених нею народів, зіпнутися на свої трухляві кістяки і хрипко прогарчати світові своє вбоге «я». Підсліпувата, з вічно підбитим оком, у стоптаних ще в минулому столітті «лаптях», напівтвереза, з порожньою торбою за плечима, вона брудним пальцем вказує цивілізованому світові, в якому напрямку треба рухатися.

Зрозуміло, що цивілізований світ не потребує порад цієї напівбожевільної каліки!», – ніби у відповідь на амбітні прогнози Ковалевського саркастично писав Роман Коваль Коваль у статті «Ми і вони» влітку 1991 р.

Ми знаємо, що «Не може ні добре дерево родити гнилих плодів, ні прогниле дерево родити добрих плодів. Кожне дерево, яке не родить добрих плодів, буде зрубане і кинуте до вогню». Отже – «добре вигострить сокиру».

 

Loading...

Інтерв'ю

Добрі справи по осені рахують…

Цього року жовтень несе нам не лише традиційні церковні, професійні та державні свята. Разом з...

29-09-2017 Інтерв'ю

Олег Баган: «Союз Тримор’я – цивілізаційна антитеза до Росії»

«Війна цивілізацій», «цивілізаційні розколи» – чуємо раз у раз в розмовах політологів. Що вкладають у...

07-08-2017 Інтерв'ю

Стефан Романів: У перспективі хотілося б домовитися про безвізовий режим з Австралією

Днями в австралійському Мельбурні закінчився ювілейний 15-й з'їзд («Здвиг») українських організацій Австралії, присвячений 70-літтю поселення...

16-07-2017 Інтерв'ю

Веб-дизайн