Середа, 21 листопада 2018 14:55

Ні забуття, ні прощення!

Надія Лихолоб, головний архівіст ЦДАЗУ, для УІС
Ні забуття, ні прощення!

До 85-річчя відзначення Голодомору 1932–1933 років в Україні

Хто знав, хто вів смертям і стратам лік?

Де фільм, який вам показав би голод,

Отой проклятий 33-й рік?

Який співець поему склав про холод,

Чи розповів, як то людей в наш вік

Крушив і чавив пролетарський молот?

В скількох кровях купаючи той герб,

Жнива справляв на людській ниві серп?

Ю. Клен. «Прокляті роки»

Три Голодомори зазнала Україна під час панування комуністичного режиму, але другий був наймасовішим, найжорстокішим і визнаним на міжнародному рівні Голодомором, що був свідомо створений сталінським режимом у 1932–1933 рр.

Олесь Гончар у передмові до книги Олександра Міщенка «Безкровна війна» писав: «... то була й справді безкровна, нерівна, людоморська війна проти цілого народу, такого працьовитого, мирного й цілком безвинного. Вирішено було голодом виморити його, винищити розбратом, ворожнечею, розруйнувати спільність людську фізично й духовно. Вимирали ж цілі села не будь-як, а за стратегічним диявольським розрахунком, адже треба було підірвати саме коріння нації, зруйнувати самі основи усталеної віками народної моралі, витруїти в душах людяність, натомість насаджуючи всюди режим терору, сіяючи страх, підозри, розпалюючи ненависть і жорстокість таку, що й досі суспільству дається взнаки. Та ось нарешті світові відкривається правда...».

Люди вмирали на плодючих українських чорноземах, вмирали просто поля, у холодних хатах і промерзлих вокзалах, на міських вулицях, гинули поодинці і сім’ями, вимирали цілі села. На межі 1932–1933-х років українське селянство вже не мало ніяких харчів. За свідченнями очевидців, спеціальні загони забирали не лише останнє зерно, але й крупу, квасолю, картоплю, горох, навіть насіння квітів, виймали з печей зварену пісну страву  і виливали на долівку на очах голодних дітей... У селах люди поїли всіх котів і собак, ловили диких птахів, ховрахів, пробували їсти порожні качани від кукурудзи, переварений бур’ян, листя з дерев, вербові котики, суцвіття липи та ін., але це не рятувало.

Жахливий 1933 рік увійшов в історію не як наслідок  стагнації економіки в Україні, а як навмисне намагання зломити дух і хребет українській нації, знищити соціальну базу національно-патріотичного руху за незалежну і соборну Україну.

Наразі дослідники називають різні цифри загиблих українців під час Голодомору 1932–1933 рр., але хоч якою буде остаточна цифра, мова йде про МІЛЬЙОНИ безневинних жертв – старих, молодих, дітей і ще ненароджених!

У радянські часи розмови про голод в Україні розцінювалися як наклеп на радянську владу, в СРСР на той час історикам дозволяли говорити лише про «труднощі з продовольством». Вголос же говорити про ці події в Україні почали тільки за часів її незалежності, передусім завдяки західним вченим та дослідникам української діаспори.

Масштаби трагедії в Україні були такі, що не могли залишитися непоміченими на Заході. Проте тогочасна зарубіжна преса, за винятком українських еміграційних видань, питання голоду в Україні не відокремлювала від загальної трагедії радянської держави. Першість у розкритті цього злочину належить дипломатам, журналістам, які були свідками тих подій. Резонансною на той час у західному світі стала серія статей журналістів Малкольма Маггеріджа та Гарета Джонса, які вперше у західній пресі заявили, що в Україні у 1932–1933 рр. відбувся Великий Голод (газ. The Manchester Guardian, New York Evening Post). Вже пізніше, в інтерв’ю з журналістом Богданом Нагайлом у березні 1983 р. (Робертсбрідж, Велика Британія),  М. Маггерідж сказав: «…мене завжди вражає, як люди, говорячи про великі страхіття нашого століття – Аушвіц, Хіросіму та інші, ніколи не згадують голод в Україні» («Історична правда», 13. 11. 2018).

