Понеділок, 14 травня 2018 18:08

«Перекидаємо живий міст»

Зіновій Красівський
«Перекидаємо живий міст»

Виступ на Установчому Зборі Об’єднання «Державна Самостійність України» (ДСУ) 8.4.1990

Шановна громадо! Дорогі Друзі!

Сьогодні, безумовно, ми перекидаємо живий міст від національно-визвольної боротьби 40-их років до сьогоднішнього дня.

[…]

Ми сьогодні усвідомлюємо, що попередні роки були для нас анемічні, ми можемо звинувачувати правозахисний рух в недолугості, твердити, що його декларація була недостойна, що все що ми мали краще, більш відповідне, рішучіше і значиміше у минулих роках, але ворог випустив з нас надто багато крові. А ви знаєте, якщо випустити кров з організму, то не можна порухати ні рукою, ні ногою, ані думкою. Отака анемія і володіє сьогодні нами.

Я недавно повернувся з-за кордону і там мені треба було перед нашими друзями і братами-націоналістами схарактеризувати цей стан, що його маємо нині в Україні. І я по новому подивився на всі ті об’єднання і рухи і зрозумів, що вище себе ми скочити не можемо. А якщо будемо справедливі і якщо бажаємо дати об’єктивну оцінку, мусимо признати, що УГС зробила величезну роботу. Так, вона зібрала в себе майже всіх тих свідомих і активних людей, які сиділи в тюрмах і таборах. Але ви можете собі уявити (та й не треба вам уявляти – ви всі це знаєте), наскільки глибоко ще сидить у нас і сталінське лихоліття, і брєжнєвське безправ’я, і як ми сьогодні зіщулено дивимось на той офіційний світ, який нам нічого доброго не обіцяє, а навпаки: один закон за іншими, один указ за іншими продукує, та все гірше, та все гірше. І тільки через власну свідомість, через поклик власного сумління, через ту велику стурбованість, що ми лишимо своїм дітям, ми сходимось сьогодні на ось такі збори і хочемо щось зробити. Дай Боже, щоб у нас щось вийшло.

Я Вам скажу, у Львові стан може найкращий, але наші села у великому занепаді. В кожному селі є велика партійна організація, в кожному селі є не менше 8-15 сексотів, у кожному селі є люди, які пристосувалися до тієї системи. Хтось має кращу роботу, хтось має можливість більш вкрасти. Хтось учить дітей. Всі ми тисячами ниток пов’язані з тією системою і кажемо, що заманливо мати Українську Самостійну Соборну Державу.

...Але важливо не втратити й те, що маємо вже сьогодні... Із такою психологією люди живуть. І так ми вживаємося в ту політику, яка нині в нас в Україні є абсолютно незадовільна.

Нас вистачило на те, щоб розкопати могили, нас вистачило на те, щоб відроджувати свою Церкву, нас вистачило на внутрішню перебудову в наших сім’ях і на перебудову свого способу мислення, але нас ще не вистачає на послідовну політику в міжнародному плані. Ми ще не показали своє обличчя світові, а світ цього чекає.

Я був у міністерстві закордонних справ Англії і розмовляв з поважними людьми в Німеччині, я був в Римі. Я на високому рівні спілкувався з провідниками ОУН, і всі вони надзвичайно стурбовані тим, що українське суспільство не видає конструктивної політики, яка б вписалася в міжнародний план.

Ми себе не поважаємо, ми пасемо задніх. Ми демонструємо велику нашу недоумкуватість, і та недоумкуватість виразилася найбільше в тому, що ми – вже мільйонами – вступили в РУХ, в якому переважають елементи майже ворожі українській ідеї. Я не можу сказати, що РУХ однаковий. РУХ різноманітний і можливо, що це тепер якраз та єдина і нормальна форма для того, щоб у ширшому загалі ми якось могли відродитися, стати хоч трохи на ноги, відзискати своє обличчя і своє сумління. Але ми мусимо йти швидко, бо якщо ми затупцюємо на місці, то організовані сили держави нас засмокчуть у свою систему, як у болото. Отже, я вважаю, що сьогодні найпершим завданням свідомої частини українського народу є кристалізація ідей.

