Середа, 24 квітня 2019 16:43

«Скандинавський клин» у Євразії

Олег Баган
«Скандинавський клин» у Євразії

Про вибори у Фінляндії і їхнє цивілізаційне відлуння

14 квітня у Фінляндії відбулися чергові парламентські вибори, які хоча й не принесли сенсаційних результатів, проте знаменували собою певні сталі тенденції в регіоні Балтії. Перше місце з мінімальною перевагою зайняла Соціал-демократична партія із 17,7% голосів (40% місць у парламенті), 2-е – партія «Справжні фіни» із 17,5% голосів (39 місць), 3-є – Національна коаліція з 17% голосів (38 місць), 4-е – партія «Центр» із 13% (31 місце), 5-е – зелені із 11,5% (20 місць), 6-е – «Лівий союз» із 8,2% (16 місць), 7-е – Шведська народна партія із 4,9% (9 місць) і 8-е – християнські демократи із 3,9% (5 місць).

Очевидної поразки зазнала урядова партія «Центр», яка втратила 18 мандатів порівняно із результатом 2015 р. Натомість націоналістична партія «Справжні фіни» зміцнила свої позиції другої за вагою політичної сили в країні, підтвердивши через чотири роки свій високий результат, а її лідер – Юссі Халла-ахо – став найпопулярнішим депутатом в усій цій кампанії з рекордним числом голосів на свою підтримку – 30,5 тис. (і це в самому Гельсинкі!).

Загалом, якщо не брати до уваги «Справжніх фінів», з якими інші не дуже схочуть вступати в коаліцію, намітилася певна рівновага між правими і лівими (відповідно, 83-и місця проти 76-и), але саме соціал-демократи будуть мати право першими створити уряд. Передбачається, що вони можуть піти на коаліцію із Національною коаліцією, оскільки разом з лівими і зеленими не будуть мати більшості у 200-місному парламенті.

Нещодавно відбулися парламентські вибори в сусідній із Фінляндією і спорідненій з нею етнічно й культурно Естонії, де результати показали подібну типологію політичних тенденцій. Ось вони: ліберальна Партія реформ – 28,8% (34 місця у 100-місному парламенті), партія «Центр» – 23% (26 місць), Консервативна народна партія (націоналісти) – 17,8% (19 місць), партія «Вітчизна» – 11,4% (12 місць) і соціал-демократи, за яких переважно голосують російськомовні мешканці країни, – 9,8% (10 місць). Тож ми спробуємо узагальнити ці тенденції в двох дуже успішних державах сучасності, які становлять собою своєрідний «скандинавський клин» у Євразію за цивілізаційною якістю своїх суспільств.

Впадає в око, що Естонія (колишня радянська балтійська республіка) щоразу більше віддаляється від своїх історичних і регіональних сестер – Латвії і Литви – й уподібнюється до близької до неї за мовою, ментальністю й цивілізаційними основами Фінляндії. Як і в Фінляндії, тут панує соціальний раціоналізм та прагматизм як аксіоми життя; суспільство дуже динамічне, модерне за своїми пріоритетами; водночас естонці стабільно демонструють ґрунтовність, наполегливість, надійність, конструктивність в усьому: від економіки до освітніх програм. У сфері політики це виражається в стабільному домінуванні правих, консервативних ідей та цінностей, які традиційно і вдало лише підживлюються ліберальними ідеями. В Естонії лівий популізм надійно введений в рамки певного стратуму (постсовєтського російськомовного). Зараз, як і в Фінляндії, тут намітилася тенденція до зростання націоналістичного руху – посилення Консервативної народної партії (ЕКРЕ) на чолі з Мартином Хельме, яка є євроскептичною, антиемігрантською і схильною до кардинальних рішень.

Якщо ми зсумуємо голоси всіх правих партій у Фінляндії, включно із «Справжніми фінами», то отримаємо цифру понад 120 голосів, тобто явну перевагу правих над широкою коаліцією лівих. В Естонії, очевидно, не дійде до того, щоб ліберальна Партія реформ на чолі з тендітною Каєю Каллас створила уряд, оскільки всі праві партії вже домовилися між собою про коаліцію, включаючи й «одіозну» ЕКРЕ.

