Вівторок, 04 березня 2014 10:23

Друга Кримська війна?

Юлій Хвещук
Друга Кримська війна?

Хоча зараз політики і різноманітні експерти застерігають від вживання терміну «війна» для окреслення дій російських військ на території Криму, проте чи стане легше від того, якщо вживати слова «агресія» або «інтервенція»? Для українських військових та прикордонників, які перебувають в облозі в своїх казармах, полегшення точно не відчуватиметься. Тому справа не в термінах, а в причинах та наслідках.

Перша Кримська війна відбувалася в 1853–1856 роках. Інколи її ще називають «Східною», хоч цілком можна було б назвати «Першою імперіалістичною». Оскільки тоді в поєдинку за панування на Близькому Сході і Балканах зійшлися в поєдинку одразу чотири імперії: Російська, та її противники – Британська, Французька й Османська, до котрих долучилося скромне Сардинське королівство. Звісно, попри міфи царської, а згодом радянської історії, російські війська програли на всіх театрах бойових дій: на головному – Кримському (ганебно), і на менш відомих – на Балтійському, Білому та Баренцовому морях, на Дунаї і навіть на Камчатці (врятувавшись, принаймні, від розгрому). Тобто, Європа провчила Росію і повернула її на більш-менш законне місце – в Азіопу. Прийшло ХХІ сторіччя, і, схоже, малоосвічений цар Володя І Путін напрошується на повторення погано вивченого уроку Миколи І Романова (який, до слова, до кінця війни і офіційної поразки своєї імперії не дожив).

Здавалося, все найгірше закінчилося для України. Янукович зі своїми служками пустився навтіки, регіонали змагаються в риториці, викриваючи ганебну та злочинну сутність своїх колишніх лідерів, пачками складаючи партійні квитки. Опозиція змінила обшарпані у політичних баталіях однострої на ошатні регалії влади. Проте Олімпійський вогонь в Сочі згас, і, натомість, спалахнув в очах Путіна. Як це так, щоб я та й десь програв?! Тим більше – в Україні?! Неможливо, неприйнятно!

Спочатку Путін списав Януковича, але вирішив ще раз скористатися цією «тряпкою» та «троянскім ослом», як його вже поназивали на офіційних російських телеканалах. Відтак того евакуювали в Росію (кажуть, на ракетному крейсері «Москва»), але навіть не в Москву, а всього лиш в Ростов – на – Дону (куди привезли вже на літаку, кажуть, в супроводі винищувачів, які своїм гуркотом добряче попсували нічний сон мешканців міста). Поселили не в офіційних апартаментах, а в готелі не найвищого ґатунку. Прес-конференцію організували в приміщенні, яке не пасувало б навіть для третьосортного губернатора. Поведінка і запитання журналістів були відверто не відфільтровані, як прийнято в Росії, натомість Янукович виглядав не просто жалюгідно, а немов би відспівував поганенько завчену пісеньку. Тобто, Кремль використав його в своїх цілях, при цьому публічно та демонстративно принизивши, мовляв, не забувай про своє місце, «тряпка». Його заяви, як привід мобілізувати кримчан – суцільне безглуздя, оскільки місцева ПР, як і загалом в Україні, його вже «здала», а місцеві проросійські сили його і ПР не сприймають вже давно, зокрема і через абсолютну узурпацію влади на півострові «донецькими». Однак мінімально режисована вистава в Ростові була призначена для єдиного – «легітимізації» введення російських військ в Крим.

Перебіг подальших подій загальновідомий. Озброєні військовослужбовці Росії на вулицях Сімферополя, аеропортах, біля українських військових частин. Сфальсифіковане «голосування» кримського парламенту під дулами автоматів. Маріонетковий прем’єр з кишеньковим урядом. Брехня Москви про те, що «це не я, і озброєна банда не моя», а просто в нас ведуться планові військові навчання. Нарешті, одностайне благословення російським парламентом «прохання» Путіна про застосування військ на території України. Яка ж це війна, справді. Просто така собі чи то миротворча, чи то антитерористична операція. Адже ж не стерли на порох Сімферополь, як це було з Грозним. А могли! Російська армія ж – непереможна, а її головнокомандуючий – взагалі геніальний Путін!

