Четвер, 11 квітня 2019 16:22

Літопис червоного терору

В.С.Горак
Літопис червоного терору

Чимало суспільно-політичних термінів, що їх люди вживають у сучасному світі, часто-густо мають кілька значень. Хрестоматійним прикладом цього може бути добре усім нам відоме слово «історія». Те ж саме можна сказати і про менш відоме і вживане слово «терор». Якщо заглянути у латинський або англійський словники, то першим значенням цього слова подається «страх», а вже потім – більш близьке нам і сучасне його значення – система жорстоких заходів, спрямованих на нейтралізацію певною політичною владою або течією своїх політичних противників.

Коли слово «терор» вживається у його іншому значенні, будь-яка освічена людина може уявити собі безліч його проявів – жорстоке придушення римськими легіонерами повстання Спартака, страту п’ятьох провідних декабристів у Петербурзі, ніч «довгих ножів» у гітлерівській Німеччині, розстріли у підвалах ЧК, масові страти «ворогів народу» у якобинській Франції… З цих та інших характерних прикладів можна зробити сумний висновок – терор існував і існує в усі без винятку періоди існування людства, він є його постійним і кривавим супутником.

Терор як у більш широкому, так і у більш вузькому смислі слова ставав об’єктом спеціальних наукових досліджень, але у цілому праць з цієї тематики не так вже і багато. Найновішим дослідженням на цю «криваву» тему є історична трилогія Олександра Бондаренка «Під знаком Молоха», яка побачила світ у 2018 році. Поза усяким сумнівом, перед автором трилогії стояло доволі непросте завдання – дослідити і відтворити історію терору у більшовицькій Росії – країні, де рівень цього жорстокого і ганебного явища піднявся до захмарної височини.

Зазначимо як позитивну рису цього твору те, що Бондаренко вже на початку своєї книги поставив цілком правильне і важливе питання про суспільні витоки комуністичного терору в Радянському Союзі. Відповідаючи на нього, історик підкреслює, що російські комуністи аж ніяк не були новаторами у цій справі, маючи своїх попередників у особі царя Івана Грозного з його кривавою опричниною, Петра І, революційних терористів-народовольців та деяких інших, які теж задовго до 1917 року на території майбутнього СССР знищили велику кількість людей.

Характерно, що з ХVІ до ХХ століття терористичний процес відбувався у різних формах, будучи як масовим, так і не масовим. Дослідник справедливо зазначає, що у другій половині ХІХ століття російський революційний терор знову став масовим.

Автор трилогії проводить правильну думку про те, що, взявши владу, комуністи не відразу вдалися до масових терористичних акцій. Але першою загрозливою «ластівкою» став розгін ними Всеросійських Установчих Зборів і розстріл мирної демонстрації, проведеної на їх підтримку. Було особливо приголомшуючим те, що більшовики розігнали… вищий орган державної влади РСФСР.

Коли ж саме почався масовий більшовицький терор в Росії? Бондаренко вважає, що це відбулося на початку вересня 1918 року, після замахів на життя відомих більшовицьких керівників – Леніна, Володарського і Урицького. Тільки після замаху на Леніна було розстріляно близько 5 тис. заручників, які представляли «імущі класи», але які до цих та інших замахів не мали жодного відношення.

Чому ж масовий червоний терор почався саме тоді, восени 1918 року? На нашу думку, у той час в опозиції до правлячої Комуністичної партії опинилась (внаслідок її антинародної політики, зокрема, щодо селянства) значна кількість населення Росії. Реально втримати владу більшовики могли лише застосувавши масові терористичні заходи. Але для їх застосування мав бути знайдений конкретний привід. У зв’язку з цим автор трилогії висуває і обґрунтовує доволі правдоподібну версію, за якою ці замахи були заздалегідь підготовлені владою і мали провокаційний характер з метою виправдати такі суто антинародні заходи. В трилогії читач знайде інформацію про замахи на Леніна, Володарського та Урицького, які автор книги розглядає як провокаційний за своїм змістом спецоперації уряду і ЧК. Досить переконливим уявляється мені наведені істориком факти досить дивної поведінки більшовицького вождя після замаху на нього 30 серпня 1918 року, коли він, маючи кілька серйозних кульових поранень, … самостійно пішки піднявся до своєї квартири, а потім… досить швидко одужав і поновив свою державну діяльність.

Довгий час (у радянський період) нам розповідали про те, що терор більшовицької влади був спрямований лише проти представників так званої «старої» формації – поміщиків, капіталістів, старого, дореволюційного чиновництва, білогвардійського офіцерства. Олександр Гнатович наводить велику кількість цілком реальних фактів, які незаперечно свідчать, що за більшовиків кривавий бог Молох назбирав великий урожай серед трудящих верств – селян і робітників. Крім того, читач знайде на сторінках трилогії досить маловідомі і досить важливі факти надзвичайно жорстокого придушення більшовиками мирних виступів промислових робітників. Зокрема, один з таких виступів мав місце на Путилівському заводі, інший – в Астрахані. У обох випадках пітерські і астраханські робітники висували цілком справедливі і законні вимоги, головною з яких була вимога підвищити рівень добробуту простих людей, які працювали на промислових підприємствах. Однак у відповідь на робітників націлились кулемети, і рахунок загиблих йшов на багато сотень жертв.

Слід, однак, додати, що автор у певній мірі відтворює у своїй трилогії і терор комуністів щодо представників дореволюційної еліти, в книзі досить детально описана страта колишнього російського імператора Миколи ІІ і його сім’ї у липні 1918 року. Разом з тим із змісту твору випливає очевидний висновок – кількість робітників, селян і інтелігентів, знищених більшовицькою владою у роки громадянської війни, набагато перевищила кількість знищених нею поміщиків, капіталістів, чиновників та інших представників «старого світу».