Естонія – це найуспішніша країна колишнього Совєтського Союзу. Незважаючи на те, що ця маленька нація (у 1990 р. вона налічувала 1,5 млн. мешканців, 950 тис. з яких були етнічними естонцями) опинилася перед серйозними викликами – відсутність широкого набору корисних копалин, мало розвинута індустрія, бунт російськомовного населення, яке становило до 500 тис. людності, – вона зуміла стати лідером перетворень. Естонці першими пішли на широку приватизацію, реформували законодавство, відкрилися до Заходу, дали глобальний поштовх модернізації, до засвоєння новітніх технологій. Відтак естонська економіка стала найдинамічнішою за темпами розвитку на просторі колишнього СРСР і навіть досягла рівня багатьох європейських держав. Сьогодні Естонія займає 23-е місце в світі за якістю життя (це феноменально як для постсоціалістичної країни!), є світовим рекордсменом за стандартами модернізації; вона входить до першої десятки країн світу за рівнем свободи преси, займає 1-е місце в Європі за рівнем свободи слова в інтернеті і 3-є в області економічних свобод; минулого року естонські школярі були 1-ми в Європі і 3-ми в світі за рівнем підготовки; країна є одним з лідерів в сфері ІТ-технологій, а її політика в сфері екології – зразковою для всієї Європи. За цей час кількість російськомовних жителів скоротилася із 30 % людності країни до 23 %, що реально зменшило загрозу її розколу (хоча в Естонії є невеликі цілком російськомовні регіони, наприклад, місто Нарва, де проводиться спеціальна політика громадянської асиміляції чужого населення).

Про Фінляндію й годі говорити в плані оцінки її цивілізаційних та соціально-економічних успіхів: це давно вже одна з найуспішніших країн світу за всіма головними показниками. Хоча це також нація невелика: в країні проживає 5, 5 млн. мешканців, з яких етнічні фіни складають 4 млн. 800 тис.; головна етнічна меншість – шведи (300 тис.), які в основному проживають на південному заході країни; ще пів мільйона фінів поселилися за кордоном, в Швеції і США переважно.

Тож логічно напрошується питання: в чому ж полягає секрет успіху цих двох фінно-угорських (за етногенезом) народів Європи?

Загалом фінно-угорські народи, які в основному розселилися від Уралу до Балтики доволі широкою смугою вздовж головних рік, прийнято вважати невдахами історії. Ці народи не створили ані сильних держав, ані яскравої і багатої культури, не відіграли якоїсь особливої ролі в історії, постійно відступали й маліли під впливом асиміляції і політичних ударів сильніших народів-сусідів – переважно слов’ян та тюрків. Всього у світі налічується близько 20-ти фінно-угорських народів загальною чисельністю понад 25 млн., які в основному проживають в Росії, а це мордвини (744 тис. людності), удмурти (636 тис.), марійці (574 тис.), комі-зиряни (293 тис.), комі-перм’яки (125 тис.), карели (120 тис.), ерзяни (85 тис.), мокшанці (50 тис.) та ін. Окремі з них, як вепси чи іжорці, налічують всього по кілька тисяч людності. Винятком була історія угорського (мадярського) народу, який у Середньовіччі, змішавшись із тюрками, мігрував до Панонської долини на Дунаю і там, асимілювавши сотні тисяч слов’ян, створив могутню державу в Х ст. та оригінальну національну культуру. Всі інші фінно-угри, окрім власне фінів, спричинилися до етногенезу росіян, в яких вони розчинялися мільйонами, тож російський генотип є переважно фінно-угорський, це сьогодні виражається і на рівні менталітету, і на рівні народної культури.

Окремим винятком у цьому урало-балтійському етнічному морі стали фіни й естонці. Ще у ХІІ ст. ці два народи були поступово завойовані, відповідно, шведами й німцями (Лівонський орден хрестоносців, який панував у побалтійських землях кілька століть). У ХVІ ст. могутня шведська держава, яка поступово ставала всебалтійською імперією, завоювала всю територію Естонії. Відтак ці два народи засвоїли сувору і тривку школу виховання національного характеру: німецьку дисципліну і скандинавську практичність та методичність. Кілька століть вони «варилися» в тому суспільно-культурному та ідейно-ціннісному просторі, який називався «Союз німецьких міст Ганза» та Реформація. Це виховало серед фінів та естонців особливу прагматичність та раціональність, працелюбність та індивідуалізм. Так, назавжди ці два народи ментально, культурно й цивілізаційно відійшли від світу фінно-угорських (уральських) народів і стали частиною єдиної великої Скандинавії. Тож фіни й естонці лише за мовою є угро-фінами, а ментально і культурно виражають дух германо-скандинавської цивілізації.

