Субота, 12 січня 2019 17:23

Глобальні безпекові, політичні, економічні тенденції у світі в 2019 році та їх вплив на Україну

Юрій Сиротюк, Юрій Олійник, Володимир Тиліщак, Олександр Чупак
Глобальні безпекові, політичні, економічні тенденції у світі в 2019 році та їх вплив на Україну

Дослідження Недержавного аналітичного центру «Українські студії стратегічних досліджень» спрямоване на вироблення прогнозу глобальних тенденцій у світі та їхнього впливу на ситуацію в Україні у 2019 році. Прогноз аналізує наявні тенденції та виробляє рекомендації для поведінки політичних акторів.

Після огляду глобальних безпекових та економічних тенденцій дослідження аналізує процеси у ключових регіонах світу. Особлива увага приділена політиці Росії як головного воєнно-політичного ворога України. Виходячи зі світових тенденцій та аналізу дій Росії НАЦ «УССД» аналізує внутрішні та зовнішні ризики, що загрожують суверенітету та стабільності України в наступному році.

Вступ. Послаблення систем глобальної безпеки і хаотизація світу

У 2019 році буде наростати хвиля глобальної нестабільності, пов’язана з кризою колективних міжнародних безпекових інструментів, насамперед ООН і Ради Безпеки зокрема. Загострення стосунків між США, Китаєм і Росією фактично унеможливлює консенсус Ради безпеки з ключових проблемних питань, які стоять перед світом – українська та сирійська кризи, загострення в Південнокитайському морі, нестабільність в Африці (як в Нігерії, Південному Судані, так і на півдні континенту), війна та гуманітарна катастрофа у Ємені.

Спостерігається ослаблення позицій НАТО у зв’язку з протиріччями всередині блоку, насамперед позиції кабінету Дональда Трампа та сепарування Туреччини.

За відсутності ефективних механізмів вирішення міждержавних суперечок наростає роль двосторонніх безпекових договорів та спокуса застосування сили як головного аргументу міждержавних відносин. Система колективної безпеки уже давно втратила свою ефективність, як і низка інших міжнародних інститутів. Низка ініціатив Президента США Дональда Трампа щодо реформування безпекових та економічних міжнародних інститутів викликала неоднозначну реакцію у партнерів США.

Ще одна глобальна тенденція, яка уже розвивається і посилення якої варто очікувати – активізація гонки озброєнь і застосування сили при вирішенні міжнародних протиріч. Успіх Росії в Сирії стимулюватиме й інших гравців до застосування подібних моделей. Завдяки грубій військовій силі Росії вдалося не просто втримати режим Асада, але й привести його до фактичної перемоги. Таким чином, роль чинника військової сили зростає для вирішення політичних проблем.

Паралельно відбувається нарощення військових потенціалів і збільшення військових бюджетів та небезпечне загострення суперництва між основними країнами світу, а також виникнення зон в світі, де з втратою гегемонії США може утворитися певний вакуум контролю з боку світових центрів впливу. Останній намагатимуться заповнити регіональні гравці. Зокрема відсутність санкцій після агресії та порушення міжнародного права стимулюватиме до більш широкого використання практики силових інструментів регіональними лідерами та іншими суб’єктами з геополітичними амбіціями.

Продовжуватиметься стратегічна лінія Росії, спрямована на хаотизацію світу через максимальне втручання в регіональні конфлікти і посилення політичних, етнорелігійних та соціальних протиріч у світі, аби використовувати кризи для посилення власного впливу.

  1. Економічні тенденції

Для світової економіки 2019 є роком невизначеності та тривожних очікувань. До таких висновків спонукають події, що відбуваються в трьох найбільших економічних центрах: Сполучених Штатах, ЄС та Китаї. Сценарій їх перебігу визначить економічну долю світу на кілька наступних років.

По-перше, високою є ймовірність уповільнення економічного зростання у США. Головною причиною цього називають циклічність: після десяти років підйому (з часу фінансової кризи 2008 року) закономірно має початися спад. Впродовж останніх вже майже півстоліття простежується циклічність із приблизно десятирічним циклом криз. Глобальні економічні кризи світ проходив у 1973, 1987, 1997-1998, 2008-2009 роках. Також це стає проблемою інших економічних центрів, насамперед Європи і Китаю.

