Понеділок, 29 жовтня 2018 18:14

«Сталінський патріархат» розпочав «істинно православний газават»?

Ігор ЛОСЄВ
«Сталінський патріархат» розпочав «істинно православний газават»?

Як повідомляють інформагенції, синод Російської православної церкви ухвалив рішення про повне припинення євхаристійного спілкування з Константинопольським патріархатом. Услід за РПЦ це зробили Білоруська й Душанбінська церкви. РПЦ уже оголосила Варфоломія І «розкольником». Разом із тим ієрархи російського православ’я наголошують, що вони прагнуть примирення з Константинополем, щоб вести з ним подальше спілкування в дусі братерської любові.

Інформагенції, м’яко кажучи, лукавлять. Чи то від некомпетентності, чи то свідомо. Не з Константинопольським патріархатом (цей термін фігурує в рішенні синоду та супутніх документах), а зі Вселенським патріархатом, який має давнє право старшинства в православному світі, припиняє відносини РПЦ. Ігнорування терміна «Вселенський патріархат» само по собі є ознакою розколу та єресі. Що стосується Білоруської й Душанбінської церков, то їх не існує, це відділення РПЦ. Ось переді мною указ митрополита Мінського і Заславського Павла про відсторонення священика Олександра Шрамка від служіння в церкві за те, що цей священик насмілився розкритикувати патріарха Кирила за небажання спілкуватися з православними. Нагорі бланку, на якому вміщений цей указ, чітко виписано: «Московский патриархат». А далі, дрібнішими літерами: «Белорусский экзархат — Белорусская православная церковь». Ось так, якщо хтось сумнівається. Немає і ніякої Української православної церкви. Є, як записано в офіційних документах РФ, «Русская православная церковь на Украине», яку Путін нині збирається щосили захищати. Зверніть увагу, протесту митрополита Онуфрія щодо цього не було, бо він добре знає, що УПЦ МП — це лише вивіска, такої церкви немає і бути не може, враховуючи традиції Москви.

Якими ж насправді є ці традиції?

«Великого Вождя нашего народа, Иосифа Виссарионовича Сталина, не стало. Упразднилась сила великая, нравственная, общественная: сила, в которой народ наш ощущал собственную силу, которою он руководился в своих созидательных трудах и предприятиях, которою он утешался в течение многих лет. Нет области, куда бы не проникал глубокий взор великого Вождя. Люди науки изумлялись его глубокой научной осведомленности в самых разнообразных областях, его гениальным научным обобщениям; военные — его военному гению; люди самого различного труда неизменно получали от него мощную поддержку и ценные указания. Как человек гениальный, он в каждом деле открывал то, что было невидимо и недоступно для обыкновенного ума... Его имя, как поборника мира во всем мире, и его славные деяния будут жить в веках».

Це не фрагмент із промови котрогось із компартійних босів і не виступ когось із вірнопідданих «майстрів пера». Це — початок промови московського патріарха Алексія І перед початком панахиди по Сталіну в патріаршому соборі. Промови, слід вважати, цілком щирої. Яка віддзеркалювала погляди ретельно дібраних «компетентними органами» ієрархів створеної «вождем народів» пропагандистської структури під іменем Російської православної церкви. Тієї структури, що не лише збереглася після падіння комунізму, а й посилила свій вплив у Росії та світі, а сьогодні просто-таки рветься стати на чільне місце у світовому православ’ї, спираючись на велетенські фінансові та організаційні ресурси «кремлівських чекістів». Власне, нинішні очільники РПЦ МП і самі належать до владної російської команди і, як подейкують, дехто з них ще за радянських часів носив під рясами генеральські погони...

Російські імператори два століття намагалися загарбати Константинополь і тим самим підпорядкувати собі світове православ’я, адже це місто є осідком Вселенського патріарха, «старшого за честю» серед інших православних церков. Мета зрозуміла — поставити на службу російському престолу (який повністю розпоряджався і тією структурою, що за інерцією звалася церквою) всіх православних усіх країн, а це десятки мільйонів вірних на Балканах, Близькому Сході, в Америці й Африці. Були пролиті ріки крові — проте не вдалося. Ба більше: намагання за будь-яку ціну «піднести хрест над Святою Софією» під час Першої світової війни не в останню чергу спричинили надлом і катастрофу Російської імперії, а водночас — і падіння авторитету російського варіанту одержавленого православ’я (згадаймо, що з часів Петра І РПЦ не мала ані свого патріарха, ані соборноправності). На нетривалий час після 1917-го РПЦ звільнилася з-під державної влади, та більшовики швидко поставили її на місце. Жертвами терору (вбиті, заслані, ув’язнені тощо) стали десятки мільйонів православних і десятки тисяч священиків, дияконів, ченців і черниць. Було за що патріарху Алексію І, а перед ним — Сергію підносити до небес Сталіна, виходячи, ясна річ, не з християнських настанов, а з суто язичницького культу сили та крові, обожнення «живого ідола». Бо ж цей ідол відновив під маркою РПЦ псевдоцеркву, яка оспівувала мудрість і велич влади, і дав лояльним ієрархам чималі блага.

Хотів Сталін і Стамбул-Константинополь завоювати (і 1940-го року, і після Другої світової війни), щоб підпорядкувати собі Вселенський патріархат, але йому це не дали зробити західні держави. Але де-факто Сталін зробив російську церкву найпотужнішою в православному світі, тому що вона мала колосальну державну підтримку. Принагідно варто згадати методи, якими вона діяла спільно з чекістами у справі ліквідації Української Греко-католицької церкви, за що, до речі, російські ієрархи досі не покаялися.

