П'ятниця, 03 серпня 2018 11:02

Чи розіграє Путін «донбаський гамбіт» або Знову про кола історії

Сергій Грабовський, Ігор Лосєв
Чи розіграє Путін «донбаський гамбіт» або Знову про кола історії

Україна знов опинилася на порозі чергового «зачарованого кола історії», яке матиме наслідком чергову руйнацію ілюзій, якщо не щось більше.

Отже: спеціальний представник США у справах України Курт Волкер дав інтерв’ю українській службі «Голосу Америки». У ньому він наголосив, що Україна опиниться у невигідній ситуації, якщо не продовжить дію закону про «особливий статус» Донбасу (зробити це слід у жовтні-листопаді). «Я розумію розчарування українських законодавців і суспільства. Вони робили такі необхідні кроки, як ухвалення цього закону про «особливий статус», та закону про «амністію». Натомість Росія не зробила нічого для завершення конфлікту та виведення військ, — заявив Волкер. — На сьогодні немає і «особливого статусу». Він запрацює тільки за тих умов, коли буде домовленість, коли Росія виведе війська та будуть проведені місцеві вибори».

Але закон усе одно має бути пролонгований на черговий період (як це було зроблено торік). «Нічого не зміниться відсьогодні і до того дня, коли дію закону вже буде подовжено, — наголосив Курт Волкер. — Думаю, в цьому немає шкоди. Натомість Росія використовуватиме зупинення дії закону як причину скаржитись на Україну. Там скажуть, що Україна не хоче виконувати Мінські угоди. Тому просто не давайте Росії цього аргументу. Подовження дії закону нічого насправді не змінить». Волкер вважає, що з української позиції було б логічним продовжувати тиснути на Росію та не дозволити їй використати зупинення дії цього закону проти України.

Що ж, усе логічно. Волкер не має жодних ілюзій щодо Росії; разом із тим він добре знає схильність більшості урядів держав Західної Європи та певних кіл американського істеблішменту «зациклюватися» на втіленні Мінських угод, вважати їх панацеєю від усіх українських проблем. Курт Волкер — і це випливає з його слів — вважає, що Кремль не захоче виходити з окупованої частини Донбасу і тим ставити під загрозу свій вплив на східній Україні, тож пролонгація закону про «особливий статус окремих районів» не несе загроз.

Але спробуймо подивитися на ситуацію під ракурсом президентських і парламентських виборів в Україні 2019 року — і ми побачимо іншу картину. Бо ж Росія може розіграти своєрідний «донбаський гамбіт», терміново вивівши війська, допустивши на Донбас миротворців з СНД й Африки та здійснивши «імплантацію» окупованих районів у політичне тіло Української держави. Задля того, щоб за допомогою шаленої пропаганди, масштабного формування добре структурованої «п’ятої колони» і залучення «надійного» електорату з окупованих територій Донбасу (у тому числі й того, що мешкає нині в самій Росії чи у Криму) здійснити в Українській державі легітимний переворот, поставивши тим самим під свій контроль усю цю державу. А якщо «великий план» не вдасться — повернути «особливі райони» до нинішнього статус-кво буде неважко, вистачить кількох годин.

І взагалі, згадаймо головні положення Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей», як зветься цей законодавчий акт офіційно.

Ним передбачена амністія, «недопущення кримінального переслідування, притягнення до кримінальної, адміністративної відповідальності і покарання осіб — учасників подій на території Донецької, Луганської областей». Де-факто визнається державний статус російської мови в «окремих районах»: «В суспільному та приватному житті, вивчення і підтримка російської та будь-якої іншої мови, їх вільний розвиток і рівноправність». Суддівський корпус та прокуратура там має призначатися виключно за згодою місцевих властей. А Кабмін, інші центральні органи виконавчої влади не зможуть керувати напряму: вони вимушені будуть підписувати з «органами місцевого самоврядування» угоди щодо економічного, соціального та культурного розвитку «окремих районів». Утримувати ці райони стане вся Україна за рахунок державного бюджету; разом із тим на цій частині Донбасу має бути запроваджено пільговий соціально-економічний режим. І, нарешті, місцеві ради зможуть створити т.зв. загони народної міліції; чисельність цих загонів законом не обмежена.

Закон передбачає, крім того, «посилення і поглиблення добросусідських відносин» між окремими районами» та адміністративно-територіальними одиницями РФ на основі «угод про прикордонне співробітництво», які укладає не уряд України, а «місцеві органи влади».

Простіше кажучи, якщо навіть Росія номінально піде з окупованої частини Донбасу, Україна туди все одно не прийде; «окремі райони» справді будуть окремими, і цю окремішність охоронятимуть, між іншим, миротворці. А якщо хтось захоче відновити «ЛДНР», то миротворці навряд чи воюватимуть з десятками тисяч озброєних до зубів «народних міліціонерів» (читай — терористів із великим досвідом), до яких негайно надійде допомога у вигляді «російських добровольців» з сотнями «куплених у воєнторзі» танків і гармат.

То чому б Путіну не ризикнути, не розігравши «донбаський гамбіт»? Тим паче, що ризику тут майже немає, а виграш — можливий. Адже, з осені починаючи, Україну цілий рік колотитиме передвиборча лихоманка, не менш особлива, ніж відповідні «райони». Головними інструментами, покликаними забезпечити успіх «п’ятої колони», на виборах-2019 неодмінно стануть найрізноманітніші спецоперації, від агітаційно-дезінформаційних до терористичних, що матимуть на меті «точкове» усунення окремих осіб та широкомасштабне створення атмосфери невпевненості й хаосу. Сумніваєтесь у цьому? А ми — ні. Бо добре вивчили методи Кремля і спецслужб РФ...

