Вівторок, 16 січня 2018 16:50

У нього не було чужих дітей. Всі були свої

Аскольд Лозинський
У нього не було чужих дітей. Всі були свої

Так сказала дружина про покійного мужа Теодора Воляника. Бл. пам. мгр. Теодор Воляник, один з основоположників та кількаразовий довголітній голова Фундації Українського Вільного Університету, довголітній член Спілки Української Молоді в Америці, її керівних органів як крайових так і місцевих у Мінніаполіс і в Нью-Йорку, голова відділу Організації Оборони Чотирьох Свобід України в Нью-Йорку, член Організації Українських Націоналістів, Крайової Ради Українського Конгресового Комітету Америки, Об'єднаного Комітету Українських Організацій міста Нью-Йорку та інших українських організацій та установ відійшов у вічність в Ню Йоркському шпиталю після Різдва Христового, 8 січня 2018р. залишивши дружину Олю та дальшу родину в Україні, а також українську громаду фактично по цілому світі.

Народився Теодор Воляник 24 жовтня 1922р. у селі Монастирок на Львівщині. За його діяльність УВУ відзначив його двічі у 2005 і 2017 рр., включно зі званням Почесного Сенатора. Крайова Управа СУМ надала йому ІІІ ступінь Суспільника, а Осередок СУМ у Нью-Йорку надав звання Визначного Члена Осередку.

Тяжко знайти було більш віддану, чесну, щедру, порядну і добру людину. У нього “не було зерна неправди”. Після Парастасу місцевий отець Петро Шишка, який особисто знав покійного ще як виховника і коменданта на молодечих виховних таборах на оселі СУМ в Елленвілі, сказав, що покійний уособлював надзвичайну посвяту і відданість гаслові СУМ “Бог і Україна!”. Покійний був гідним членом парафії Української Католицької Церкви Святого Юра у Нью-Йорку, співав у церковному хорі, тощо.

Теодор Воляник був моїм виховником та комендантом у СУМ-і також. Ще ближче пов'язання моє з ним як колеги відбулося недавно, тобто п'ять років тому, коли він, 90-літній голова Фундації УВУ запросив мене перебрати провід цієї Фундації, “щоби її відмолодити” та впровадити у майбутнє. Мені було тоді тільки 60 років. Все ж таки відносне відмолодження. Покійний був моїм заступником до дня його смерті.

Здобув він вищу освіту на УВУ на факультеті економіки, але це знання було більше теоретичне, ніж практичне. Він займався протягом свого довгого утрудненого життя різною підприємницькою діяльністю, але громадська зайнятість переважала і він ніколи не розбагатів. Одначе це не обмежувало його жертовності. Казала його дружина також, що він був відносно бідний, але завжди гідний.

Він був прикладом того українського покоління, яке я мав щастя запізнати і яке я назвав найкращим, покоління також моїх батьків, покоління, яке виростало між двома найбільшими в історії людства світовими війнами, на землі, окупованій різними ворогами у різних, а інколи і в тих самих часах, на землі, зрошеній кров'ю її найкращих синів і доньок. Це покоління не знало буденних пригод чи приємностей, йому треба було виростати дуже скоро, бо здавалося кожний момент мав вирішальне значення, кожна хвилина характеризувалася буттям або небуттям. Кінець війни не приніс ні перемоги, ні полегшення, хіба нове напруження. Боротьбу треба було продовжувати, тільки вже серед нових обставин, і починати своє життя наново.

У вірші Богдана Лепкого, який ми часто співаємо при похоронних відправах, “Видиш брате мій, товаришу мій, відлітають сірим шнурком журавлі у вирій” є такій заключні слова: “гине, гине в сірій мряці слід по журавлях”. Співали ми ці слова також на Парастасі та на могилі Теодора Воляника. Одначе у випадку цього українського найкращого покоління не міг поет більше помилитися. Це покоління вже майже зовсім відійшло. Але слід не загинув. Залишило це покоління вагомий слід за собою, мабуть більш вагомий, ніж будь яке інше покоління. Це покоління збудувало духовну національну, політичну і культурну основу для майбутніх поколінь не тільки у діаспорі, але також на рідних землях. Встановлено структури, організації, установи та споруди.

Пані Ректор УВУ Марія Пришляк після Парастасу говорила про фактично тисячі українських студентів, які здобули магістерські та докторські дипломи у цьому ж університеті у Мюнхені, власне завдяки Фундації УВУ і таким людям, як Теодор Воляник. Інші промовці говорили про його відданість і посвяту українській молоді, про його притаманну скромність, працьовитість, лагідність та доброту.

Теодор Воляник любив українську молодь, тому він їй присвятив ціле своє життя. Не маючи власних дітей, для нього кожна українська дитина було його дитиною та заслуговували на його увагу і опіку. Він присвятив своє життя для української молоді, для її виховання та освіти і кращого майбутнього для нашого народу. Мені здається, що кращого сліду по собі не можна було залишити. Вічна Вам Пам'ять, Дорогий Друже!

zah zbory press 8825 kl

Loading...

Інтерв'ю

Павло Садоха: «Португальці незалежно від політичних уподобань усі націоналісти. Нам варто на те рівнятися»

На залитій сонцем лісабонській вулиці майорить величезний синьо-жовтий стяг – українці проводять чергову акцію проти...

06-09-2018 Інтерв'ю

Сергій Кузан: «Ми повинні пережити момент становлення нації, а потім можна говорити про мультикультуралізм»

«Тиждень» поспілкувався з волонтером, заступником голови ГО «Вільні люди» Сергієм Кузаном про здорове патріотичне виховання...

05-09-2018 Інтерв'ю

Мислитель проти псевдоцивілізації: Ален Безансон і Росія

Розмова з публіцистом і перекладачем творів французького історика і політолога Тарасом Марусиком

24-08-2018 Інтерв'ю

Веб-дизайн