До речі, саме після публікацій у зарубіжній пресі про голод в Україні, було підписано постанову ЦК ВКП (б) від 23 лютого 1933 р., якою обмежувався доступ журналістів на окремі території СРСР.

До подій Голодомору була прикута й західноукраїнська преса (зокрема часописи «Новая зоря», «Мета», «За Україну» та ін.), яка вже з кінця 1932 р. рясніла повідомленнями про голод в Східній Україні. У жовтні 1933 р. у Львівському двотижневику «За Україну» публікується «Мапа Голоду на Україні» з першими узагальненнями про найбільш постраждалі від голоду регіони України.

Вагомий вплив на суспільну думку західноукраїнського населення та Західної Європи мала відозва митрополита УГКЦ Андрея Шептицького «Україна в передсмертних судорогах» від 24 липня 1933 р. мала, що спонукало до створення різноманітних громадських комітетів і інституцій порятунку жертв Голодомору Східної України.

Українська спільнота з країн Західної Європи та Північної Америки намагалася привернути увагу світової громадськості до катастрофи, яку вчинив комуністичний режим. Як свідчать документи, що зберігаються у Центральному державному архіві зарубіжної україніки (далі – ЦДАЗУ), уже в 1932–1933 рр. українськими емігрантами у США, Канаді та Західній Європі створюються допомогові комітети і фонди з організації допомоги голодуючим українцям, надсилаються меморандуми і звернення до міжнародних організацій та урядів країн, в яких вони проживали, звертаючи увагу світової спільноти на трагедію України.

Зокрема, в часописі «Український націоналіст» (Прага) у жовтні 1933 р. була розміщена стаття «Голод на Східно-Українських Землях», у якій повідомлялося про голод на сході України: «На всіх Східно-українських Землях лютує голод: цілі села вимирають, поширюється людоїдство. В порівнянні зі сучасним голодом на Україні бліднуть усі голодові страхіття з рр. 1921–23. Число погибших в останньому часі з голоду подають на 10 міліонів душ.

Більшовицька влада відносить це явище, як і багато інших, до категорії тих, яких існування урядово не визнаються і промовчується. Очевидно, що коли причиною голоду були якісь елементарні події, Москва не мала би причини так поступати. Зате всі дані промовляють за тим, що Москва викликала свідомо голод на Україні для власних цілей. Москві йде про досягнення в двох напрямах: 1) політичному – щоби ослабити революційну силу України, перед якою Москва дрожить і 2) економічному, що в’яжеться тісно з першим – щоби створити на Україні пусті терени, вільні для кольонізації надійним для Москви елементом.

Річ не “в несправедливій системі державного капіталізму”, як думає дехто (бож Москва не голодує!), ані в нічому іншому, а в безпощадній боротьбі двох народів –московського й українського, яка триває сотки літ і яка нині дійшла до такого напруження, що Москва попри Соловки і розстріли тисячів українців хапається вже остаточного середника – подолати Україну голодовим винищенням її населення». («Український націоналіст», ч. 2–3, жовтень-листопад 1933 р. ЦДАЗУ, бібл. ф. № 3, інв. № 6744-О. Орфографія оригіналу документа збережена).

Трохи згодом, у 1935 р., Організація Українських Націоналістів у своєму зверненні-агітці «До молоді на Східних Землях», знову нагадує про страшний голод на українських землях у 1932-1933 рр., закликаючи до боротьби за звільнення України від московського ярма.