Від ХVІІ ст. їхня присутність на материку Євразія була міцним і гострим саме «скандинавським клином» в тілі гігантського материка. Саме цей клин згодом створив ключові проблеми для безмежної Російської імперії, яка розляглася по всій Євразії. За весь період перебування Фінляндії у складі Російської імперії (1809–1917 рр. ) та залишалася цілком «інородним тілом» в цій переважно православній цивілізації. Фінляндія постійно дивилася на Захід, вона стала потужним «мостом», через який західні цінності й демократичні віяння накочувалися спочатку в Санкт-Петербург (той був побудований на історичних інгерманландських землях, тобто фінських землях, й активно вбирав у себе впливи всього балтійського цивілізаційного світу), а згодом розходилися зі столиці всією імперією. Від 1863 р. у Фінляндії відновили діяльність сейму і там запрацювала повноцінна демократична система: зрозуміло, що такий приклад для російської монархії виявився «небезпечно заразним», і тому маленька фінська нація стала об’єктивним важелем тиску на імперську деспотичну систему, який врешті перевернув її саме під гаслами радикальної вестернізації.

У період 1945-1990 рр., коли Естонія була «Естонською Радянською Соціалістичною Республікою» в складі СРСР, саме ця маленька нація, яка своєю чисельністю не сягала й 1 млн. осіб, була головним «помостом», через який в комуністичний світ проникали західні ідеї: всі естонці мали спеціально налаштовані антени, які дозволяли слухати фінське радіо й дивитися фінське телебачення (фінська мова є близькою й зрозумілою для естонців), і таким чином за «залізну завісу» систематично проникали небезпечні для тоталітарного режиму західні демократичні уявлення і поняття. Закономірно, що вже у 1986 р., коли в СРСР офіційно почалася перебудова, естонці стали авангардом перетворень в СРСР, першими створили свій Народний фронт за перебудову, організували низку дрібних товариств екологічного та гуманітарного спрямування, підняли національне питання, заговорили про злочини комунізму тощо. Це й дало перший потужний поштовх до розвалу СРСР.

Від початку ХІХ ст., коли почалося інтенсивне національне відродження серед фінів та естонців (фіни, закономірно, дещо випереджали своїх менших сусідів через те, що глибше і ширше увібрали багату шведську культуру і перейняли шведські форми громадянської самоорганізації). За століття вони надійно зміцнили свою етнічність, опанували якісною освітою і пресою всі верстви своїх суспільств, навчилися провадити методичну й наступальну політичну діяльність (особливо фіни, які мали відносну автономію від 1809 р. в умовах Російської імперії і свій сейм). У ХХ ст. ці реальні скандинави, які розмовляли уральськими мовами, увійшли добре підготовленими, модерними націями, які легко засвоювали всі західні стандарти громадянського, культурного й господарського життя, але при цьому надавали всім своїм новим набуткам спеціальної скандинавської сумлінності, досконалості, чесності, практичності.

Після 1917 р. Фінляндія, згодом Естонія здобули незалежність, але період до 1945 р. був ще притьмарений для них трагічними моментами сусідства із колосальним сусідом – сталінською Росією, особливо у 1939-1940 рр., коли та спробувала окупувати першу і приєднала другу. Після 1945 р. скандинавська сумлінність, досконалість, чесність і практичність зробили те, що прийнято називати «фінським дивом»: це коли нація, яка цілком не знала власної історії державництва, без великої культурної спадщини минулого, традиційно провінційна стала справжнім лідером суспільно-культурного розвитку на континенті. Зараз Фінляндія перебуває на 1-у, 2-у чи 3-у місці в світі за майже всіма показниками комплексного розвитку суспільства і держави. Після 1990 р. до неї приєдналася в цьому світлому зусиллі братня Естонія.

У певному сенсі Україна й українці є антиподом до скандинавського феномену. Чому? Тому, що ми системно, ретельно, послідовно відмовляємося кардинально, достеменно розв’язувати актуальні проблеми для вдосконалення нашого майбутнього, натомість вперто, маньякально, засліплено постійно гіперболізуємо себе, свої якості і придумані достоїнства в міфах про наше минуле – «трипільське», «арійське», «праслов’янське». Фіни й естонці майже цілком не мали «славетного» минулого. Тому вони безмежно повірили в одне – в своє майбутнє. І цього виявилося досить, щоб перемогти історичні виклики сучасності і стати передовими націями світу.

Loading...

Інтерв'ю

Віктор Рог: За Україну йде великий бій

Головний редактор всеукраїнського тижневика «Шлях Перемоги», публіцист, автор книг і численних публікацій з ідеології українського...

21-03-2019 Інтерв'ю

Юрій Шухевич: «Ніхто не зміг сплутати йому гри»

Про військове зростання воєначальників УПА, зокрема Головного командира УПА генерал-хорунжого Романа Шухевича – центральної фігури...

05-03-2019 Інтерв'ю

Юрій Менцинський: «Багатолітня боротьба українців увінчається успіхом»

Його доля характерна для сотень тисяч українців, родини яких, рятуючись від московських «визволителів», змушені були...

21-01-2019 Інтерв'ю

Веб-дизайн