Понеділок, 24 грудня 2018 15:45

З москалями нема спільної мови

З москалями нема спільної мови

1 січня виповнюється 110 років з дня народження лідера ОУН Степана Бандери. Це ім’я стало символом безкомпромісної боротьби за свободу України та інших поневолених народів. Ця постать водночас стала пострахом для ворогів України. Десятиліттями вони докладають максимум зусиль для демонізації, очорнювання та оббріхування Провідника, не гребуючи найпідлішими засобами, розуміючи, що його приклад мобілізує нові покоління борців, знаючи, що його творча спадщина залишається актуальною і служить орієнтиром у боротьбі за свободу народів і людини.

З нагоди ювілею пропонуємо програмову статтю, написану Бандерою ще в 1952 році.

Ред.

В українській політиці вже давно устійнилася однодушна негативна постава до всіх, явних чи замаскованих, намагань впрягти українську справу до московського імперіалістичного воза. Всюди, поза засягом московського насильства, українська національна спільнота ставиться до того роду московських затій так, як звичайно до ворожих починів. І кожна спроба з боку москалів зробити вилім в українському фронті є цілком безнадійна.

В першу чергу мусимо категорично відкидати кожну сугестію, щоб нашу поставу супроти будь-яких московських планів, акцій і сил трактувати в іншій площині, ніж з позиції української визвольної боротьби і політики. Коли хтось намагається трансформувати це на відношення між нами і США, то цього не можна ані вважати за поважне ставлення справи, ані тим більш до такого ставлення достосовуватися. Бо ставлення до Москви, до московської нації і державності, до всіх складників і форм московського імперіалізму – це виросле з вікової історії, основне питання життя і розвитку української нації. Воно стоїть у нас на першому плані. Натомість актуальна концепція політики США в психологічній війні з большевизмом – це питання тільки політичної тактики і то дуже сумнівної. Американська акція по лінії єдинонеділимській – це, з погляду українських визвольних змагань, явище тільки кон’юнктурного значення, незалежно від її можливої натуги і часу тривання.

Питання нашого відношення до різних московських сил і акцій, які заторкують українські справи, зокрема визвольні змагання і самостійність України під будь-яким оглядом, оцінюємо, вирішуємо і реалізуємо тільки згідно з українською рацією. На суть такого нашого відношення не можуть мати впливу ці обставини, що означені московські акції виступають у сплетенні з акціями третіх сил, або мають від них підтримку, хоч би нам навіть дуже залежало на добрих взаєминах з тими силами.

Акція згаданих американських кіл знову ставить перед українськими політичними силами за кордоном справу співдії з московськими протикомуністичними, але імперіалістичними середовищами. Зміст однорідної відповіді всіх українських самостійницьких сил у такій засадничій справі визвольної політики не може достосуватись до бажання зацікавлених чужосторонніх чинників, ані до того, чим вони підпирають свої бажання. Ця відповідь перерішена самою природою, цілями і положенням обох справжніх партнерів: українського і московського.

Цілі визвольних змагань України і союзних народів є незмінні і цілком виразні: повне визволення від загарбницького і насильницького імперіалізму московської нації в цілому і його теперішньої форми, большевизму – зокрема. Знищення комуністичної системи й режиму. Повний розрив будь-яких пов’язань із Росією. Побудова суверенних національних держав на етнографічному просторі кожного народу.

Історичний досвід переконливо повчає нас, що Росія при всіх внутрішніх перемінах ніколи не зміняла, ні не послаблювала свого імперіалізму – гону загарбувати, визискувати й нищити інші народи, зокрема український. Внаслідок національного поневолення Україна, як теж інші народи в такому ж становищі зазнали саме найгірших лих, з-поміж усіх тих, що ними відзначалась кожна доцьогочасна московська державно-політична і суспільна система.

Кожний режим московської тюрми народів зосереджував свої сили, всі найжорстокіші засоби для того, щоб втримати та закріпити поневолення, пограбування і нищення України й інших народів. Московський нарід не тільки не протиставився тому, але в цілому був і залишився носієм цього імперіалізму. Ривалізуючі за владу системи і сили в Росії, намагаючись з’єднати собі симпатії більшості московського народу і плямуючи непопулярні риси противника, завжди суперничали між собою в тому, хто з них здобуде більше для російського імперіалізму. Кожна московська держава, як царська, так демократична і большевицька, завжди послуговувались підступом і віроломністю супроти України й інших народів, і кожну форму союзу перетворювала в найжахливіше поневолення. Отже, ворогом був не тільки даний режим – царський, чи большевицький, не тільки державна і суспільна система, а сама московська нація, навіжена бісами імперіалізму, жадобою бути все більшою, могутнішою, багатішою, але не власним ростом, а коштом поневолення інших народів, їх пограбуванням і всмоктуванням у себе.

