Середа, 30 січня 2019 15:11

Українці – єдині спадкоємці Київського князівства

Олексій Усенко
Українці – єдині спадкоємці Київського князівства

В результаті внутрішнього соціально-економічного, політичного та культурного розвитку східного слов’янства на історичній арені середньовічного світу виникла перша давньоукраїнська держава – Київське князівство.

Етнокультурні процеси в Київській Русі визначалися тим, що сама держава мала поліетнічний характер, що засвідчується яскравою оповіддю літописця, яку вміщено в етногеографічному вступі до «Повісті временних літ». Літописець окреслив межі розселення племінних союзів, що увійшли до складу Київської держави.

Історик Михайло Брайчевський у своїй праці «Утвердження християнства на Русі» зазначає: «До кінця Х ст. Київська Русь складалась з певної кількості “племен”, які зберігали автономію. Всього було сім або вісім основних племінних утворень; поляни, сіверяни, древляни, дреговичі, кривичі, ільменські словени, в’ятичі і, можливо, радимичі».

Далі Брайчевський зазначає ті племена, які були розташовані на території сучасної Київської Русі-України і безпосередньо увійшли в етногенез українського народу; «Кожне з них, у свою чергу, складалося з декількох менших. Так, до складу полянського об’єднання входили уличі, тиверці, волиняни, дуліби, бужани та білі хорвати». Саме поляни стали стрижнем Київської держави і основою формування українського етносу. Окрім слов’янського племені полян, безпосередньо до українського етногенезу увійшли також сіверяни та древляни.

Паралельно з племенами в Київській державі, які формували український етнос, існували племена, які формували московський (російський), новгородський та білоруський етноси.

Московський (російський) етнос формували фінно-угорські племена: меря, мещера, мурома, чудь заволоцька та балтомовне плем’я голядь, яке було розташоване та території сучасної Московської, Брянської, Смоленської та Калужської областей, а також кривичі та в’ятичі.

Білоруський етнос сформували племена кривичів (полочани), дреговичі, ятвяги, які були балтами та радимичи.

Новгородський етнос формували ільменські словени.

У цьому контексті можна розглядати формування чотирьох етнічно відмінних народів: русинів (українців) у Київському князівстві, московитів (росіян) у Володимиро-Суздальському князівстві, білорусів у Полоцькому князівстві та новгородців у Новгородській республіці. У 1478 році Новгород був силою приєднано до Московського князівства. Іван III послав у Новгород свої війська. Новгород здався  Великому князю Московскому, який нав’язав йому відмову від вічової форми управління. Новгородські бояри були частково вбиті, частково вивезені до інших областей, як рядові «служилі люди». На новгородських землях були переміщені  служилі люди з Московского князівства. З Новгорода було вивезено вічовий дзвін. Так було ліквідовано самостійний новгородський етнос.

Тобто можна стверджувати, що у формуванні українського, московського (російського) та білоруського народів брали участь абсолютно різні племена, тому формування єдиної «давньоруської» народності, про яку писали російські дослідники (С.Токарєв, П. Третьяков, Б.Рибаков, Б.Флоря), не може йти навіть мови.