Основним симптомом погіршення стану економіки США є падіння фондових індексів, що не зупинялося із жовтня по грудень 2018 року, незважаючи на фактичну відсутність фундаментальних чинників. Особливу тривогу викликає припинення дії позитивного ефекту від податкової реформи Дональда Трампа. З іншого боку, пом’якшити ситуацію має структурна перебудова економіки через повернення промислового виробництва до США, що Трамп втілює завдяки перепідписанню торговельних договорів.

По-друге, масштабна невизначеність нависла над Європейським співтовариством через запланований на березень Brexit. Менш ніж за три місяці до дедлайну друга економіка Європи досі не знає, на яких умовах виходитиме з унії. Більше того, ймовірний сценарій, за якого жодної угоди не буде досягнуто взагалі. За такого розвитку подій Велика Британія та ЄС матимуть величезні економічні та фінансові проблеми (наприклад, через зміну статусу Лондона – найбільшого фінансового центру Європи), які негативно позначаться на світовій економіці.

Нарешті, невизначене становище Китаю зумовлене торговельною війною зі США. У випадку загострення ворожнечі у 2019 році очікуються великі проблеми для китайської та східноазійської економіки в цілому, зважаючи на поглиблення інтеграції в останні роки. Також Китай вразливий фінансово: борг домогосподарств становить 110% рівня доходу, що примусить споживачів витрачати менше, а тому знизить вплив споживання на зростання ВВП. Зрештою, станом на початок січня США погоджуються розпочати переговори щодо умов торгівлі, тому в Китаї сподіваються на уникнення глобальних втрат.

Продовжується зміна світового ринку енергоносіїв. США увійдуть в трійку експортерів зрідженого газу, посилить експорт Катар, який вийшов з ОПЕК. Очікується падіння цін на нафту та газ. Росія намагається відповідати посиленням експорту (в грудні планується запуск газопроводу «Cила Сибіру» для китайського споживача), однак доходи падатимуть.

У 2019 році світ також уважно спостерігатиме за наступним:

 

  • економічні реформи Жаїра Болсонару – нового президента Бразилії, найбільшої економіки Латинської Америки;
  • фіскальна інтеграція в ЄС – проект щодо спільної податкової політики, яким активно займається Еммануель Макрон;
  • європейський ринок енергоносіїв – чи намагатимуться країни ЄС зменшити залежність від російського газу;
  • динаміка ціни на нафту – чи зможуть Росія та ОПЕК уникнути збитків від її подальшого падіння;
  • Іран під санкціями США – чи призведе економічна криза в країні до значних політичних зрушень?

 

Українська економіка сьогодні є не менш вразливою до глобальних процесів, ніж у 2008 році, а економічний фактор (поряд з військовим) гратиме одну з двох визначальних ролей під час двох виборчих кампаній 2019-го. Поки не почалася світова криза, важливо, щоб уряд вживав заходів для зміцнення довгострокової економічної безпеки: стимулювання структурної перебудови економіки (від орієнтації на експорт сировини до виробництва та експорту кінцевої продукції), диверсифікації ринку енергоносіїв, відбудови та розвитку внутрішнього ринку товарів та послуг, уникнення значного збільшення зовнішньої заборгованості, зменшення частки російських товарів і послуг у структурі імпорту. Слід активізувати пошук нових ринків, насамперед у країнах Азії та Африки.

  1. Регіональні тенденції

а) Росія

Росія, що є залишком імперій ХІХ століття, свій розвиток бачить в екстенсивному розширенні власного імперського простору. Її метою є створення власної зони виключних геополітичних та економічних інтересів, для забезпечення якої Росія розпочинає «четверту світову війну» на глобальному рівні. Кремль послідовно працює з одного боку над посиленням свого військового потенціалу, а з іншого над послабленням противників, якими для неї є першочергово США та Європа. Росія свідома того, що у прямому військовому конфлікті вона програє, тож її геополітична стратегія заснована на асиметричних, «гібридних» підходах.

У той же час, внутрішнє становище в Росії погіршується. Триває економічна стагнація (на 2019 рік прогнози не перевищують 1,7% зростання). Обмежені можливості залучення зовнішніх інвестицій, матеріалів і технологій (завдяки санкціям) змушують Росію обмежувати, а то й згортати розробки, у тому числі у військовій промисловості. Тенденція зниження цін на нафту також посилює негативні тенденції в російській економіці.

