П'ятниця, 02 червня 2017 18:21

Він був неймовірний

Роман Малко
Він був неймовірний

Із відходом Патріарха Любомира Гузара Україна втратила велику любов. Іще одну неймовірно велику любов, якої нам завжди так катастрофічно бракує, особливо нині.

Він не лише ніс її у своєму серці й ділився нею з усіма, хто траплявся по дорозі, знайомими чи ні. Він весь був тією лагідною любов’ю, яка не заздрить, не чваниться, не поривається до гніву, не задумує зла, не тішиться, коли хтось чинить кривду, все зносить, в усе вірить, на все надіється, все перетерпить, ніколи не проминає і радіє правдою.

Кожен, хто хоч раз спілкувався з ним, певно, ніколи не зможе забути дивне відчуття святості й доброти, які він випромінював. Був водночас великим, поважним, достойним і неймовірно простим. І ті простота й доступність не лише робили його своїм, моїм, нашим. Він таким справді був. І в цьому один із його найбільших секретів: він був Наш більше, ніж будь-хто інший.

Це дуже тонке відчуття спорідненості. Часто близькі родичі є настільки віддаленими одне від одного, що немає і мови про якусь духовну близькість. А тут було якраз усе навпаки. Будучи цілком чужою людиною, яка до того ж виросла на іншому краю світу, хоч і народилася в Україні, він сприймався як хтось дуже рідний, що належить до твого найближчого кола. І не біда, що ти з ним, можливо, ніколи не спілкувався приватно, та й узагалі бачив лише здалека. Не в тому річ. Він був старійшиною твого роду, законом, звичаєм і водночас дороговказом та вчителем. Він пов’язував тебе із твоїм украденим чи забутим минулим, але в той самий час був світлом, яке вказує, куди рухатись і як визволитися від пут, котрі на тебе накинули, був опорою, щоб не посковзнутися, коли слизько, чи встояти, коли дме страшний вітер. Він, врешті, стояв із тобою поруч, коли вибухали гранати і свистіли кулі, і хоч не міг кидати бруківку, але робив щось більше... Він був тим «не бійся» коли страшно й сумніви не дають змоги зібрати себе докупи.

Мабуть, він був із тих людей, яких звикли називати моральними авторитетами… Але, як на мене, це не зовсім те слово. Він найперше був Наш. Це щось більше. І доказом тому — довіра. Йому вірили. Свої, чужі, близькі й далекі, десь — інтуїтивно, а десь — із поваги, але ця довіра перевищувала довіру до президентів, прем’єрів, спікерів, бо в ній гарантовано ніколи не могло бути лукавства й нещирості…

Іноді провідниками народів стають не князі, королі чи президенти, а хтось зовсім інший, хто і знати не знає, на яку місію його призначив Бог. В українській історії таких випадків було чимало. Але це якраз ознака того, що Бог нас любить і, навіть коли ми потрапляємо в жахливі умови окупації чи рабства, опиняємося без проводу чи політичної еліти, він не залишає нас на погибель, а завжди дає нам когось із тих, на кого можна спертися, хто витре сльозу і скаже «не бійся». Патріарх — один із таких. І всю його справжню велич та цінність ми усвідомимо, схоже, лише з часом, коли все зерно посіяне проросте й настануть жнива.

Нині він, мабуть, щасливий, бо нарешті пішов на зустріч до того, кого понад усе любив і кому присвятив своє життя. Мабуть, за нього треба радіти, як він сам колись радів, відпроваджуючи в останню путь свого співбрата. Але розуміючи, хто від нас пішов, важко радіти…

Його таки бракуватиме. Бракуватиме мудрих, простих і завжди чесних слів, поради, усмішки. Так він молитиметься за свій народ десь там, ближче до Бога, але того живого тепла яке випромінювали його очі та й уся постава, коли він з’являвся, на жаль, більше не буде. І від того сумно…

 

Loading...

Інтерв'ю

Олег Баган: «Союз Тримор’я – цивілізаційна антитеза до Росії»

«Війна цивілізацій», «цивілізаційні розколи» – чуємо раз у раз в розмовах політологів. Що вкладають у...

07-08-2017 Інтерв'ю

Стефан Романів: У перспективі хотілося б домовитися про безвізовий режим з Австралією

Днями в австралійському Мельбурні закінчився ювілейний 15-й з'їзд («Здвиг») українських організацій Австралії, присвячений 70-літтю поселення...

16-07-2017 Інтерв'ю

Веб-дизайн