Вівторок, 27 червня 2017 16:03

Національне відродження і проблема еліт

Автор Валентин Мороз

Пропонуємо читачам уривок з виступу професора Валентина Мороза, відомого історика і борця за волю України. Запис зроблений з аудіокасети ще в 1993 р., але тема, як бачимо, досі надто актуальна. Що за цей період змінилося? І чому?

Ред.

Незалежність чи колонія? У такому аспекті вихід із колоніальної ситуації, яка реальна зараз, — один. Проблема завжди впирається в еліту. Думаю, що не відкрию вам Америки, коли нагадаю фразу В. Липинського: «Кожне національне відродження починається з відродження еліти».

Я хотів би почати одним епізодом з недавньої української історії. Закарпаття, 1938 рік. Карпатська Україна — автономна, а практично самостійна. Є уряд, є прем’єр-міністр Бокій. Та через місяць його заарештовують, виявляється, Бокій — шпигун, довголітній угорський шпигун, що планує приєднати Закарпаття до Угорщини. Це дуже показовий факт, показовий тим, що це шило вилізло з мішка.

Ми маємо другий такий факт: Норільєґа. Панама, різка антиамериканська боротьба, антиамериканська структура. В центрі її національний лідер Норільєґа. Раптом виявляється, що це довголітній агент ЦРУ. Коли американці побачили, що Панама все одно йде своїм шляхом і її не спинити, тоді вони вирішили поставити свою людину на чолі цієї антиамериканської тенденції, щоб її якщо не контролювати, то бодай бути поінформованими.

Чому даю такі приклади? Це типова постколоніальна ситуація: колонізатор бачить, що в старій формі колоніальне панування не залишити, колонія стає державою, значить, тут уже вступає в дію новий механізм. І в цю нову державну структуру впихаються старі люди з імперського центру, які не заперечують проти нової символіки, не заперечують проти тризуба, синьо-жовтого прапора. А насправді забезпечують міцний контроль над новою державністю старої колоніальної структури. Це називається постколоніальна структура, в якій живе сучасна Україна.

Чому така можливість стає реальністю? З однієї причини: якість еліти. Про те, що ми маємо на прикладі Бокія чи Норільєґу, це той випадок, коли «шило вилізло з мішка». Звичайно, «шило ніколи не вилазить з мішка». Людина, яка стає президентом чи прем’єр-міністром нової держави, сміло може бути агентом імперії довгі роки. Це ніхто не бачить, про це не пишуть у жодній газеті, тій людині ставлять надгробний пам'ятник як лідерові, так і не знаючи, що це довголітній чужий агент. Повторюю, це можливо тільки з однієї причини: якість еліти. Як правило, нація, що довгі роки була в колоніальній ситуації, не має еліти на такому рівні, на якому має імперія.

І в нас виходить донський варіант. Що я маю на увазі? Мало хто знає, що у 1918 р. Дон проголосив самостійність, обрав президента, Дон став державою. Як тепер сталося, що, по-перше, про існування цієї держави в світі майже ніхто не знає (але це, мабуть, не найголовніше), і як сталося, що Денікін як ні в чому не бувало перетворив донських козаків на «гарматне м’ясо» і повів їх на Москву? Де подівся цей донський президент, де поділася донська державність? Відповідь одна: якість еліти.

Молода донська еліта виявилася на «кілька поверхів» нижча від тих генералів і міністрів, яких Денікін привів з Москви та Петербурга. Вони сказали: «Ви Донська держава, ну добре». І використовуючи свою якість, взяли гору і повели на Москву…

Ми бачимо, що в Росії наростає реваншизм з кожним роком, з кожним місяцем. Правду кажучи, якби пройтися по Москві з диктофоном і опитати кілька сотень людей, чи вони вважають, що Україна буде звичайною державою, як Росія, то величезна кількість відповість, що це «дурниця», що завтра прийдуть «наші» і буде так, як було. Це наш головний клопіт. До того часу, коли Росія вирішить свої проблеми і зможе рушити на нас, як в 1917 р., ми повинні мати головну структуру, «свого Дудаєва».

Усе вирішує еліта. Скільки втратили чехи своїх людей, коли побудували державу у 1918 р.? Виявляється, всього 4800 осіб. Усі їхні вбиті у визвольній війні записані золотими літерами в окрему книгу. Всього 4800, на диво мало. На той і час вони мали сформовану еліту, структуру еліти, що була цілком готова до відбудови держави, до «відрубування» від колоніальної структури.

Ми тоді втратили кілька сот тисяч людей і не здобули нічого. Не через те, що хтось там був зрадником або масоном серед наших лідерів. Якщо є нормальна еліта, все це відсікається. Ми не мали достатньої еліти, і в принципі це були «малороси».

Наведу маленький приклад. Один з депутатів ВР назвав пана Плюща, що він, мовляв, Хасбулатов. Пригадуєте, що пан Плющ, відповів: «От почекайте, Хасбулатов скоро приїде... отже не говоріть так». Мій знайомий із Замарстинова каже: «Не цікаво, коли люди говорять, цікаво коли вони проговорюються». Пан Плющ тоді проговорився, бо вважав себе залежним від Росії. Для нього приїзд Хасбулатова — це не що інше, як приїзд московського «царя», який перевіряє свою колоніальну адміністрацію. Так, офіційний Київ — поки що колоніальна адміністрація, і ми поки що в стадії відривання від імперських структур.

Тому хочу закінчити свій виступ тими словами В. Липинського, якими починав: «Кожне національне відродження починається з відродження еліти».

Loading...

Інтерв'ю

Стефан Романів: У перспективі хотілося б домовитися про безвізовий режим з Австралією

Днями в австралійському Мельбурні закінчився ювілейний 15-й з'їзд («Здвиг») українських організацій Австралії, присвячений 70-літтю поселення...

16-07-2017 Інтерв'ю

Ігор Козак: "Україна вже має професійну й самосвідому армію"

Знайомтеся: Ігор Козак, родом з України, але закінчував військову академію вже в Канаді та служив...

27-06-2017 Інтерв'ю

Веб-дизайн