Тому й не дивно ніскільки, що з часом радянська імперія справедливо заробила в світу саркастичну назву «тюрми народів». Хоча насправді реалізовувати задекларований «ленінський заповіт» розбудови Совдепії переважно довелося вже, залучивши при цьому всі існуючі на той час карні органи, одному з найпослідовніших учнів Леніна – «батькові народів» Йосипу Сталіну. Перший із цих нищівних терорів, що призвів до штучного Голодомору в 1932-1933 роках і фізичного винищення мільйонів сільських трударів здебільшого в Україні, був реалізований у протистоянні міста й села. Другий за послідовністю, а насправді «Великий терор» «вченого варвара проти гнилого інтелектуала» почав поступово розгортатися після вбивства 1 грудня 1934 року керівника ленінградських комуністів Сергія Кірова, що врешті-решт призвело до винищення всього цвіту української інтелігенції – вчених, інженерів, письменників, артистів та інших діячів культури України. Варто додати, що в результаті такої кривавої політики більшовицького уряду склалася доволі суперечлива і дивна ситуація. Вища радянська адміністрація, назвавши себе робітничо-селянським урядом, в реальному житті, фігурально висловлюючись, приносила у жертву богу Молоху велику кількість робітників і селян, себто просто багатомільйонну армію трудівників своєї країни, в якій так і не була по-справжньому напрацьована реальна ідеологія нового суспільства. Існувала лише декларація чогось подібного, яка в подальшому не витримала жодного випробування нинішнім часом.

Як досить позитивний аспект трилогії зазначимо і те, що її автор наводить чимало взятих з різних джерел статистичних даних, що ілюструють кількісний вимір червоного терору у різних місцевостях радянської Росії. На жаль, історики, очевидно, ніколи не будуть мати повні і тим більше – вичерпні дані про кількість жертв червоного терору у роки громадянської війни. Але та досить велика кількість статистичних даних, що читач знайде у книзі, дає можливість професійним історикам зробити необхідні і обґрунтовані узагальнення і щодо терористичної діяльності комуністів, і щодо їхньої влади і країни у цілому.

Ми вважаємо правильною думку автора про лицемірний характер заяв Фелікса Дзержинського про наміри ВЧК припинити терор, зроблені ним у 1920 і у 1921 роках. Насправді ж смертна кара не була скасована більшовиками ані у 1920-му, ані у 1921 роках. Характерним доказом цього може бути жахливий терор, що його застосували більшовицькі керівники щодо матросів Кронштадта, які повстали проти їхньої влади у березні 1921 року (було розстріляно кілька тисяч повстанців, які потрапили у полон). Крім іншого, сторінки трилогії містять відомості про жахливі фізичні та психологічні тортури в застінках ЧК. Дещо узагальнюючи зміст трилогії «Під знаком Молоха», можна зробити висновок, що будь-який терор виконує не одну, а цілу низку функцій – зокрема, нейтралізацію (у більшості випадків – шляхом фізичного знищення) політичних противників, залякування цим потенційних опонентів – для того, щоб вони не стали на шлях боротьби, а також – збагачення виконавців терору за рахунок своїх жертв (автор на підставі конкретних фактів стверджує, що досить часто виконавці більшовицького терору привласнювали власність осіб, яких вони знищували).

Бондаренко цілком справедливо підводить читача до думки, що фізичний терор, спрямований на знищення реальних чи потенційних ворогів, далеко не завжди здійснювався в СССР тільки силою зброї. На думку дослідника, в радянському суспільстві тричі (у 1921-1922, 1932-33 і 1947 роках) відбулося те, що один відомий американський історик правильно назвав стратою голодом. Адже, організовуючи штучні голодомори, радянський уряд, крім іншого, ставив собі за мету якщо і не знищити повністю, то принаймні значно скоротити чисельність найбільшого класу – селянства, яке не раз засвідчувало свою ворожість владі комуністів.

Такий зміст складає переважну більшість трилогії. Крім цього, читач знайде в ній і інші цікаві і маловідомі сторінки історії – зокрема, біографію Леніна з раніше невідомими фактами, опис антибільшовицького заколоту Керенського-Краснова, таємні фінансові операції і величезне збагачення за рахунок народу Леніна, Троцького та інших керівників більшовицької партії (автор наводить конкретні дані).

Слід окремо сказати про ще одну позитивну рису трилогії. Вона написана на досить широкому колі історичних джерел – архівних документах, пресі, мемуарах, наукових дослідженнях різних часів і т.д., що дозволило її автору створити досить змістовне історичне дослідження.

Історична трилогія «Під знаком Молоха» є самостійним, ґрунтовним і цікавим дослідженням, яке я рекомендує широкому колу читачів.

Loading...

Інтерв'ю

Віктор Рог: За Україну йде великий бій

Головний редактор всеукраїнського тижневика «Шлях Перемоги», публіцист, автор книг і численних публікацій з ідеології українського...

21-03-2019 Інтерв'ю

Юрій Шухевич: «Ніхто не зміг сплутати йому гри»

Про військове зростання воєначальників УПА, зокрема Головного командира УПА генерал-хорунжого Романа Шухевича – центральної фігури...

05-03-2019 Інтерв'ю

Юрій Менцинський: «Багатолітня боротьба українців увінчається успіхом»

Його доля характерна для сотень тисяч українців, родини яких, рятуючись від московських «визволителів», змушені були...

21-01-2019 Інтерв'ю

Веб-дизайн