Яким органом користувався Путін, приймаючи рішення про початок військової операції в Криму знає хіба він сам. Проте для того, щоб зрозуміти його мотивацію та спосіб мислення, в конкретній ситуації, на диво, не потрібно бути психіатром, ані навіть психологом. Мета Путіна – не просто загарбання Криму, а збереження і навіть розширення контролю над всією Україною. Всі дії російських військ в Криму виглядають, насправді, театрально, адже той, хто хоче захопити контроль в конкретному населеному пункті чи регіоні, той його здобуває. В Росії такі можливості в Криму є. Тим більше момент обрано ідеально: в Україні відбувається процес становлення нової влади, стосовно легітимності котрої противники істерично поширюють різноманітні інсинуації. МВС деморалізоване і очікує масової чистки (люстрації), армія ще не встигла витерти холодний піт після того, як їй пощастило не бути втягненою у вуличні бої. А тут ось вам російські спецняки, загартовані бойовими діями на Північному Кавказі, ситі, екіпіровані та матеріально простимульовані. І хто ризикне з ними вступати в бойову сутичку? Не МВС та ЗСУ – це точно. Однак спецняки поводяться, немов молоденькі панянки на першій у житті дискотеці – диски ніби за поясом є, а все якось нерішуче тупцяють вулицями, себе демонструють, але й пригод поки що не шукають.

Тобто, зараз можна спостерігати дії, спрямовані не на здобуття контролю над Кримом, а на провокування нової української влади та громадськості (Правий сектор тощо) на жорстке реагування, а як результат – збройне протистояння та кровопролиття. Щоб таким чином відбулася компрометація нової влади. Всіх оцих не любих Кремлю турчинових, кличків, тягнибоків і так далі. А що ж далі? А далі, на тлі цього, з’являється єдина людина, здатна героїчно переступити через себе, податися до Москви (або скористатися телефоном) і все завершиться відновленням миру та припиненням кровопролиття. Після особистих переговорів Путіна з Тимошенко. Принаймні на засідання РНБО Турчинов Тимошенко вже запрошував. Як же ж без неї та й забезпечити національну безпеку, коли тій загрожує не хтось інший, як Путін? З яким в Юлії Володимирівни давні та приязні стосунки. Результат: Тимошенко виявляється рятівницею територіальної цілісності України і найперспективнішим кандидатом в президенти, залишаючи в тіні Кличка, Путін отримує лояльну до нього особисто владу в Україні. Фініш.

В росіян є мудра приказка: «распісалі на бумагє, да забилі про аврагі». Ось так зараз складається ситуація і для Путіна. Він прорахував все правильно, включно з тим, що не піде США чи ЄС воювати з Росією, захищаючи Україну (як не захищали і Грузію). Проблема лиш в тому, що Україна – не Грузія, і за масштабами, і, перш за все, за географічним розташуванням. Перетворення її на московську маріонетку та потенційна загроза появи російських військових баз на східних кордонах є неприйнятне для ЄС, перш за все Польщі. Неприйнятне є навіть утворення такого собі «чорноморського поясу маріонеток»: Абхазія, Крим, Придністров’я. Неприйнятні для Туреччини (члена НАТО) поява окупаційних російських військ, а слідом і запровадження репресій стосовно кримських татарів, їхніх братів за вірою. І головне – вся ця ситуація неприйнятна для США та Великобританії, які в 1994 році, разом з Росією, виступили гарантами безпеки України в обмін на відмову від ядерної зброї. Адже якщо не дотримаються вони своїх офіційних зобов’язань, тоді будь-яка країна (особливо такі специфічні режими, як от Іран, Північна Корея тощо) можуть сміливо заявляти: то вам, джентльмени, можна слова не дотримувати, зобов’язання не виконувати, а від нас ще щось вимагаєте?! А дзуськи вам! Ви повелися з тим Києвом не по-джентльменськи, отож і ми можемо поводитися так, як нам заманеться!

