Понеділок, 06 листопада 2017 16:31

Антиномія міжнародного права

Ігор Лосєв
Антиномія міжнародного права

У міжнародному праві, дотримуватися якого всіх часто закликають, є чимало внутрішніх суперечок. Вони інколи зводять нанівець його норми в реальній практиці, коли нерідко одна заперечує іншу, не менш важливу.

Наприклад, ті, що стосуються самовизначення націй і територіальної цілісності держав. І теоретично, і практично ця проблема постала перед людством у період Першої світової війни та після її закінчення (хоча неявно та неусвідомлено була й раніше). Адже розвалилися Австро-Угорська, Османська та Російська імперії й треба було щось вирішувати з їхніми націями, якось легалізувати їхнє становище. Саме про це писав у посланні Конгресу президент США Вудро Вільсон 8 січня 1918 року. Він виклав у цьому документі так звані чотирнадцять пунктів. Зокрема, у 10-му йшлося про надання народам, що входили до складу Австро-Угорської імперії, права на автономний розвиток, а в 12-му – про надання автономії для народів Османської імперії…

Однак майже завжди в контексті самовизначення мають на увазі нації, що вже входять до складу якихось держав, а це означає, що національне самовизначення одних є втратою цілісності держави для інших. Добре, коли нації панівні й підлеглі здатні вирішити це питання мирно. Але таке буває вкрай рідко. Зазвичай усе проходить через збройні чи незбройні конфлікти, бойкоти, блокади, зрештою, війни. У сучасному світі названа вище проблематика актуалізується й загострюється, бо прикладів сепаратизму й дезінтеграції держав більшає, вибухають давно закладені «бомби» історичних несправедливостей, волюнтарно проведених кордонів, наслідки агресивних воєн й анексій. Крім того, є держави, що свідомо підтримують сепаратизм на території своїх сусідів, зробивши це важливим чинником своєї політики.

Події в Каталонії (Іспанія), Ломбардії та Венеції (Італія), на Корсиці (Франція), у Фландрії (Бельгія), Курдистані (Ірак), Джамму й Кашмірі (Індія) та багато інших змушують постійно повертатися до тієї антиномії міжнародного права, до суперечності між правом націй і правом держав. Тут водночас «нагодувати вовків і зберегти овець» практично неможливо, квадратура кола…

Справді, з одного боку, каталонська нація з її тисячолітньою історією, власною мовою, літературою, культурою та ідентичністю, безумовно, має право на самовизначення, причому значно ґрунтовніше, ніж, приміром, Косово, де «самовизначилася» частина албанської нації й нині в Європі є дві албанські держави (власне, Албанія та Косово). До речі, є також дві румунські держави (власне, Румунія та Молдова). А з другого – це де-факто поширює право на самовизначення не тільки на нації, а й на їхні частини. І це ще матиме для Європи наслідки вельми неприємні.

А для Іспанії самовизначення Каталонії означає, по-перше, втрату значної частини території та ВВП. А по-друге, Каталонія – це найбільш економічно розвинений регіон країни. Якщо каталонці підуть, то може спрацювати «ефект доміно», коли відпаде й Країна Басків, де дуже відчутні сепаратистські настрої. Національна радість для каталонців – трагедія для решти громадян Іспанії. Звісно, саме в цій країні все можна владнати мирно й навіть умовити каталонців не виходити зі складу королівства, але це дуже дорого коштуватиме Мадриду. Доведеться ґрунтовно ділитися фінансами з Барселоною.

А в Бельгії унезалежнення Фландрії – це крах бельгійської держави, адже та становить половину бельгійської території та 60% її ВВП. І це перспектива зникнення Бельгії на користь двох міні-держав: Фландрії та Валлонії.

Свій референдум про незалежність (з однозначно відомим заздалегідь результатом) провів Курдистан в Іраку. Але цей 40-мільйонний народ компактно проживає також у Туреччині, Ірані та Сирії (трохи є їх у Вірменії). Унезалежнення курдів означає для Іраку втрату понад 25–30% території, для Туреччини – 20%, для Ірану – 10% і приблизно 5–7% для Сирії. Зрозуміло, що ця перспектива не викликає захоплення в Анкарі, Тегерані, Багдаді й у Дамаску. Ізраїль, виходячи зі своїх геополітичних інтересів, доволі схвально поставився до можливого незалежного Курдистану, а США заявили, що не визнають курдський референдум. Виникає цікаве запитання: чому албанцям-косоварам у Косово можна проголошувати незалежність, а курдам у Курдистані – ні? Виправдовуючи визнання незалежності Косова, на Заході кажуть про небезпеку геноциду, фізичного винищення косоварів режимом сербських шовіністів у Белграді. Ну справді, мало кого у світі так регулярно й безжально нищили, як курдів.

Ми знову наражаємося на антиномію міжнародного права. Зрозуміло, що тут зовсім не йдеться про фейки за участю іноземних військ і спецслужб на кшталт карикатурного референдуму про самовизначення примарного й нашвидкуруч сконструйованого «кримського народу» чи «народу Криму», що був проведений державою-агресором на окупованій території. Однак проблема реальна, і світова правова і політична думки наразі навіть не почали її вирішувати.

Loading...

Інтерв'ю

Олег Медуниця: «У реаліях гібридної війни інформаційна безпека – на першому місці»

Сьогодні наша розмова із заступником Голови Проводу ОУН (б), народним депутатом України Олегом Медуницею. Поговоримо...

13-11-2017 Інтерв'ю

Геннадій Іванущенко: «Апеляція до нашого героїчного минулого виховує нових героїв»

Працюючи з великими масивами українських документів, що збереглися в архівах Великобританії, відомий історик та архівіст...

06-11-2017 Інтерв'ю

Добрі справи по осені рахують…

Цього року жовтень несе нам не лише традиційні церковні, професійні та державні свята. Разом з...

29-09-2017 Інтерв'ю

Публікації

Веб-дизайн