В архівних фондах ЦДАЗУ зберігається друге число дитячого часопису Українського дитячого притулку в Подебрадах (ЧСР) «Наша Україна», що було видане у 1934 р. за власний кошт цього ж притулку та присвячене найбільш пекучій справі того часу – голодним дітям в Україні. Звернення дітей, що були надруковані у часописі, приносять ще більше болю, враховуючи, що в 1932–1933 рр. за оцінками дослідників, близько половини всіх жертв Голодомору 1932–1933 рр. в Україні становили діти. У цьому ж часописі представлено листування дітей з Головою Ради Ліги Націй, прем’єр-міністром та міністром закордонних справ Норвегії Йоганом Людвігом Мовінкелем, який виніс питання Голодомору в Україні на розгляд Ради Ліги Націй у 1933 р., клопотав перед Міжнародним Червоним Хрестом про організацію міжнародної допомоги для голодуючих українців, однак його заклик не був підтриманий.

У листопаді 1933 р. Союз українок Америки (СУА) утворив Комітет негайної допомоги голодуючій Україні, який очолила Н. Пелехович. Комітет виготовив брошуру «The Ukrainians accuse the government of Soviet Russia» і меморандум, які розіслав до президента США Франкліна Рузвельта та його дружини Елеонори, американського амбасадора в Москві, Міжнародного комітету Червоного Хреста, Американського Червоного Хреста, сенаторів і конгресменів штатів Нью-Йорку і Нью-Джерсі, американської преси, церковних діячів різних віровизнань, Союзу українок у Львові, Українського жіночого союзу в Чехословаччині.

СУА залучив до Комітету негайної допомоги численні міжнародні організації та визначних діячів української громади у якості дорадників. Серед них були такі славнозвісні представники української еміграційної громади як Олександр Кошиць, Володимир Лотоцький, Лука Мишуга, Роман і Надія Придаткевичі, Михайло Гайворонський та ін.

Тоді ж українсько-американська громада домагалася дій і від Конгресу США. 28 травня 1934 р. Гамілтон Фіш, конгресмен від Нью-Йорка, вніс на розгляд палати представників проект резолюції № 399, в якій радянський уряд звинувачувався у виникненні голоду в Україні 1932–1933 рр., висловлювалося співчуття американського народу і містився заклик до радянського уряду дозволити надавати продовольчу допомогу. Однак до голосування так і не дійшло. На жаль, на той час на державному рівні західні держави не проводили майже ніяких моральних санкцій, щоб змусити Сталіна надати можливість організації допомоги голодуючим. До того ж, якраз у 1933 р. США визнали СРСР, який до того ж у 1934 р. став членом Ради Ліґи Націй. При цьому радянська влада заперечувала наявність голоду в Україні та використовувала у своїх цілях комуністичні рухи західних країн, налаштовуючи їх на невизнання голоду в Україні.

Тож як було зазначено, не тільки у Радянському Союзі не визнавали Голодомор в Україні 1932–1933 рр., але й світова громадськість не одразу визнала його наявність в Україні, хоча ця тема постійно піднімалася українською діаспорою та світовою спільнотою. Але вже після Другої світової війни, в Європі та Північній Америці з’являються перші публікації спогадів, мемуарів та наукових досліджень про Голодомор.

На початку 60-х років минулого століття українська діаспора і світова спільнота активізували діяльність по визнанню Голодомору в Україні 1932–1933 рр. геноцидом, відбувалися досить масштабні заходи щодо відзначення 30-ї річниці Голодомору. Переломною у висвітленні трагедії українського народу стала 50-та річниця Голодомору, що широко відзначалася на Заході. Українська діаспора в США, Канаді та Європі прагнула не тільки зробити надбанням гласності найстрашніший сталінський злочин, але й визнати Голодомор в Україні 1932–1933 рр. геноцидом.

У 1983 р. в США було створено спеціальну комісію Конгресу з дослідження Голодомору в Україні, яку очолив Джеймс Мейс, а згодом був виданий трьохтомник про голод в Україні 1932–1933 рр. «Oral History Project of The Comission on the Ukraine Famine» під редакцією Дж. Мейса та Л. Гереця (Вашингтон, 1990 р.) зі свідченнями 210 емігрантів, потерпілих від голоду в Україні, у канадському місті Едмонтоні споруджено перший пам’ятник жертвам Голодомору 1932-33 рр., у Великобританії було опубліковано «Жнива скорботи» Роберта Конквеста та ін.

