Середа, 10 січня 2018 15:55

Правда і неправда про кримських українців

Ігор Лосєв
Правда і неправда про кримських українців

Напередодні нового 2018 року з’явилися в нашому інформаційному просторі якісь дивні, можна сказати, «химерні» заяви.

І що найбільш неприємно, вони виходять від деяких кримськотатарських лідерів. Спочатку колишній московський кримський татарин Айдер Муждабаєв (в минулому журналіст «Московського комсомольця», а нині заступник гендиректора телеканалу ATR) висловився про кримських українців: «Як окресленої громадянської спільноти, «кримських українців» не існує. І ніколи не існувало як політичної спільноти…» Враховуючи тривале проживання пана Муждабаєва в Москві, йому можна подарувати незнання української історії взагалі та історії кримського українства зокрема.

На жаль, до таких безапеляційних думок приєднався й недавно звільнений кримський в’язень Ільмі Умеров: «Українського населення в Криму немає. Є окремі українці. Але 600 тисяч українців, котрі там за статистикою, реально немає. Вони всі росіяни, чи проросійські, чи проруські…» Що означають ці інвективи? Небажання кримськотатарських лідерів рахуватися з практично єдиним своїм етнополітичним союзником на півострові, намагання знехтувати його інтереси?

Мовляв, українці нам ні до чого, ми й самі здатні розв’язати всі свої проблеми. Це дуже небезпечна ілюзія, що може мати вельми негативні наслідки для кримськотатарського народу та його автономістських прагнень. Зрештою, не здивуюсь, якщо під впливом таких висловлювань з кримськотатарського боку, хтось з українців напише: «Ну, як ви такі «круті», а українці такі недолугі, то й самі, без нас звільняйте Крим. Вперед!»

Коли сьогодні кримські татари порушують питання про національно-територіальну автономію на півострові, то як вони збираються її втримати, маючи за собою 14-16% населення Криму? Без українців, без інших жителів цієї території… Так чи інакше доведеться шукати етнічний консенсус, як не союзництво, то бодай доброзичливий нейтралітет. Коли Україна в 1991-му проголосила незалежність, то це був вислід етнічного порозуміння, адже за самостійну Україну проголосували не лише етнічні українці, але й більшість українських росіян, євреїв тощо. Кримськотатарські діячі думають, що зможуть оминути цю проблему? Бо дуже важко керувати проти волі абсолютної більшості… Після не дуже тактовних спічей на адресу кримських українців, з обуренням відреагував редактор газети «Кримська світлиця», учасник боїв на Донбасі Віктор Мержвинський: «Останнім часом у медіапросторі проштовхується думка, що в Криму є виключно одна проукраїнська спільнота – кримські татари, решта ж населення – або байдужа, або «рускомирна» сепаратистська маса…»

Своєрідним відлунням таких «ідей» став виступ на телеканалі «ZIK» у програмі Наталії Влащенко «Народ проти» колишнього шефа СБУ Валентина Наливайченка, який нині відчайдушно бореться за громадські симпатії. Він від мікрофона сказав: «Тільки татари в Криму не зрадили Україну». Це обурило севастопольця Дмитра Білоцерковця, який нагадав, що сотні тисяч кримчан українського і російського походження залишилися вірними Україні.

Якщо уважно проаналізувати кримську історію часів незалежності України, то з’ясується чимало цікавих речей. На референдумі 1991-го за незалежність проголосувало 57% людей в Севастополі. Невже всі вони були етнічними росіянами? А де ж тоді 22% місцевих українців? До речі, відсоток кримських татар у цьому місті абсолютно мізерний.

У Криму 13-14% кримських татар не вистачило б на забезпечення 54% за незалежність України. Кримські українці тоді робили дуже багато в ім’я такого результату. Автор статті сам належить до спільноти кримських українців і проблеми своїх краян знає зсередини. Кримськотатарські закиди на їх адресу настільки ж дивні, як закиди на адресу самих кримських татар: чому, мовляв, цей народ в Криму не повстав у 2014 році… Лідери татар у таких випадках починають терпляче пояснювати ті об’єктивні обставини, що таке повстання унеможливлювали… Кримські українці також мають свої об’єктивні обставини. Ситуація кримських татар і кримських українців кардинально відрізняється. Кримські татари – згуртована етнічна і релігійна спільнота, чітко відмежована цим від решти населення Криму, загартована й сконсолідована 50 роками вигнання і боротьби за повернення. Повертаючись до Криму, татари часто були змушені будувати житло на дуже незручних місцях практично з нуля. Це призвело до виникнення чималої кількості моноетнічних селищ, що також сприяє етнічній єдності та мобілізованості.

