Вівторок, 07 листопада 2017 14:30

Про “українськість” і “антисистемність” як критерії мислення

Ігор Загребельний
Про “українськість” і “антисистемність” як критерії мислення

Правих інколи звинувачують у надмірній конфліктності. Звинувачення лунають у двох ракурсах. Перший ракурс — ракурс війни і протистояння з усім російським. Другий — ракурс протистояння з нинішнім політичним режимом.

Стосовно першого, то правим можуть дорікати у тому, що вони не демонструють толерантності відносно ліберальної богеми, грантожерського середовища, активістів ЛГБТ і тому подібної живності. Бо ця живність ніби то є українською (а подекуди і “патріотичною”), а, отже, в ситуації тотального протистояння з Росією просто недопустимо хоч якось її атакувати (навіть якщо мова йде про суто вербальну полеміку).

Стосовно другого, то, на думку критиків, праві мали б солідаризуватися з усіма “антисистемщиками”. Під “усіма”, щоправда, розуміються нечисельні маргінали, що є носіями вкрай деструктивних поглядів. Мова йде про лівацьку фауну, на біорізноманіття якої навіть не хочеться витрачати часу.

По черзі проаналізуємо подібні засади мислення.

Так уже сталося, що ситуація військового конфлікту чи більш тотального протистояння не може вичерпати усі критерії, згідно з якими має здійснюватися суспільно-політичне мислення. Така ситуація не скасовує моральних засад, слушних юридичних норм і багато чого іншого. Наведу приклад. Вояк ґвалтує жінку (нехай навіть представницю нелояльного населення). З вузької точки зору ситуації військового конфлікту він “свій”: “брат по зброї”, “захисник” чи просто квант військового потенціалу країни. Одначе існують критерії, за якими він має понести покарання — моральні норми і відповідні їм норми законодавства. Або інший приклад. Я знаю людей, які вклали в оборону країни в 2014 році значні фінансові ресурси. Водночас ці люди займалися низкою форм незаконної діяльності: рекет, рейдерство, “амністування” регіоналів за певну винагороду тощо. Жертвами їхньої діяльності ставали цілком лояльні українські громадяни. Попри вклад в оборону країни, вони теж мали б понести покарання.

Подібно і з ліберальною чи ліво-ліберальною публікою. Представники цієї публіки можуть хоч сто разів “бути проукраїнськими” і “ненавидіти Путіна”. Тим не менше, за іншими критеріями вони є ворогами (підривають український суверенітет на користь глобалістських структур, насаджують ідеологію, що становить виклик природі людини і просто здоровому глузду, тощо). Тут потрібно наголосити, що не існує беззмістовної “українськості”. Гадаю, значний відсоток тих, хто підтримав сепаратистський рух на Донбасі — це те ж у якомусь сенсі “патріоти України”. Вони теж люблять Україну, лиш по-своєму — мають радикально відмінну візію України (у тісному союзі з Росією чи просто під російським протекторатом, зі збереженням та плеканням російської мови та радянської міфології і так далі). Те ж саме стосується лібералів. Вони можуть любити Україну, але їхнє бачення України радикально відрізняється від націоналістичного. Під час війни на деякі відмінності можна було б не зважати. Але проблема в тому, що війна не стримує лібералів та ліво-лібералів від реалізації власного проекту України. Закономірно, що праві сили мусять на це реагувати.

Тепер щодо “антисистемності”. Як і в випадку “українськості”, тут постає питання змісту. Беззмістовної “антисистемності” не існує. Чимало сепаратистів чудово вписуються в образ “антисистемщиків”. То що: і з ними варто бути солідарними? Критерій “антисистемності” взагалі убогий, бо в ньому заперечення винесене на перше місце. Правим же силам має ітися про антисистемність як вимушений наслідок саме позитивної програми.

Націоналісти критично налаштовані відносно нинішнього режиму чи політичної системи в цілому не тому, що вони ненавидять “хунту” (як це роблять сепаратисти), а, навпаки, тому, що умовної “хунти” не існує і чимало проросійських сил почуває себе досить вільно. Націоналісти критично налаштовані відносно нинішнього режиму не тому, що ненавидять “систему” чи державу, а тому, що держава толерує діяльність різного роду “автономних опорів”, “чорних світанків” і тому подібної анархістсько-комуністичної наволочі.

Loading...

Інтерв'ю

Микола Посівнич: «Українське підпілля заміняло державні структури, не маючи своєї держави»

Чиновники, Служба безпеки України, поліція та навіть пенітенціарна служба впродовж цілого місяця допомагали дослідникам вирвати...

06-03-2018 Інтерв'ю

Націософія Олега Багана

9 лютого відзначив свій 55-річний ювілей відомий дрогобицький науковець і публіцист, керівник Науково-ідеологічного центру ім...

26-02-2018 Інтерв'ю

Коліївщина - перша національна революція у Європі

Коліївщина 1768 року - Велике Повстання козаків-гайдамаків і українського селянства чи перша національна революція у...

12-02-2018 Інтерв'ю

Веб-дизайн