Понеділок, 12 березня 2018 12:16

Світ у передчутті Третьої світової. Фактор України

Юрій Сиротюк
Юрій Сиротюк Юрій Сиротюк

(виступ на V Бандерівських читаннях)

Стіна зі стіною зудариться – одна впаде, друга встоїться.

Богдан Хмельницький

Яке місце і місія України у світі? В чому наші національні інтереси? Чи має Україна власні геополітичні амбіції і чи можливо їх реалізувати?

Хтось скаже, яку стратегію реалізовує українське зовнішньополітичне відомство і як цю стратегію реалізовують на тактичних рівнях в диппредставництвах за кордоном? Адже окрім звичної дипломатичної роботи, в кожному посольстві перебувають як мінімум трійко українських розвідників, представників політичної та військової розвідки. Держава витрачає на них чималі кошти. За ким шпигують ці розвідники, кого розпрацьовують, з ким налагоджують приязні контакти, з ким і проти кого дружать? І чи взагалі шпигують? Чи мають вони директиви щодо стратегії, яку реалізовує Україна в цій країні, ворог вона чи тимчасовий партнер? Чи, може, варто розкрити їхні персональні дані й послати на прайд-паради для обміну досвідом, як пропонують деякі агенти в Україні? Чи влаштовує Україну місце, яке їй приготували світові гравці? Чи здатні ми вирватися з жахливого дипломатичного іловайського котла під назвою «мінська змова»?

Ці питання залишаються здебільшого відкритими.

Століттями іноземні дипломати, здобуваючи свою освіту, не отримували жодних знань про українське питання. Про Україну як державний фактор не вчили політиків, дипломатів, військових. Україна з часу міжнародних планів гетьмана Івана Мазепи та його послідовників залишалась «террою інкогніто» для світової політики.

Попри це, головні фронти двох світових воєн минулого століття прокотилися Україною, а недооцінка українців для багатьох окупантів обернулася поразкою.

Короткі спалахи державності, що були підірвані нездатністю внутрішніх еліт діяти в екстремальних умовах та придушені зовнішніми анексіями у ХХ столітті, не дали Україні реалізувати свій національний проект і запропонувати власні зовнішньополітичні стратегії.

Нині світ на порозі Третьої світової війни, яка вже фактично триває. Не зачаровуймо себе звичними дипломатичними мантрами про зміцнення миру і стабільність як ніколи. Масове переозброєння провідних країн, зростання напруги в місцях геополітичних надломів, брак основних ресурсів, що переростає у запеклу боротьбу за елементарні речі: питну воду, чисте повітря, корисні копалини, а головне – землю, що є передумовою продовольчої безпеки в умовах поступової, але неминучої втрати американської гегемонії, – це чіткі каталізатори того, що розв’язка наближається.

Понад мільярд землян щодня голодують в пошуках продовольства. Його шукатимуть і в Україні. Так вже було під час Першої і Другої світових воєн. Як і тоді, Україна тепер так само не є повноцінним суб’єктом, але, без сумніву, знову буде одним із основних полів битви.

Тиха Третя світова вже йде.

Просто нинішня фаза світової війни (коли на зміну однополярному світу американського домінування йде світ поліполярних впливів, росту ваги мережевих позадержавних груп, переміщення значної частини війни в цифрову і віртуальну сферу), яку називають війною четвертого покоління (англ. Fourth generation warfare (4GW)) за теорією американського військового Вільяма Ліндома чи скалькованою з неї стратегією Герасимова (керівника Генштабу РФ), кардинально відрізняється від війн минулого.

Попри те, що Третю світову ніхто не оголошував і не буде оголошувати, вона йде і наростає. Просто новітні війни уже не оголошують. У них питома вага військової компоненти займає порівняно малу роль, а арсенал агресії охоплює всі сфери – від економіки і фінансів до традиційних цінностей (з інститутом сім’ї включно), інформпростору та маніпулювання свідомістю і діями, де війну ведуть інкогніто, а ще краще чужими руками, «невстановленими повстанцями й інтернаціональними бандами їхніх прихильників», де агресія подається як внутрішній конфлікт. Мета цієї війни – придушення волі населення і влади країни-жертви, її проводу та народу до якого-небудь опору та фактична подальша дезінтеграція (розвал). Нині знищенні цілі держави без повномасштабної видимої агресії або з її застосуванням як вимушеного кроку захисту демократії і прав людини.

В цій війні тероризм, зокрема спонсорований державами, тобто державний тероризм, вважають прийнятним засобом.

Витончена і високотехнологічна психологічна війна, маніпулювання засобами масової інформації, постійне проведення агресивних акцій інформаційної війни, як усередині країни, так і в світовому медійному просторі, включаючи Інтернет.