Мета наших визвольних змагань – повне унезалежнення від Москви через побудову Суверенної Соборної Української Держави, – не може бути нічим підмінена. Сама зміна режиму й устрою Росії, при будь-якому узалежненні від неї України, не є ані суттю, ані етапом українського визволення. Сучасна визвольна боротьба українського народу з большевицькою Москвою є одночасно боротьбою з імперіалізмом московської нації взагалі, так, як большевизм є формою і витвором цього імперіалізму.

Україна може творити спільний протибольшевицький фронт з такими чужими силами, які позитивно ставляться не тільки до самої боротьби, але і до наших визвольних цілей, та воюючи проти спільного ворога, не мають ворожих намірів щодо України. Такий природний і організований спільний фронт творять поневолені Москвою народи.

Зате ж немає таких московських сил, які позитивно ставилися б до самостійницьких змагань України і її союзників, які протиставились би імперіалістичним діям і тенденціям Московщини. Московські протибольшевицькі течії і настрої є проти самого режиму, проти комуністичного ладу і системи, а не проти національно-політичного поневолення інших народів. Різні еміграційні московські партії й організації, при своєму декларативному протибольшевицькому наставленні, свою фактичну діяльність зосереджують на поборюванні українського самостійницького руху. Таким чином, коли йде про втримання московської імперії, вони змагають до того самого, що й большевики і доповняють їх роботу там, де не сягають большевицькі руки. В цьому існує фактичний поділ ролі між двома ривалізуючими формами московського імперіалізму.

Повторюється історія 1917-1920 років, коли білі і червоні московські сили, не зважаючи на найбільшу взаємну ворожнечу, однаково звертали свої головні сили на знищення самостійності України та інших відновлених національних держав. Денікін узяв усю поміч західних держав, призначену на боротьбу з большевизмом, і повернув її головним чином проти Українських Армій, що стояли в боротьбі з цим же большевизмом. Так само тепер московські імперіалісти на еміграції, під формою протибольшевицької акції і спільного фронту, намагаються захопити під свій вплив політику західних держав на цьому відтинку та скерувати їх акцію на єдинонеділимські рейки, на шкоду визвольним змаганням України та всіх поневолених Москвою народів. Вони намагаються зіпхнути справу державної самостійності України з політичного обрію й утвердити у світовій політиці переконання, що нібито суттю цілого протибольшевицького змагання є тільки справа усунення комуністичного режиму і системи, а самозбереження московської імперії не підлягає жодній дискусії.

Українська самостійницька політика мусить зробити належні висновки з того факту, що в московському таборі існують тільки сили крайньо ворожі справі державної самостійності України, і що під цим оглядом надалі маємо справу з одностайним фронтом большевиків й антикомуністичних московських імперіалістів. В такій ситуації кожне намагання звести українську політику до спільних позицій з московськими антирежимними силами є рівнозначне з намаганням довести до капітуляції українських визвольних змагань перед московським імперіалізмом. Будь-які зв’язки з ворогом на такій платформі капітулянства були б злочином національної зради.

Як по московському боці немає інших діючих сил, тільки імперіалістичні, що найбільш ворожо ставляться до визвольних змагань України й інших народів, так само з нашого боку супроти них може бути тільки одна постава: відпір і боротьба. Боротьба з Москвою, з большевизмом і з кожною іншою формою її загарбницького імперіалізму, аж до повного визволення, поки московська нація не виречеться своїх намагань поневолювати Україну й інші народи та не погодиться жити з ними в мирних взаєминах, на засаді пошанування самостійності і всіх прав кожного народу. А до того часу, поки в московському таборі не виступлять неімперіалістичні сили з такою програмою і не почнуть діяти по лінії позитивного ставлення до головних цілей визвольної боротьби України й інших поневолених народів – доти не може бути спільної мови з жодними московськими чинниками.

 

Loading...

Інтерв'ю

Юрій Менцинський: «Багатолітня боротьба українців увінчається успіхом»

Його доля характерна для сотень тисяч українців, родини яких, рятуючись від московських «визволителів», змушені були...

21-01-2019 Інтерв'ю

Стефан Романів: Терор, який був у 1932 році, і терор, що сьогодні на окупованих територіях, мають одну мету – винищення

Минулого тижня у Києві відбувся XI Світовий Конгрес Українців – ініціативи, що координує роботу 20-мільйонної...

10-12-2018 Інтерв'ю

Леонтій Шипілов: «Вибори в умовах війни: маємо бути у всеозброєнні»

  Понад місяць працює нова Центральна виборча комісія, обрана 20 вересня. Присягу прийняли 5 жовтня. Українська...

18-11-2018 Інтерв'ю

Веб-дизайн