В Росії відчувається зріст глухого невдоволення діями влади через збільшення соціальних проблем. Таким чином збереження санкцій продовжуватиме послаблювати Росію. У цій ситуації російська еліта опиняється перед вибором, або відмовлятись від імперських амбіцій, або навпаки – йти на рішучі кроки, підвищувати градус напруги, сподіваючись, що противники зламаються швидше.

Варто пам’ятати, що більшість програм військової модернізації Росії зорієнтовані на 2020 р, до цього терміну прив’язуються і низка програм, спрямованих на забезпечення автономного функціонування російської економіки (зокрема автономної платіжної системи, інтернету, тощо).

Виходячи із цього, у 2019 р. варто очікувати активного деструктивного втручання Росії у внутрішньополітичні процеси в країнах Європи, намагання втрутитись в усі можливі існуючі конфлікти, зокрема на Близькому сході та в Африці, намагання стимулювання появи нових конфліктних чи напружених ситуацій, зокрема в Косово, Чорногорії, Закавказзі.

Росія нарощуватиме інструменти економічного тиску, втручання в вибори та провокування політичної нестабільності, аби розширювати регіональне лідерство та претендувати на глобальне. Зокрема очікується посилення впливу тиску Росії на Україну через розширення блокади морських портів не лише на Азовському, але і на Чорне море, з можливістю загострення військового протистояння на Донбасі. Паралельно Росія у 2019 посилюватиме політичний, військовий та економічний тиск на Білорусь, метою якого буде або перетворення режиму Лукашенка на роль абсолютної маріонетки зразка Януковича-2014, або призвести до кризи в Білорусі, що дозволить запустити кримсько-донецький варіант.

Щодо інтересів Росії в Білорусії, то передусім її цікавить територія Білорусії як висунутий на захід військовий плацдарм (аналогічно як інтерес до Криму – висунутий південний плацдарм для контролю Чорного моря і Балкан за допомогою ракет). Білорусь – це територія, звідки буде забезпечено прикриття Калінінградської області, де розгортаються ракетні системи. Тож першим кроком поглинання Білорусі, який прагнутиме реалізувати Кремль, слід очікувати об’єднання транспортних систем і створення російських військових баз в Білорусі.

Паралельно Росія посилюватиме тиск на балтійський фланг НАТО, чинитиме провокації на морі та в повітряному просторі, так само і в акваторії Чорного моря проти сил Великобританії та США, якщо ті докладатимуть зусиль, аби зупинити спроби анексії північного узбережжя.

б) Близький Схід

Близький схід у 2019 році залишатиметься найбільш гарячою точкою планети. Наявність кількох відкритих і низки потенційних військових конфліктів переплетіння інтересів низки глобальних та регіональних геополітичних гравців на фоні заявленого виходу військ США з Сирії спричинить посилення позицій не лише Туреччини, але й Росії та її маріонетки Асада.

Після заявленого виходу військ США з Сирії ймовірне посилення Туреччини в регіоні для вгамування курдів та контролю за квазідержавністю Рожави, що загрожує посиленням відцентрових тенденцій в східних районах самої Туреччини. Туреччина, яка прагне зайняти позицію лідера у сунітському світі, буде активніше поводитися в Сирії і в зоні Перської затоки, намагаючись замінити собою США і потіснити/витіснити Саудівську Аравію. Конкуренція Туреччини і Саудів ставатиме важливим чинником в арабському світі.

З іншого боку США та Росія можуть використовувати курдів як інструмент стримування Туреччини. Курди, які є досі вагомим чинником у сирійському конфлікті, змушені будуть лавірувати між Туреччиною та Росією. І вочевидь за сприяння Росії можуть знайти компроміс з Асадом, тим самим зміцнивши його становище.

В той же час очікується наростання економічної кризи і суспільного невдоволення в Туреччині, що обмежить її бажання активно впливати у Сирії та на Чорному морі зі своїм порядком денним.

У 2019 Саудівська Аравія намагатиметься мінімізувати наслідки міжнародного осудження після вбивства журналіста Джамаля Хашоргі та об’єднуватиме сунітські країни, насамперед розвиваючи ініціативу так званого «арабського НАТО». Водночас передбачається подальше загострення ситуації в Ємені, росте напруження в арабському світі загалом. Три центри впливу у регіоні – Саудівська Аравія (що перебуває на третьому місці у світі за обсягом військових витрат після США та Китаю, виділяючи 70 $ млрд. та 10 % ВВП), Іран та Туреччина через послаблення сил США у своєму регіоні намагатимуться посилювати власні позиції, що може призвести до локальних конфліктів між цими країнами, як у Сирії, Іраці та Ємені, так і в районі Персидської затоки (зважаючи на багатовекторну гру Катару). Однак очікуване посилення внутрішньої нестабільності (продовження економічної кризи та народного невдоволення в Ірані, стагнація економічного росту в Туреччині, боротьба всередині саудівської династії) зменшуватиме їх можливості, зберігаючи місце для впливу як Росії, так і Ізраїлю.