Тому не дивно, що сьогодні ієрархи РПЦ пішли на відвертий розкол у світовому православ’ї задля того, щоб або вивищитися над усім світовим православ’ям і підпорядкувати його собі, або хоча б повідкушувати великі шматки і цим створити зону російського беззастережного геополітичного і церковного впливу, передусім на Балканах, а й на Близькому Сході та в Африці, Америці й Австралії, всюди, де є чимало православних вірян.

А ще, за інформацією з компетентних джерел, ієрархи РПЦ здійснюють нині шалений тиск на Єрусалимського патріарха, щоб він приєднався до розриву євхаристійного спілкування зі Вселенським патріархатом, що включало б, зокрема й відмову в наданні благодатного вогню тощо. Навзамін РПЦ пропонує організувати визнання Єрусалимського патріарха «старшим за честю» та «першим серед рівних» у світовому православ’ї замість Вселенського патріарха, зібравши «свій» Всеправославний собор на базі слухняних церков. Згадаймо: у Всеправославному соборі 2016 року в останній момент відмовилися брати участь 4 з 14-ти наявних «канонічних» автокефальних православних церков Російська і залежні від неї Антіохійська (Сирійська), Болгарська, Грузинська. Тобто лінію на розкол і намагання встановити гегемонію у світовому православ’ї чи бодай у значній його частині Кремль і РПЦ уже засвідчили. За цей час РПЦ змогла перетягнути на свій бік Олександрійську та Сербську церкви. Якщо додати ще Єрусалимську та бодай одну-дві з інших, такий розкольницький собор може стати фактом, як і анафема з його боку Вселенському патріархові Варфоломію І, про що відверто говорять нині впливові діячі Московського патріархату. Водночас дуже небезпечним є намагання «кремлівських чекістів» умовити прем’єра Ізраїлю, який не втомлюється говорити про «дружбу з Путіним» і навіть вдягає «колорадську стрічку», натиснути на Єрусалимського патріарха, щоб той прийняв «правильне» рішення. Отакий от «шлях до примирення»...

Ну а змістовно те, що пропонує РПЦ Вселенському патріархату, якщо вчитатися в церковні документи та промови російських ієрархів, це майже беззастережна капітуляція. Будете танцювати під нашу гармошку, а навзамін — їсти з наших рук, якщо добре поводитиметесь. А Україна та Білорусь довічно будуть нашими, хоч би там 99% православних і перебувало поза межами Московського патріархату.

Це типова імперіалістична політика, в якій РПЦ практично завжди була на боці влади. Зважаючи на те що ХХІ століття вже стало добою новітніх релігійних війн (як це не парадоксально звучить, але ж ми маємо неприховані намагання ісламістів створити чи то всесвітній халіфат, чи то «лише» халіфат на так званих історичних територіях ісламу, включаючи половину Франції і всю Південно-Східну Європу аж по Відень і Київ), тепер маємо ще й такий собі «православний Талібан». Причому він з’явився не сьогодні. Як днями заявив сумнозвісний терорист Стрєлков-Ґіркін, «вся моя личная охрана состояла из духовных сыновей, монахов, иеромонахов Святогорской лавры. Полностью. До последнего человека. Она была не очень большая, но тем не менее, это было. У нас одним из подразделений в славянской бригаде командовал послушник Святогорской лавры». Крім того, прапори терористи висвячували в храмах УПЦ МП, священики Святогорської лаври благословляли бойовиків, а з Росії, за словами Стрєлкова-Ґіркіна, терористам «передавали благословение известные старцы». А кримська журналістка Олена Юрченко, змушена виїхати до материкової України, засвідчила: «Церковь Московского патриархата стала местом, где ночевали первые российские военные, прибывшие в 2014 году захватывать Крым. Это было задолго до так называемого мартовского «референдума», задолго до того, как российская бронетехника двинулась из России через переправу, и задолго до того, как солдаты на машинах с номерами российских военных регионов стали блокировать части ВСУ в Крыму. 28 февраля 2014 года в храме Московского патриархата в Комсомольском парке Керчи российские оккупанты ели, спали и готовились захватывать мой город». Що ж буде тепер, коли РПЦ фактично оголосила війну не лише Україні, а й світовому православ’ю? В хід піде газ «Новочок» і чай із полонієм, а чи нам покажуть щось новеньке? І чи підуть на Донбас «істинно православні бригади» та чи знову вийдуть із храмів РПЦ в Україні підрозділи «зелених чоловічків»?

І не варто легковажити: ми самі на кількох останніх хресних ходах у Києві бачили, як десятки молодих здорових монахів російської церкви крокують стройовим кроком, у ногу, і не лише монахи, а й монашки. Виходить, що вміння крокувати стройовим кроком — чернецька чеснота, якщо йдеться про РПЦ. І благословення терористів, освячення їхньої зброї та прапорів, надання території храмів військам вторгнення тощо не випадкові для РПЦ, чи не так?

Loading...

Інтерв'ю

Олег Медуниця: Віримо в перемогу України й робимо все задля цього

Олег Медуниця: Віримо в перемогу України й робимо все задля цього

Вже рік як Організацію Українських Націоналістів очолює сумчанин Олег Медуниця. А от корені його роду...

17-02-2024 Інтерв'ю

Олег Медуниця: Принцип «Україна над усе!» має стати об’єднуючим для всіх

Олег Медуниця: Принцип «Україна над усе!» має стати об’єднуючим для всіх

Цими днями відзначаємо 95-річчя створення легендарної Організації Українських Націоналістів. В часи бездержавності саме ОУН підняла...

28-01-2024 Інтерв'ю

Українська Перемога і розвал московії

Українська Перемога і розвал московії

Українська Перемога і розвал московії. Дві абсолютно взаємозалежні категорії. Без розподілу росії та проголошення на...

17-01-2024 Інтерв'ю

Веб-дизайн