Вівторок, 02 жовтня 2018 14:40

«Третя світова війна Павла Глушаниці»

Григорій ЖИБАК
«Третя світова війна Павла Глушаниці»

О, Господи, прости во ім’я Сина,

За те, що завжди у чужім краю

Молитву найдостойнішу свою

Я починаю словом – Україна.

Якщо вже це такий великий гріх

Мене одного покарай за всіх!

Михайло Ситник

У кожного народу є свої велети, світочі, пророки, які уособлюють його історію, яким судилося стати героями або співцями тієї чи іншої віхи. Поразки та звитяги, смуток і радість, здобутки й втрати – складові минувшини, величної й трагічної. Але, разом із знаковими постатями, кожна людина, нехай не так грандіозно і масштабно, без пустої помпезності, є віддзеркаленням долі свого народу. Кожна. Через вік смиренно несе свій Хрест. Сіє. Зводить. Лупає скалу. Творить. Чи, як Павло Глушаниця, б’є у дзвін, аби не забулася та страшна доба українського життя – Голодомор. А ще – поразка національно-визвольного руху, колективізація, масові репресії, війна супроти гітлерівських загарбників, нищення національної свідомості українців. Все це, як свідок і безпосередній учасник подій, автор поклав на папір у своїй книжці «Третя світова війна Павла Глушаниці». 

Вірний син України, патріот, непримиримий борець із комуністичною ідеологією та злочинами Московії сповідається перед власним сумлінням і читачами, несучи та роздаючи їм ту білу муку, взяту у дивному сновидінні від Божого Сина. Білу-білу, бо правдиву, чисту, щиру. Святу!

 Власне, та розмова при сні, у шанці, з Ісусом віща й невипадкова, бо сталася у ніч 18 січня, напередодні Богоявлення. Господь ще жодній людині не дав більшого тягару, ніж вона годна підняти, понести. Переконався, що «ці два лантухи муки» йому під силу і що треба вилазити з цього окопу у бік Заходу й Павло Глушаниця. Вже за мить його важко поранено. Поруч смерть спостерігача, єдиного свідка його розмови із Христом. 

Далі був полон. Нелюдські поневіряння і кров. Врешті, міст в інший світ. Біг по ньому, ніби по лезу між життям і смертю: міни, бомбардування московськими літаками, ймовірність німецького пострілу. Та загинути тоді він не міг. Навіть від сотень-тисяч куль. Все оминуло його, бо був у святому омофорі, бо мав велику місію, благословенну Богом – донести людям Правду. І робив він це до своїх останніх днів, і «виходив скрізь свідчити тільки із Богом».

Комуністичну кару разом із своїми батьками Павло Глушаниця ніс із 1921 року. Наголошував, що моріння голодом українського народу, цей страшний геноцид в історії людства розпочався ще наприкінці 20-х років минулого століття. І не тільки Сталіна провина, який сконав і на якого можна було повішати всіх псів, а системи, яка спершу знищила українську структуру села, його еліту, а відтак, у 1932-1933 роках, звела голодною смертю мільйони українців. За приклад наводив свою рідну Новоселицю на Житомирщині. Зокрема, у книзі «Війна без пострілів». З-поміж 360 господарств 28 було виокремлено із тавром «куркулі». «Ці люди були приречені до звірячої, голодної, холодної і кривавої розправи десь у далеких сибірах». Логічно міркував, якщо в українській сім’ї було четверо людей, то тільки з його села понад сотню було безвинно засуджено на важкі тортури. А таких сіл в Україні було тоді близько 30 тисяч!

42876537 315699345679501 5799002785076740096 n

Але ще до тих споминів були важкі поневіряння вже за мостом. Ледве не вбили партизани. Двічі втікав од американців, які хотіли примусово передати москалям. Ризикував, бо «обирав смерть, аніж бути завезеним на московську «Родіну»». Праця на австрійського бауера, на якого вказав Павлові Божий перст. Вкотре у житті! З’ясувалося, господар в часі революції був у полоні і перебував у його Новоселиці! Працював. Там у нього залишилася донька, мати якої, Фросина Дмитренко, померла з голоду 1933 року.

Ніби стало легше, «але дуже часто думки бігали в голові, як струм по дротах: у мене є жінка і двоє дітей, яка їхня доля, може, хтось із них знущається…». Гнав думи сумні подалі дзвін ковальського молота аж до серпня 1948 року.