Виводячи власні сили, США останнім часом заманюють Росію в Афганістан, оскільки та вже кілька років активно спілкується з талібами. Такі спроби посилять конфлікт з Росією супротивників талібів, в тому числі ІДІЛ, сприятимуть експорту ісламізму в Центральну Азію та саму Росію.

в) Далекий Схід

Загострюється геополітичне протистояння в Азії, де Китай планомірно вживає увесь можливий інструментарій впливу – від військової присутності до побудови транспортних хабів, дешевих кредитів та побудови економічних союзів – планомірно витискаючи США з цього регіону. Після повернення до більш авторитарної моделі з довічним правлінням голови держави Китай більш активно підтримуватиме контроль над населенням і економікою. У зовнішніх відносинах Пекін насамперед забезпечує безпеку власних кордонів (зокрема на уйгурських мусульманських територіях), а в подальшому нарощуватиме свої впливи у світі. Також в наступному році продовжаться переговори між Трампом та Кім Чен Ином, спрямовані на денуклеаризацію Північної Кореї. З іншого боку не виключена більш агресивна політика Японії, що може втрутитися у наростання нових протиріч між Китаєм з одного боку та Тайванем і Філіппінами – з іншого

г) Африка

Загострюватимуться конфлікти в Африці. Можливе наростання нестабільності у зв’язку з виборами в Нігерії та Камеруні. Територія Демократичної республіки Конго, попри проведення президентських виборів, продовжуватиме бути неконтрольованою місцевою владою без допомоги армії ООН (до якої входить невеликий український підрозділ). Китай та Росія намагатимуться скористатись ситуацією та посилити свій вплив, а також зберегти традиційних союзників, насамперед Судан, в якому розгортаються революційні події. Можливе і пряме зіткнення сильних держав – контингентів американської та китайської воєнних баз у Джибуті, російських найманців та французького Іноземного Легіону в Центральноафриканській республіці.

ґ) Америка

З 2019 слід очікувати подальшого загострення ситуації в США після того, як більшість у нижній палаті Конгресу здобули демократи, що торпедуватимуть усі ініціативи Дональда Трампа, та можуть задіювати піар-інстурмент запуску процесу імпічменту Трампа через звинувачення у можливій співпраці з Росією під час президентської кампанії 2016 року. Звісно, сам імпічмент не реалізується через стійкі позиції Республіканської партії у Сенаті, однак напруга у суспільстві і далі не спадатиме. Паралельно Трамп повертається до більш ізоляціоністської політики і переорієнтовуватиме увагу на внутрішні проблеми в США, ще більш зменшуючись роль Вашингтона у вирішенні локальних конфліктів.

Однак в 2019 році США намагатимуться опанувати ситуацію в зоні свого традиційного впливу з часів доктрини Монро – у Латинській Америці. Зокрема Вашингтон активніше впливатиме на розвиток ситуації у Венесуелі, протидіючи спробам Росії посилювати присутність в регіоні. Слід очікувати налагодження партнерських відносин з новим урядом Бразилії, впливу на вибори в Аргентині та Болівії. Переорієнтація нового кабінету Болсонару на Вашингтон призведе до конфліктів усередині російсько-китайського проекту BRICS (поряд з концентрацією Індії на внутрішніх справах під час виборів та відносинах з новим, помірковано-ісламістським урядом Пакистану, і наростанням внутрішньої нестабільності у Південній Африці). Також можливе посилення правих сил на парламентських виборах у Канаді, що ослабить прем’єр-міністра Джастіна Трюдо, який став одним з найбільших критиків політики Трампа серед світових лідерів.

д) Європейський Союз

У 2019 році посилюється криза в ЄС. Вибори до Європарламенту в травні 2019 року прогнозовано призведуть до посилення євроскептиків та популістів (очікувана підтримка до третини депутатських місць з можливістю впливу на обрання нового президента Європейської ради, що формує порядок денний самітів ЄС). Це суттєво послабить єдність інституцій ЄС та можливість активно здійснювати зовнішню політику.