Завдяки роботі Тимчасового Комітету для навчання про Голод-Геноцид в Україні (США) на чолі з Михайлом Герецем, відомим українським громадсько-політичним діячем у США, членом уряду УНР в екзилі, у 1986 р. тему Голодомору в Україні як геноциду було включено до американської навчальної програми Нью-Йорка в межах офіційних програм для середніх шкіл й університетських курсів.

Документи ЦДАЗУ свідчать також про організацію і проведення Світовим Конгресом Українців (СКУ) численних громадсько-політичних акцій з вшанування жертв Голодомору 1932–1933 рр. в Україні, що проходили у різних країнах українського поселення. Знаковим для поширення правди про Голодомор був ІХ Конгрес СКУ, що проходив 20–22 серпня 2008 р. у Києві під гаслом «Україна пам’ятає – світ визнає». Цей конгрес започаткував підготовку вшанування 85-ї річниці Голодомору 1932–1933 рр. в Україні, й одним із проявів цього була символічна акція «Незгасима свічка», яка продовжується і нині.

Представлені у статті документи ЦДАЗУ, що висвітлюють резонанс світової спільноти на Голодомор 1932–1933 рр. в Україні, становлять лише незначну частину цілого масиву архівних документів, які потрібно вивчати і доносити до суспільства всю масштабність трагедії українського народу. Адже світ, де тоталітаризм у тих чи інших формах продовжує існувати, повинен знати правду про Голодомор, тому що ці знання дозволять йому уникнути подібних трагедій у майбутньому.

Більш детально, про те як реагувала світова громадськість на голод в Україні, яку участь брали міжнародні та українські діаспорні організації в організації допомоги голодуючим українцям у той нелегкий період, які заходи згодом організовувалися українською діаспорою для вшанування та увічнення жертв Голодомору 1932–1933 рр. в Україні та визнання його геноцидом тощо, можна ознайомитися у читальному залі архіву і на онлайн-виставках «Ні забуття, ні прощення!» та «Україна в смертельних обіймах голоду» на веб-сайті ЦДАЗУ (http://tsdazu.gov.ua – рубрика «Виставки онлайн»).

Трагедія Голодомору назавжди залишиться в серці кожного українця. З його пам’яті неможливо стерти пережите: архівні документи та спогади очевидців зберігають правду про сплановане, жорстоке винищення цілої нації. Хіба ж можливо забути, викинути цю трагічну сторінку з нашої історії? Запалімо свічки і хвилиною мовчання вшануємо пам’ять людей, яких на родючих землях, на щедрих пшеничних ланах, між квітучими садами, змушували вмирати від голоду. Вічна їм пам’ять!

Запалим свічку, хай зігріє душі

Усіх кого забрав голодомор.

 

Loading...

Інтерв'ю

Стефан Романів: Терор, який був у 1932 році, і терор, що сьогодні на окупованих територіях, мають одну мету – винищення

Минулого тижня у Києві відбувся XI Світовий Конгрес Українців – ініціативи, що координує роботу 20-мільйонної...

10-12-2018 Інтерв'ю

Леонтій Шипілов: «Вибори в умовах війни: маємо бути у всеозброєнні»

  Понад місяць працює нова Центральна виборча комісія, обрана 20 вересня. Присягу прийняли 5 жовтня. Українська...

18-11-2018 Інтерв'ю

Forum TV. Інтерв'ю з Сергієм Кузаном

Інтерв'ю Кузана Сергія - заступника Керівника Проводу Вільні Люди, координатора Національна ініціатива "Стоп Реванш" для канадського Forum TV. 

01-11-2018 Інтерв'ю

Публікації

Веб-дизайн