Далі – Канада. Північ Онтаріо. Богом забута і незвідана людьми місцина. Дрімучі ліси. Табір. Тепер дзвін від ударів по рейці. Лісоповал під завивання вовків. Їжі досхочу. І тривожні роздуми про грядуще. Комуністів і тут чимало. Вони також мріють про кращу свою долю за великою водою. Там залишили збудований ними «рай». Переконують у таборових суперечках, що голодомор стався через куркулів. Павло Глушаниця з-поміж найперших опонентів злочинцям. Його полум’яне слово та правдиві приклади переривають лише дзвони рейки. Та знову і знову його слухають литовці, латиші, естонці, українці. Запитують-перепитують. Нема вже між ними тільки комуняків. Ці слуги червоної сатани організовують йому чергову зустріч із смертю. Ведмідь у хащах, як засторога, хто верховодить табором. Навіть тут, у Канаді! Канадійська демократія пристала на бік бригадира, який намагався довести Павлові доброту Сталіна!

Торонто. Не оминули конфлікти і прикрощі й тут. Велике місто із чисельною українською громадою зустріло Павла Глушаницю ударами дубинкою по голові, яких завдавав поліцейський тільки за незнання англійської! Навіть НКВС та гестапо спершу допитували його, а потім били. Канадійські ж стражі порядку ледве не вбили, без жодного дізнання та ще й на догоду комуністам. Той ведмідь у лісі був лояльнішим, відібравши лише харч. Били як звірі, відтак, посадили у клітку, ніби звіра. Ледве не депортували. На щастя, шляхетних українців в Торонто не бракувало. Повстали, заступилися й все полагодили.

Якою б тернистою та тяжкою не була дорога Павла Глушаниці, на ній він завжди зустрічав добрих людей. Допомагали. Боронили. Рятували. Бо готовий був прийняти кару за всіх. Бо ніколи не важив власною совістю й Україною. Бо прагнув донести світові правду про трагедію українського народу – голодомори, репресії та вбивства. Фундатор «Білої книги про чорні справи Кремля», однієї з перших, в якій йшлося про масове моріння голодом, яке вчинила Москва супроти українського народу. Заснував часопис «Український Прометей», в якому публікувалися чисельні факти злочинів та геноциду в Україні. Допомагав часопису «Наш вік». Став одним із організаторів Союзу українців жертв російського комуністичного терору. За його допомоги побачила світ книга Семена Підгайного «Українська інтелігенція на Соловках». Здавалося б, пересічний українець, яких за океаном тисячі, мало цікавить ворога. Але саме його, впродовж років, Кремль намагався виманити чи організувати його видачу. Шантажували навіть донькою.

Його книжка – засторога, що не здобули ми ще тої України, за яку змагали та поклали голови патріоти. Нині маємо анексію Криму, вторгнення Московії на Донбас. На інших кордонах держави також непоодинокі виклики «добрих» сусідів. Та й в країні маємо тьму чужинців, перевертнів, зрадників, нащадків загарбників, готових розіп’яти її знову!

Павло Глушаниця вже у кращому світі. Господь покликав декілька років тому. Прожив довгий вік. Разом із сотнями-тисячами борців за Суверенну Соборну Українську Державу тепер він «дивиться пильно з Небес». Але навіть Звідти  б’є у дзвін, по ковадлу та у рейку, аби ми не спали. Аби розпочинали свою щоденну молитву словом «Україна!», переймалися Нею та жили для Неї. Щоб ніколи не повторилися ті страшні голодомори, репресії та вбивства. Він «боровся доброю борнею, скінчив біг – віру зберіг». Його доля і боротьба, описані у книжці «Третя світова війна Павла Глушаниці»,– взірець життя, покладеного на вівтар України.

Loading...

Інтерв'ю

Стефан Романів: Терор, який був у 1932 році, і терор, що сьогодні на окупованих територіях, мають одну мету – винищення

Минулого тижня у Києві відбувся XI Світовий Конгрес Українців – ініціативи, що координує роботу 20-мільйонної...

10-12-2018 Інтерв'ю

Леонтій Шипілов: «Вибори в умовах війни: маємо бути у всеозброєнні»

  Понад місяць працює нова Центральна виборча комісія, обрана 20 вересня. Присягу прийняли 5 жовтня. Українська...

18-11-2018 Інтерв'ю

Forum TV. Інтерв'ю з Сергієм Кузаном

Інтерв'ю Кузана Сергія - заступника Керівника Проводу Вільні Люди, координатора Національна ініціатива "Стоп Реванш" для канадського Forum TV. 

01-11-2018 Інтерв'ю

Веб-дизайн