Країни Європи зосередяться на внутрішніх проблемах. Це посилиться політичною кризою у Франції, втратою позицій «кульгавої качки» Меркель та блоку ХДС-ХСС, банківською кризою та зростанням впливу популістів у Італії. Також продовження заворушень у Франції, що зв’язуватиме руки Макрона, що концентруватиме увагу на внутрішніх проблемах. Можливе падіння ряду профранцузьких режимів у Західній Африці (Малі, Нігер) та активніше втручання Росії у Лівію, що викличе чергову хвилю мігрантів до Європи.

е) Центрально-східна Європа

24 лютого відбудуться парламентські вибори у Молдові, де продовжується політична криза (в минулому році країну потрясли заворушення після скасування виборів мера столиці). Існує реальна загроза посилення промосковських сил, представлених Соціалістичною партією та президентом Додоном, російським реваншем для повернення Молдови у зону свого впливу. Вибори супроводжуватимуться потужною медіа-кампанією за російські гроші, можливі провокації у Придністров’ї. Тут Україна може стати вагомим чинником стримування, співпрацюючи з Кишиневом у стримуванні російських маріонеток у Тирасполі. А в грудні пройдуть вибори в Румунії, де теж наростає нестабільність в результаті корупційних скандалів.

У листопаді пройдуть парламентські вибори у Польщі. Ймовірно збережеться влада партії «Право і Справедливість», однак без абсолютної більшості. Вибори мерів минулого року показують зростання впливу лібералів, особливо у великих містах. Переконфігурація еліт – зручний момент для налагодження дійсно партнерських відносин, в яких Варшава відчуватиме потребу після посилення впливу Росії у Білорусі. В той же час продовжаться переговори щодо перенесення авіабази США до Польщі, що сприятиме стримуванню Росії в регіоні.

  1. Україна – загроза реваншу

У 2019 Україну очікують президентські та парламентські вибори 31 березня та 27 жовтня відповідно, що можуть однозначно вплинути на безпекову ситуацію в Україні. Очевидно, що Росія використає всі доступні інструменти, аби на осінь сформувати лояльну більшість у Верховній Раді (завдання-максимум) чи принаймні позбавити проєвропейські сили конституційної більшості (завдання-мінімум) а, за можливості, навіть стабільної звичайної більшості у 226 голосів.

Інформаційний шум виборчих кампаній за активної участі Росії може витіснити із суспільної свідомості фактор російської агресії і протидії їй. Можна очікувати, що Росія наважиться на радикальне загострення глобальної ситуації через військову активність в Україні і підняття рівня ядерного шантажу наприкінці 2019-го або швидше у 2020 році, коли в США проходитимуть чергові президентські вибори і відповідно їх можливості втручання стануть порівняно меншими. Імовірність ескалації залишається високою ще й через фактор питання водозабезпечення Криму.

Нестабільна ситуація в українській економіці, потенційна загроза світової економічної кризи і російський тиск загрожують дестабілізації економічної сфери. Росія посилюватиме інструменти економічного тиску, що будуть доволі ефективними завдяки збереженню економічної залежності енергетичного та банківського секторів, активної торгівлі продукцією подвійного призначення з країнами-сателітами Кремля (Казахстан, Білорусь). Активну роль відіграють і газові переговори щодо продовження транзиту російських енергоносіїв через територію України з 2020 року (оскільки альтернативні Північний та Турецький потік залишаються не повністю завантаженими).

Паралельно Росія може загострювати безпекову ситуацію на фронті в умовах перехідного періоду зміни влади під час президентських виборів, як і ослаблення влади в умовах штучної парламентської кризи. Росія робитиме все, аби процес формування коаліції затягнувся, як і ухвалення нового бюджету на 2020 рік. Найкращий для Кремля варіант – формування «ширки» під гаслами миру та зшивання країни. Що не лише поставить на паузу євроатлантичні перспективи України, а й загрожує боснізацією Донбасу, що буде інтегрований до складу України як «троянський кінь» зі збереженням російської влади та ключовим впливом на внутрішню і зовнішню політику Києва. Також вказаний процес виключає питання Криму з порядку денного української політики. Проросійська влада може посилювати статус російської мови в суспільстві та штучно захищати позиції РПЦ.

