Четвер, 12 липня 2018 15:41

Левко Лук’яненко — борець і державник

Стефан Романів, Голова Проводу ОУН (б)
Левко Лук’яненко Левко Лук’яненко

Не стало в рядах борців за державність України ще одного видатного і вельми заслуженого представника когорти одержимих — Левка Лук’яненка (1928-2018), відомого правозахисника, політв’язня, політичного і державного діяча поневоленої та потім уже й вільної України.

Левко Лук’яненко походив із селянської родини на Чернігівщині. Під час Другої світової війни 17-річним юнаком був покликаний до ЧА, служив до 1948 р. в Австрії, потім в Азербайджані. Як офіцер Л.Лук’яненко 1953 р. вступив на юридичний факультет Московського університету, де був однокурсником М.Горбачова. Після отримання диплома був направлений працювати для насадження московського тоталітарного режиму. Спершу на Львівщині до с. Радехіва, й відтак до Глинянського району. Зустріч із дійсністю в Західній Україні, де донедавна тривала національно-визвольна боротьба ОУН й УПА, вирішально вплинула на світогляд молодого юриста і змусила його переосмислити свої набуті в совєтсько-московських реаліях переконання.

 Під впливом Хрущовської «відлиги» Л.Лук’яненко, спільно із декількома однодумцями, створює політичну структуру п. н. «Українська Робітничо-Селянська Спілка» (УРСС), яка ставить собі за мету домогтися самостійності України на основі «паперової» конституції УССР у межах СССР. Але цього було достатньо, щоб попасти в неласку і стати борцем за права й політичну незалежність України. У січні 1961 р. Львівський обласний суд виніс йому суворий вирок за «зраду батьківщини». З того часу у Лук’яненка почався довгий і тернистий шлях політв’язня, нескореного борця за права та гідність українців, автора самвидавських публіцистичних праць і політичних заяв.

 Другий вирок Л.Лук’яненко отримав, коли 1976 року, уже звільнений, у Чернігові приєднався до засновників Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінських угод, скорочено — УГГ. Перебуваючи вже на засланні в Томській області, він написав відому програмну брошурку п. н. «Що далі?», яка опинилася на Заході й мала широке розповсюдження. У березні 1988 р. Л.Лук’яненка обирають головою УГГ, яку влітку того ж року перетворюють на Українську Гельсінську Спілку.

 Повернувшись у січні 1989-го в Україну, Левко Лук’яненко вже наступного, 1990 року мужньо й активно кинувся у вир публічної політичної діяльності: у квітні на засновчому з’їзді Української Республіканської Партії (УРП), який відбувся в київському «Будинку кіно», його обрали очільником партії. А вже в березні Л.Лук’яненко став народним депутатом ВРУ та членом Комісії з питань законодавства і законності від фракції «Державність». Тоді почалася остаточна фаза боротьби за перетворення «паперової УССР» на незалежну, національну і демократичну державу Україна. У цьому змаганні Л.Лук’яненку довелося відіграти одну з ключових ролей. Він увійде в історію як один з авторів тексту Акта незалежності України від 24 серпня 1991 р., чорновий проект якого він почав писати ще 19 серпня в аеропорту м. Запоріжжя, звідки Л.Лук’яненко відлітав до Києва у дні московського путчу. У той же час, коли Л.Кравчук як спікер ВРУ вже готувався до майбутніх президентських виборів і займався перерозподілом територіальних округів під свої майбутні виборчі плани.

 Левко Лук’яненко хоча і перебував у молоді роки у рядах комуністичних структур, у житті та в московському ГУЛАГу швидко позбувся недоліків червоних апаратників і службовців. На відміну від пасивної засади «маємо те, що маємо», Л.Лук’яненко пропонував запровадити зміни для країни, яка скинула ярмо чужої неволі, і для майбутніх людей. На самому початку цього процесу він ще не був повністю готовий відкрито втілити в життя національну ідеологію державотворення, тому прикривав її концепцією республіканської ідеї. Хоча він усвідомлював, що українці повинні прийти до побудови своєї суверенної держави через її основу — зусиллями української історичної нації. При тому Лук’яненко не плекав ілюзій щодо справжнього політичного ставлення росіян до українців. До цього висновку він дійшов на основі свого життєвого досвіду у спілкуванні з росіянами — в армії, серед науковців і чиновників, а ще більше у в’язницях та таборах. Боротьба генерації Нескорених в Україні, до видатних представників якої належав і вельми заслужений Левко Лук’яненко, у другій половині ХХ століття була по суті боротьбою за Правду і за конкретну ідею — українську національну.

 Л.Лук’яненко навіки вписав своє ім’я в аннали політичної історії України. Ще за життя він здобув широку пошану та загальне визнання за свою мужню поставу і за державницьку спрямованість усієї своєї політичної діяльності. За свої спогади, публіцистичні й теоретичні роботи він отримав найвищу державну премію ім. Т.Шевченка, високо цінуються і його юридичні праці.

 У 1990 р. Левко Лук’яненко у Києві заявив глибоко переконано, що «імпульс, даний гетьманом Іваном Мазепою, зберіг українську державницьку традицію більше як на двісті років — аж до початку ХХ століття. Мінімальним завданням є продовжити її для наступних поколінь, але швидше за все, що в нас буде шанс вирватися з СССР». Це були пророчі слова. За ними почали підніматися синьо-жовті прапори у громадах Західної України та в Києві.

 Український народ збереже вдячну пам’ять про Левка Лук’яненка як невтомного борця й великого державника. Нехай його прах прийме рідна українська земля, а його заслуги перед Україною, його державотворчі вчинки нехай увіковічняться прийняттям Левка Лук’яненка до Пантеону національної слави, який у недалекому майбутньому буде здвигнений на Печерських пагорбах, освячених історією та кров’ю Героїв України.

Loading...

Інтерв'ю

Павло Садоха: «Португальці незалежно від політичних уподобань усі націоналісти. Нам варто на те рівнятися»

На залитій сонцем лісабонській вулиці майорить величезний синьо-жовтий стяг – українці проводять чергову акцію проти...

06-09-2018 Інтерв'ю

Сергій Кузан: «Ми повинні пережити момент становлення нації, а потім можна говорити про мультикультуралізм»

«Тиждень» поспілкувався з волонтером, заступником голови ГО «Вільні люди» Сергієм Кузаном про здорове патріотичне виховання...

05-09-2018 Інтерв'ю

Мислитель проти псевдоцивілізації: Ален Безансон і Росія

Розмова з публіцистом і перекладачем творів французького історика і політолога Тарасом Марусиком

24-08-2018 Інтерв'ю

Публікації

Веб-дизайн