Незаконне використання норм внутрішнього та міжнародного права з метою нанесення збитків опоненту, завоювання симпатій світової громадської думки в рамках кампаній «паблік рілейшнз», фінансового виснаження супротивника і його вимотування шляхом усілякого затягування різних юридичних процедур, нав’язування міжнародних правових норм і підміна ними норм національного законодавства на шкоду національним інтересам країни-жертви агресії, вихід за рамки загальноприйнятих міжнародних правових норм і використання замість них регіональних чи корпоративних правових норм з метою легалізації тих чи інших своїх агресивних дій.

Здійснення всіх форм тиску на країну-жертву: політичного, економічного (санкції), соціального і військового.

Реалізація на території країни-жертви тактики «конфліктів низької інтенсивності» за участі будь-яких зовнішніх сил.

Організація «кольорових революцій», демонстрацій, пікетів та кампаній ненасильницької непокори з застосуванням при потребі новітніх інтернет‐технологій. Втручання і модерування виборчих процесів всередині країни ворога.

Надання широкомасштабної інформаційної, фінансової та військово-технічної допомоги бандформуванням, що займаються партизанською війною. Війна такого типу триває по всьому світу.

Чи здатна Україна в час карколомних геополітичних катаклізмів повернути собі суб’єктність і забезпечити довгострокову безпеку і вплив, як мінімум зважаючи на те, що ми залишаємось географічно найбільшою країною Європи? Чи здатні ми стати провайдерами змін і чи здатна Україна на місію регіонального лідерства у серці Євразії?

Нинішній непоказний стан України не може бути кінцевою точкою виміру наших геополітичних амбіцій. Без’ядерна, а фактично пограбована країна, обдурена Будапештськими папірцями, з обмеженою зовнішньою суб’єктністю та спробою будувати тут неоколоніальний проект під зовнішнім управлінням, з абсолютним нехтуванням інтересами більшості українського населення, тобто етнічних українців, – проект нестабільний та нежиттєздатний. Провідні геополітичні концепції, зважаючи на цей фактор, Україну не помічають або ментально готові її розміняти у великій грі. Ні американська стратегія «реалізму», ні панівна в Європі ліберальна стратегія глобалізму не бачать в Україні суб’єкта, тим паче суб’єкта на кшталт регіонального лідера чи одного з європейських лідерів, на якого буде покладено функцію провайдера європейських інтересів.

Внутрішня слабкість України так і штовхає великих гравців і амбіційних сусідів зайнятися українським питанням. Карти поляка й угорські орли-турункули, румунізація прикордонних районів Буковини – це лиш зовнішні вияви агресивних стратегій, які сусіди реалізовують в Україні.

Звісно, в умовах невикінченого українського національного проекту, не звершеної столітньої національно-визвольної Революції, коли українці не повернули собі суверенне право бути господарем своєї долі на своїй землі, в умовах цілеспрямованої російської агресії, в якій військова компонента є лише одним і очевидно не головним напрямком впливу, говорити нині про Великий геополітичний український проект, тим паче без вирішення внутрішніх проблем, – на межі фантастики. Але криза – це великий шанс змінити позицію на шахівниці, і лише тектонічні зміни дають можливість Україні з пішака в майже патовій ситуації прорватися в офіцери.

Наприклад, вирішення проблеми безпеки флангів. Білорусь і Молдова завжди були в зоні українських геополітичних інтересів. Пошук природних геополітичних кордонів у південно-східному напрямку, кавказький напрям політики, забезпечення довгострокової безпеки східних кордонів і вгамування апетитів західних сусідів. Облаштування євразійського степу і визначення своїх геополітичних союзників у цьому театрі гри, розуміння українських інтересів на всіх континентах, пошук союзників і вибудовування коаліцій – перед молодими українськими дипломатами відкривається нескінченне поле амбіційних проектів.

За умови, якщо Україна вирішить «східне питання», – вгамування Російської імперії.

Звісно, для таких амбіційних завдань потрібна амбіційна провідна верства та нація, готова до великої пригоди. Повірте, нікому не сподобається Велика Україна. Великі амбіції наштовхуються на великий спротив, але кризові умови дають шанс зробити прорив, неможливий в часи стабільності.

Loading...

Інтерв'ю

Олег Медуниця: Віримо в перемогу України й робимо все задля цього

Олег Медуниця: Віримо в перемогу України й робимо все задля цього

Вже рік як Організацію Українських Націоналістів очолює сумчанин Олег Медуниця. А от корені його роду...

17-02-2024 Інтерв'ю

Олег Медуниця: Принцип «Україна над усе!» має стати об’єднуючим для всіх

Олег Медуниця: Принцип «Україна над усе!» має стати об’єднуючим для всіх

Цими днями відзначаємо 95-річчя створення легендарної Організації Українських Націоналістів. В часи бездержавності саме ОУН підняла...

28-01-2024 Інтерв'ю

Українська Перемога і розвал московії

Українська Перемога і розвал московії

Українська Перемога і розвал московії. Дві абсолютно взаємозалежні категорії. Без розподілу росії та проголошення на...

17-01-2024 Інтерв'ю

Веб-дизайн