У випадку, коли проросійські сили отримують вплив на виборах, контроль фінансів та ресурсів, з 2020 р. можна очікувати серйозного відкату в здобутках, яких досягла Україна після Революції Гідності. Можливі переслідування добровольців-ветеранів російсько-української війни, волонтерів, представників патріотичних та націоналістичних сил, прискорена пацифікація суспільства.

У зв’язку з імовірним виходом до другого туру відверто олігархічних політиків, або таких, що мають колосальний індекс суспільної недовіри, літньо-осінній період між президентськими та парламентськими виборами буде супроводжуватися активним ростом суспільного невдоволення, розчарування та політичної апатії. Це може переростати у конфліктні ситуації, ескалацією яких користуватиметься Росія, аби по можливості повторити спробу «русской весни» на півдні, сході та навіть півночі країни (впливаючи через територію Білорусі).

Вибори ще більш викристалізують вплив олігархату на економіку, політику та, через механізми медіакратії, на свідомість громадян. Вказана ситуація ще більше посилить розчарування українців у власній державності, міграційні настрої серед молоді та загалом послабить довіру до державних інститутів.

У цій ситуації критично важливим стає проходження до парламенту політичних сил, що не зав’язані на контакти з олігархатом і Росією, а відтак не дозволять реалізувати відверті спроби реваншу, ставши осередками спротиву процесу внутрішньої та зовнішньої окупації.

Загроза відкритого військового вторгнення залишається дуже високою, особливо загостриться наприкінці 2019 року після того, як будуть зрозумілі результати виборів.

Переформатування органів влади в результаті виборів призведе до послаблення переговірних позицій української сторони як на глобальному рівні, так і у двохсторонніх стосунках, що може спричинити спроби окремих західних сусідів скористатися цим для посилення власних позицій в Україні.

Зменшення ефективності механізмів колективних інструментів в Європі та світі є сприятливим для створення безпекових двосторонніх та регіональних союзів, зокрема в Східній Європі. Україна зобов’язана задіяти всі доступні методи впливу для збереження незалежності Білорусі, надання гуманітарної допомоги білоруському народу, в найкращому сценарії – укріпленні Білорусі як ключового в майбутньому союзника України.

Київ повинен запропонувати країнам Балтії більш ефективні механізми – розширення Литовсько-польсько-української бригади імені Великого гетьмана Костянтина Острозького, налагодження обміну інформації розвідувальними службами, співпраці прикордонників та Сил спеціальних операцій, взаємодопомоги у налагодженні повітряної оборони.

Україна зобов’язана у цій ситуації розпочати програму створення неядерних стратегічних ракетних сил. За умов відсутності ядерної зброї, неможливості відновити флот у наступні роки, недієвості міжнародних гарантій дозволить забезпечити достатній захист на морі та суші через контроль повітряного простору. В сучасній війні саме домінування в повітрі дозволяє здійснювати ключовий вплив на театр воєнних дій і гарантувати стримування потенційних супротивників.

Через ситуацію у Білорусії під сумнів ставиться і доцільність продовження Мінських переговорів. Принаймні у чинному форматі. Владі слід докласти зусиль до переходу в Будапештський формат, а також до прямих переговорів Києва та Москви і виключення з них несуб’єктних московських маріонеток з «днр» і «лнр».

Критично важливими залишаються проблеми вичищення Збройних сил України від російської агентури, конфіскації російського бізнесу та банків, перекриття доступу до російського сегменту інтернету, аби хоча б мінімізувати вплив Москви на виборчий процес, який буде колосальним.

Loading...

Інтерв'ю

Юрій Менцинський: «Багатолітня боротьба українців увінчається успіхом»

Його доля характерна для сотень тисяч українців, родини яких, рятуючись від московських «визволителів», змушені були...

21-01-2019 Інтерв'ю

Стефан Романів: Терор, який був у 1932 році, і терор, що сьогодні на окупованих територіях, мають одну мету – винищення

Минулого тижня у Києві відбувся XI Світовий Конгрес Українців – ініціативи, що координує роботу 20-мільйонної...

10-12-2018 Інтерв'ю

Леонтій Шипілов: «Вибори в умовах війни: маємо бути у всеозброєнні»

  Понад місяць працює нова Центральна виборча комісія, обрана 20 вересня. Присягу прийняли 5 жовтня. Українська...

18-11-2018 Інтерв'ю

Веб-дизайн