Кримські татари звикли сподіватися лише на себе. Натомість українці Криму не є окремим етносом, сказати б, кримсько-українським народом, на відміну від кримських татар. Кримські українці почуваються частиною великої української нації від Карпат до Донбасу і від Полісся до Чорного моря. Тому звикли жити й діяти не автономно, а разом з усіма українцями. Тому залежні від політики офіційного Києва. Бо знають, що мають свою державу, свою армію, свою владу тощо.

Тривалий час офіційний Київ волів не помічати кримське українство і не залучати його до боротьби за зміцнення позицій України в Криму. Навпаки, дуже цього боявся, щоб не дратувати Москву і не відповідати за активність українського населення на півострові. Кримським українцям київські «дядьки» казали: сидіть тихо, українська держава сама все зробить, все вирішить. А це «все» робилося у візантійському стилі: «договорняки» з місцевою промосковською номенклатурою, «договорняки» з Москвою, залаштункові інтриги тощо. А ще на очах місцевих українців здійснювалася специфічна кадрова політика: навіщо призначати на посади в Криму українських патріотів, коли можна купити представників керівного проросійського класу, дати їм преференції, заплющити очі на їхні крадіжки й хабарі. Але в Києві не врахували, що таку ж постійну роботу з цією публікою веде Кремль…

Ця кадрова політика деморалізувала кримське українство, котрому Київ увесь час демонстрував: «Ви нам не потрібні, ви тут ніхто і звати вас ніяк». Ну, а політика нагород і заохочень – це взагалі окрема пісня. В Криму є ціла купа «героїв України», які чудово вписалися в окупаційну адміністрацію, Кримом вештаються табуни «заслужених журналістів України», що були і є «пропагандонами» РФ. Нещодавно прокуратура АРК (на материковій Україні) розпочала кримінальну справу проти одного з депутатів Верховної Ради Криму, редактора місцевої районної газети «Огні Пєрєкопа» за звинуваченням у державній зраді. Ви будете сміятися, але він також є «заслуженим журналістом України…»

Зате представники патріотичного кримського українства за більш ніж двадцять років звикли, що центральна влада їх не врятує, не захистить і не підтримає. Отже, внаслідок такої політики центру, кримські українці зустріли 2014 рік у морально пригніченому стані. Їм постійно навіювали: ви слабкі, вас мало, ви невпливові… Якщо Москва надзвичайно активно допомагала кримським проросійським силам, то Київ незрідка ігнорував своїх природних союзників на півострові. Навіть тим же кримським татарам сприяв більше, ніж українцям, мовляв, свої нікуди не подінуться.

А тут ще на очах української спільноти українська армія за наказом з Києва не зробила жодного пострілу, навіть не спробувала захистити Крим. Виявилося, що держави немає, влади немає, політичної волі України немає, а є тільки дивні поради з Печерських пагорбів: «Ви там тримайтеся». Все це привело кримське українство у стан шоку і ступору. Люди досі не можуть оговтатися і зрозуміти, що і як сталося в 2014 році насамперед у Києві, а потім уже в Криму. Нині українці там перебувають у вкрай тяжкій ситуації, наказано вижити. І звісно зверхні, нетактовні оцінки, навішування ярликів не принесуть користі спільній справі всіх громадян України, не покращать становище українців і кримських татар на окупованій території. Були вже оцінки як у 2004, так і в 2013 роках, проте геть провалилися, українці змусили рахуватися зі своєю позицією, здивувавши багатьох оглядачів і «пророків». Тому зарано перекреслювати українську спільноту в Криму.

Loading...

Інтерв'ю

Павло Садоха: «Португальці незалежно від політичних уподобань усі націоналісти. Нам варто на те рівнятися»

На залитій сонцем лісабонській вулиці майорить величезний синьо-жовтий стяг – українці проводять чергову акцію проти...

06-09-2018 Інтерв'ю

Сергій Кузан: «Ми повинні пережити момент становлення нації, а потім можна говорити про мультикультуралізм»

«Тиждень» поспілкувався з волонтером, заступником голови ГО «Вільні люди» Сергієм Кузаном про здорове патріотичне виховання...

05-09-2018 Інтерв'ю

Мислитель проти псевдоцивілізації: Ален Безансон і Росія

Розмова з публіцистом і перекладачем творів французького історика і політолога Тарасом Марусиком

24-08-2018 Інтерв'ю

Веб-дизайн