Ми повинні відкинути все те, що коньюнктурно нам підказують час і обставини. Ми повинні намітити велику ідею, ту, з якою йшли наші брати й батьки вмирати. Ми повинні утвердити ту ідею. А як ми будемо до неї йти – нам обставини підкажуть. Але доки ми не усвідомимо собі, що всі питання ми можемо вирішити тільки в Українській Самостійній Соборній Державі й доки та ідея не буде нами рухати – ми завжди кудись сповземо. Ми завжди будемо пристосовуватися в той час, коли ворог від нас сильніший, активніший і має професіоналів, які працюють на те, щоб нас роз’єднати, задурманити і лишити в такому стані, в якому ми є сьогодні.

Я хочу пояснити, що я розумію під висловом «національно-визвольна боротьба». Я не хотів би, щоб ви зрозуміли, нібито я кличу до рушниць, я вважаю, що час нам підкаже, що ми маємо робити. Але ми повинні бути готові на все. Уряд, навіть в особі найпрогресивніших своїх діячів, нічого ще нам не пообіцяв, тому що ніхто з них (а їх є дуже багато, їх є 17 мільйонів, згуртованих в одну партію) не хоче втрачати своє. Це ті люди, які звикли крутити. люди, які інакшого життя собі не уявляють. Вони не випустять нас зі своїх зубів. З тих зубів нам треба буде вириватися, і в яку форму виллється та національно-визвольна боротьба покаже час. Але ми повинні бути готові до всього. Ми й повинні себе так настроювати і настроювати те оточення, в якому ми живемо. Я вважаю, що в тому плані створення об’єднання за самостійність і державність України має своє значення.

Маю надію, що ми переступимо той поріг інертності і не будемо тут же заглядати – а що нам буде завтра за це? – а таки візьмемося за роботу. І коли ми будемо мати організацію, таке об’єднання, що, як ви самі бачите, діє як легальна опозиція існуючому ладові, то ми тоді будемо представляти силу на різних рівнях, ми будемо представляти силу і в УГС, і в Русі, і в УХДП. Всі ці об'єднання мають у собі дуже позитивний фактор, що полягає в тому, що вони є і вони будять.

[…]

Отже, вважаю, що нині можуть бути дві сили у тому нашому тверезому політичному житті.

Одною силою є величезні тисячі всіх тих людей, які брали активну участь у національно-визвольній боротьбі 40-х і 50-х років. Тих людей є дуже багато. За підрахунками спеціалістів – з одної Львівської області сиділи 40 тисяч людей. Ви подумайте – в одній області 40 тисяч людей, які пройшли таку велику школу національно-визвольної боротьби. А якщо помножити ще на тих. які були вислані, у яких хтось постраждав, які могилами прив’язані до тої ідеї – то ми є велика сила. Але ця сила не пробуджена.

І дав би Бог нам розуму, щоб ми всі дійшли до того пробудження, бо нема тих засобів, не маємо ми тої можливості, щоб прийти і стукнути кожному чоловікові в серце і сказати: чоловіче, вставай, пора настала. Всі ми занадто обросли маєтками, вросли в існуючу систему речей. Я не є великий оптиміст, але ми мусимо робити свою тяжку роботу, бо іншого нам не дано. А в нас ростуть діти – і ми мусимо щось їм лишити.

Отже, ця сила тіньова, яка пронизує всю Україну, не тільки Західну, а й Східну, вона є, але як її підняти на поверхню – мусимо думати всі.

А з іншого боку ініціатори ДСУ пропонують – давайте об’єднаймося і скажемо своє слово так, щоб на нас звернули увагу не тільки органи КҐБ, а й міжнародна політика (УЦІС).

«Визвольний Шлях» № 9 (510) вересень 1990 р., Лондон, стор. 1068-1070

 

Loading...

Інтерв'ю

Павло Садоха: «Португальці незалежно від політичних уподобань усі націоналісти. Нам варто на те рівнятися»

На залитій сонцем лісабонській вулиці майорить величезний синьо-жовтий стяг – українці проводять чергову акцію проти...

06-09-2018 Інтерв'ю

Сергій Кузан: «Ми повинні пережити момент становлення нації, а потім можна говорити про мультикультуралізм»

«Тиждень» поспілкувався з волонтером, заступником голови ГО «Вільні люди» Сергієм Кузаном про здорове патріотичне виховання...

05-09-2018 Інтерв'ю

Веб-дизайн