Російський антрополог, академік РАН, керівник дослідженнями в галузі фізичної антропології Т Алексєєва у своїй фундаментальній праці «Етногенез східних слов’ян за даними антропології» зазначала: «Розгляд територіальних варіантів в антропологічному складі сучасного східнослов’янського населення засвідчило, що по цілому комплексу расоводіагностичних рис росіяни (русские) та білоруси тяжіють до північно-західних груп, українці – до південних. Територіальна диференціація антропологічного складу білорусів допускає припущення про участь в їх генезисі балтів, з одного боку, та східнослов’янських племен більш південних територій, зокрема Волині, – з іншої. Що стосується фінно-угорського субстрату у східних слов’ян, та у середньовіччі він проявляється у в’ятичів та північно-східних кривичів – племен, які приймали участь в формуванні російського народу. Поліморфізм, притаманний фінно-угорському населенню, проявив себе у впливі на антропологічну зовнішність східних слов’ян. Так, в’ятичі, будучи пов’язані з фінно-угорськими групами Східноєвропейської рівнини, через дияконовців витоки сягають до неолітичного населення, відомого за єдиним, щоправда, грацільним європеоїдним черепам з Володарскої і Панфіловської стоянок. Північно-східні кривичі, віддзеркалюючи риси місцевого фінно-угорського населення, виявляють особливості, характерні для неолітичного населення культури ямково-гребінчатої кераміки лісової смуги Східної Європи. Риси фіно-угорського субстрату прослідковуються в антропологічній зовнішності російського народу, але удільна вага їх в сучасному населенні менша, ніж у середні віки. Це пояснюється розселенням слов’ян із західних та північно-західних територій, напевно, в епоху пізнього середньовіччя. Росіяни на цей час виявляються більш або менш гомогенним в антропологічному відношенні народом, генетично пов’язаним з північно-західним та західним слов’янським населенням та увібравшим у себе риси місцевого фіно-угорського субстрату. Виокремлені в ньому антропологічні варіанти, окрім контактних зон, напевно, зобов’язані своїм походженням величині кола шлюбних зв’язків, а не різноманітним генетичним витокам. Антропологічний склад українців свідчить про генетичні зв’язки з середньовічним населенням у Дніпро-Дністровскому басейні і впливу на їх зовнішній вигляд романомовного населення. На півдні європейської частини СРСР визначається певна межа антропологічної спадковості: племена степової смуги епохи бронзи (за винятком трипільців) – скіфи лісової смуги – населення Черняхівської культури – поляни. Враховуючи антропологічну схожість українців зі слов’янськими племенами Дніпро-Дністровського межиріччя, з одного боку, і з полянами –з іншого, можна зробити висновок про те, що у виникненні фізичного вигляду українського народу приймали участь поряд зі слов’янськими елементами елементи до слов’янського, можливо, іраномовного субстрату».

Вже в Російській імперії з кон’юнктурною метою почали створювати міфологізовану ідеологію на базі анонімного «Київського Синопсису», виданого 1674 року. Його авторство приписується більшістю вчених архімандриту Києво-Печерської лаври, професорові і ректорові Києво-Могилянської академії Інокентію Гізелю. «Синопсис» відзначався намаганням простежити походження східного слов’янства, проголошеним вже у вступі: «Русскии или паче Российскии народы тыижде суть Славяне. Единого бо естества… и тогожде языка». Будучи монархістом за переконаннями, творець «Синопсиса» підносить російське самодержавство і намагається обґрунтувати успадкованість монархії Московського царства від Київської держави.

Усвідомлюючи етнічну та територіальну відмінність між Київською державою та Московським царством, автор «Синопсиса» намагався поєднати ці різні державні утворення через династичні зв’язки, хоча династія Рюриковичів, була етнічно відмінною від автохтонного населення, як Київської держави, так і від Володимиро-Суздальського князівства, спадкоємцем якого було Московське царство.

Усвідомлюючи необхідність консолідації рихлої поліетнічної імперії, Сергій Уваров – міністр народного просвітництва Російської імперії (1833-1849 роки), який запропонував ідеологію офіційної народності «самодержавство, православ’я, народність», зміст цієї тріади полягав у тому, що основна народність – це триєдиний народ, що складався з великоросів (росіян), малоросів (українців) та білорусів. Саме на цій підставі відмінним етнічно від росіян українцям та білорусам заборонялося вивчати рідну мову у навчальних закладах та друкувати твори рідною мовою. Фактично це була форма етноциду українського та білоруського народів, хоча треба зазначити, що і росіяни не були господарями в Російській імперії, адже більшість з них були кріпаками до 1861 року.

Така ситуація в тій чи іншій мірі проіснувала до 1917 року, коли Російська імперія розпалася, а експеримент зі штучним створенням триєдиного народу остаточно провалився, оскільки стало очевидним, що українці, росіяни та білоруси етнічно відмінні один від одного народи. Така ж доля спіткала і Австро-Угорщину, де також мешкали етнічні українці.

Loading...

Інтерв'ю

Віктор Рог: За Україну йде великий бій

Головний редактор всеукраїнського тижневика «Шлях Перемоги», публіцист, автор книг і численних публікацій з ідеології українського...

21-03-2019 Інтерв'ю

Юрій Шухевич: «Ніхто не зміг сплутати йому гри»

Про військове зростання воєначальників УПА, зокрема Головного командира УПА генерал-хорунжого Романа Шухевича – центральної фігури...

05-03-2019 Інтерв'ю

Юрій Менцинський: «Багатолітня боротьба українців увінчається успіхом»

Його доля характерна для сотень тисяч українців, родини яких, рятуючись від московських «визволителів», змушені були...

21-01-2019 Інтерв'ю

Публікації

Веб-дизайн