І політичну історію Заходу — теж. Тому переконані, що, з одного боку, всі патріотичні сили України і взагалі — притомні люди у владі, у спецслужбах, у структурах громадянського суспільства та масмедіа намагатимуться вести активну боротьбу проти «п’ятої колони», за свободу та демократію, з іншого боку, багато які західні структури та держави щосили цьому заважатимуть. Досить згадати цинічне включення до місії ОБСЄ на Донбасі представників Росії — країни-агресора чи нещодавній шабаш «п’ятої колони» у Києві під прикриттям і на кошти «борців за свободу ЗМІ» з тієї ж ОБСЄ, досить згадати позицію уряду Угорщини, що прагне заблокувати співпрацю України з НАТО чи уряду Речі Посполитої, який відкрив «другий історичний фронт» проти УПА, повністю солідаризуючись у цьому з Росією...

А як вам подобається наявність на території Словаччини (члена НАТО!) легального табору російських і проросійських бойовиків, у яких є навіть танки, про що нещодавно розповіли журналісти «Радіо Свобода»?

Можна не сумніватися: спроби патріотичних сил України зупинити «п’яту колону» під час виборчих кампаній матимуть наслідками звинувачення України в «утисках демократії та свободи слова» і, ймовірно, навіть санкції. Бо ототожнення демократії з виборами, об’єктивності ЗМІ з їхньою байдужістю, а демосу з охлосом — це, на жаль, задавнена хвороба Заходу. До речі, всі вони далися взнаки впродовж 1938-1939 років, коли Гітлер послідовно душив демократичну Чехословаччину. Спершу нацистська преса розгорнула шалену кампанію про «утиски судетських німців», яка справила істотне враження на західні демократії, хоча насправді було забезпечене широке представництво судетців у Національних зборах, розширені права місцевого самоврядування, розвивалася освіта німецькою мовою. Далі — більше: місцева філія нацистської партії висунула вимогу автономії Судет (де жили далеко не тільки німецькомовні судетці) з приблизно такими ж правами, які мають за згаданим українським законом «окремі райони», а потім під гаслом «Гітлер, прийди!» був розпочатий путч з вимогою плебісциту про приєднання Судет до рейху. Чехословацький уряд путч придушив, розгромив він і «німецький добровольчий корпус», який вдерся на територію країни. А разом з тим під тиском демократичних союзників Прага погодилася на широку автономію низки тамтешніх «окремих районів». Але Гітлеру цього вже було замало — йому була потрібна вся Чехословаччина.

Чи треба розтлумачувати читачам, чим став для світу Мюнхен-1938?

А через приблизно півроку після Мюнхенської угоди нацистська Німеччина загарбала (причому номінально легітимним шляхом) решту чеської території, Словаччина стала маріонетковою державою, а Карпатська Україна, яка мала автономний статус у складі Чехословаччини, була подарована Угорщині...

Прямі аналогії в історії бувають нечасто, та хто скаже, що тут вони відсутні?

І ще одна інформація до роздумів. Як повідомив народний депутат і лідер партії «За життя» Вадим Рабінович, наближений до Володимира Путіна Віктор Медведчук прийняв запрошення вступити в партію «За життя» і очолити напрям з «відновленню миру з Росією». За словами Рабіновича, «він, академік із медицини Євген Педаченко та Віктор Суслов (спец з економіки) уже погодилися вступити в нашу партію — із чим я й вітаю команду «За життя». А ще лідер «За життя» сказав, що пропонує провести референдум на тему, яку країну будувати. «Ми пропонуємо швейцарський тип. Швейцарію Східної Європи — незалежну, нейтральну, позаблокову державу». Прес-служба Медведчука підтвердила, що той прийняв пропозицію Рабіновича. «Я підтримую програму, цілі і завдання партії «За життя» — партії миру і творення, яку, переконаний, підтримають і мільйони українців. Я приймаю пропозицію Вадима Рабіновича, — заявив Медведчук. — Мир на Донбасі, відновлення відносин із Російською Федерацією та країнами СНД — ось ключові завдання, які стоять перед Україною, перед усіма нами».

Звернули увагу? Не справді ефективна боротьба з корупцією, не подолання влади олігархів, не інтеграція до ЄС, не підвищення добробуту українців, а «відновлення відносин» (яких? що були за Кучми — Януковича?) з Росією та Киргизстаном — Таджикистаном — ось що є «ключовим завданням»...

І насамкінець. Ми обоє, маючи чималий досвід викладання та публічних лекцій, були здивовані, що наші спрямовані проти рожевих політичних ілюзій застереження, наша критика необґрунтованого «демократичного оптимізму», наші заклики до тяжкої тривалої праці задля порятунку Батьківщини тощо хтось бере на себе сміливість назвати «популізмом». Узагалі це явище мало і має прямо протилежний характер.

Але це окрема тема. Тут же зазначимо, що Курт Волкер, поза сумнівом, добре обізнаний з політичною історією ХХ століття, та чи пам’ятає він, що від «легітимного» загарбання Гітлером решток чеських земель і до початку світової війни минуло менше ніж півроку?

Loading...

Інтерв'ю

Микола Посівнич: «Українське підпілля заміняло державні структури, не маючи своєї держави»

Чиновники, Служба безпеки України, поліція та навіть пенітенціарна служба впродовж цілого місяця допомагали дослідникам вирвати...

06-03-2018 Інтерв'ю

Націософія Олега Багана

9 лютого відзначив свій 55-річний ювілей відомий дрогобицький науковець і публіцист, керівник Науково-ідеологічного центру ім...

26-02-2018 Інтерв'ю

Коліївщина - перша національна революція у Європі

Коліївщина 1768 року - Велике Повстання козаків-гайдамаків і українського селянства чи перша національна революція у...

12-02-2018 Інтерв'ю

Веб-дизайн