Тому сьогодні новий уряд повинен вимагати від гарантів безпеки України (США та Великобританії) не просто заяв, а конкретних дій на виконання взятих на себе в 1994 році зобов’язань, або публічної відмови від них та визнання власного безсилля перед Путіним з усіма подальшими наслідками. Тому сьогодні кожен український військовик повинен прийняти особисте рішення: чи він готовий при потребі до кінця виконати свою присягу перед Україною, зберегти честь та гідність і захистити Україну й українців від збройної інтервенції, а чи готовий податися на манівці державної зради, куди вже пустилися колишній президент та головнокомандувач ЗСУ Янукович, і колишній командувач ВМС України Березовський.

Навряд чи Друга Кримська війна переросте у справжні бойові дії (не зважаючи на те, що польська бронетехніка вже підтягується, про всяк випадок, до своїх кордонів з Україною). Путін програв її вже в той момент, коли прийняв рішення почати імітацію військових дій в Криму. Українські військові та прикордонники опору не вчинили (кажуть, що не піддалися на провокації, насправді тут питання боєздатності та морально-психологічного стану). Вражаючих відеозйомок кровопролиття немає (щоправда, при потребі ФСБ все влаштує, для цих «орлів» пару-трійку будинків з людьми підірвати в самій Росії – «нє вопрос», а що там про якийсь Крим казати). Але ось цей проклятий американо-європейський Захід!

Керівництво Великобританії вже оголосило про бойкот Паралімпійських ігор в Сочі. Сім країн «великої вісімки» відмовилися від проведення свого саміту, запланованого у тому ж таки Сочі (тепер там Путін зможе провести час хіба що з ручними лідерчуками Південної Осетії, Абхазії та Криму, а для колориту привезти чартером ще когось з островів Вануату чи Тувалу ). Про санкції та міжнародну обструкцію говорять. А курс рубля вже почав падати, ціна акцій «Газпрому» поповзла теж у напрямку, протилежному від гірських вершин.

Можна пороздавати пачки паспортів громадян РФ в Криму, і навіть прийняти спрощені правила «приєднання нових суб’єктів федерації». Можна ще переправити через Керченську протоку жменю бронетехніки до Криму, можна чергове «маски-шоу» провести в Сімферополі, і навіть ризикнути вивести в акваторію Чорного моря купу металобрухту під гордовитою назвою «Чорноморський флот». Все можна, що лиш тільки прийде в хворобливий мозок перестарілого кремлівського царя. Однак є нація, яка славиться своєю розважливістю та мудрістю. Китайці.

28 лютого на Всекитайських зборах народних представників було представлено законопроект про приєднання нових територій. Як зазначено у документі, прийняття до складу КНР як нового суб’єкта частини іншої держави можливо і за відсутності міжнародного договору про це, якщо у частині іншої держави проведено референдум, на якому питання про приєднання до Китаю отримає схвалення, а також є звернення до Китаю легітимних органів державної влади частини цієї держави. Практично скопійоване те, що пропонують російські законотворці в надії прихопити Крим. Мало того, китайський законотворець, депутатка Сунь Вань Хань, запропонувала ще один законопроект — про спрощення отримання громадянства Китаю для жителів Росії. І щиро заявляє: «Ці законопроекти можуть стати інструментом геополітичної затребуваності Великого Китаю».

Так що поки Путін грається у велику гру в Криму, уважні та мудрі китайці вирішили, що настав час розпочинати розширення життєвого простору коштом самої Росії. Адже ж можна і запізнитися на розподіл хоч й облізлої, проте величенької шкірки кремлівського ведмедика.

Loading...

Інтерв'ю

Олег Медуниця: Віримо в перемогу України й робимо все задля цього

Олег Медуниця: Віримо в перемогу України й робимо все задля цього

Вже рік як Організацію Українських Націоналістів очолює сумчанин Олег Медуниця. А от корені його роду...

17-02-2024 Інтерв'ю

Олег Медуниця: Принцип «Україна над усе!» має стати об’єднуючим для всіх

Олег Медуниця: Принцип «Україна над усе!» має стати об’єднуючим для всіх

Цими днями відзначаємо 95-річчя створення легендарної Організації Українських Націоналістів. В часи бездержавності саме ОУН підняла...

28-01-2024 Інтерв'ю

Українська Перемога і розвал московії

Українська Перемога і розвал московії

Українська Перемога і розвал московії. Дві абсолютно взаємозалежні категорії. Без розподілу росії та проголошення на...

17-01-2024 Інтерв'ю

Веб-дизайн