Середа, 29 січня 2020 14:38

Крути і сучасність

Іван Гавдида
Крути і сучасність

 

Усі ми є творцями й ковалями долі народу. Усі ми записуємо цю велику безконечну книгу життя щоденним вкладом у неї. У ній все записане! Перед судом історії не втече ніхто!

 

Кожен наш порив і кожний чин складають рядок за рядком велику книгу історії й витискають у ній роками і століттями своє знам’я.

У довгій, тисячолітній історії українського народу є багато геройських сторінок. До них линемо ми щораз своїми думками, розгортаємо картку за картою, сторінку за сторінкою й шукаємо у них слави й нашої сили, шукаємо у героїчних чинах найглибшої основи для відродження віри у нашу правду й нашу перемогу.

Серед героїчних сторінок нашого, порівняно недалекого, минулого вибивається на перше місце одне коротке слово – «Крути»!

Це одне слово висказує сьогодні цілу скалю думок і глибоких почуттів. Бо Крути – це саме один з тих найбільших безсмертних героїчних чинів, які знає людська історія.

Хтось із публіцистів наших вже часів підносив питання, чому в нас святкують Полтаву і Берестечко, а не Жовті Води чи Конотоп, чому доба 1917-1918 років – це не Київський Арсенал чи Мотовилівка, а саме неодмінно Крути. Чому наші національні свята назагал невеселі? Як пише Євген Маланюк, «це передусім причини суб’єктивні, що коріняться у нашій психіці, вірніш у традиції нашої психіки, почасти і психіки релігійної. Історична ж ментальність і психіка народу не є чимось легким до раптових метаморфоз».

Як ми маємо розглядати події під Крутами?

Отже, з позиції поразки, чи з позиції перемоги? Напевне, явище, що називаємо його Крутами, є чимсь, до чого треба й варто підходити інакше, підходити повз окреслену вище властивість національної психіки і мимо неї.

Гляньмо ближче на ті події, загляньмо у ті великі криваві карти історії. Перенесімось думкою і духом у той час, у ті святі для нас місця. Попробуймо порівняти їх із сьогоденням…

Щоб побачити й зрозуміти еволюцію психіки тодішніх політиків, глянемо на кілька мініатюрних картин, вирваних з калейдоскопу подій і кинутих немовби на стрічку фільму. Паде царат, березневий переворот у Москві; створення Центральної Ради у Києві; свято Вільної України – або перші дні захлюпування волею; перший Український Конгрес, що мав мету забезпечення автономії України у федеративній Росії; далі перший військовий з’їзд; перший селянський з’їзд і нарешті 9 червня 1917 року – перший Універсал: «Український народе! Нас приневолено, щоб ми самі творили нашу долю!».

О горе, це не ми хочемо творити, а «нас приневолено!» Шкаралупа рабського призвичаєння «Хай нами опікуються» кричить голосом проводу: «Нас приневолено!» «Ми не хотіли».

Але ідім далі! Центральна Рада між двома вогнями: з одного боку російська влада, хоч і безсила, але гарчить; з другого боку, грозить їй залив народної стихії, який затопить її, перейде понад нею, розтрощить. І щоб заспокоїти Сціллу й Харибду проголошується другий, а згодом третій Універсали... «во ім’я порятунку всієї Росії». Дальші події вже завирували в божевільнім темпі. Змора безвладдя нависла над Україною, і обставини змушують прийняти 4 Універсал. Це вже мова не раба, а пана, свідомого своїх прав і сили. Але ж обставини! Щоб наперед звільнитися від зайвих дискусій, дозволимо собі зацитувати один документ, надрукований Володимиром Дорошенком у 1928 році до ювілею української революції.

«Події не застали нас свідомими своєї мети, членами української нації, а громадянами імперії українського походження. І тільки в ході подій помалу приходили ми до пізнання своїх власних цілей. Чолові діячі наші боялись навіть думати про самостійність... І все мріяли про спільний дах... На всяких з’їздах зацитькували самостійницькі голоси... Наші партії, всі до одної, були копіями московських: есдеки копіювали РСДРП, есери тільки з назви були українськими, радикали-демократи, будучі есери, це були ті самі кадети, різняться від останніх постулатом автономії. Ми поборювали царат, а не Росію. І такими нас застала в огні Україна!».

Заради справедливості мушу сказати, що були на цей час і політичні сили, які чітко уявляли, що робити [...] Вони намагалися збудити та прищепити волею обставин викинутій на поверхню української революції еліті дух мілітарності. Та даремно. Занадто великий вплив мали соціалістичні та ліберальні партії, занадто впливове місце в тодішньому київському парламенті займали різні Рафеси і Пятакови. У той час, як самостійники-націоналісти висували постулат цілковитої сепарації від Москви, негайного творення власних державних структур та армії, соціалісти і ліберали висувають злочинні гасла на кшталт «автономія України у федеративній Росії».

Який подібний попередній політичній партійний спектр до сьогоднішнього! Знову соціалісти і комуністи на керівних позиціях. Знову ряд лідерів політичних сил жахаються твердої націоналістичної лінії і кидаються у бік лібералізму, а один колись дуже шанований мною політик договорився навіть до того, що націоналістичні партії порівняв з фашизмом і висловив свою мрію об’єднання ліберальних, а не націоналістичних сил. Але це вже було і з цього нічого не вийшло, чому б нам не повчитися в історії і визначити той стрижень, навколо якого можна було б об’єднати свої зусилля. І цей стрижень є – це національна ідея, це ідеологія українського націоналізму. Нечіткість позиції, багатообіцяючі пусті балачки, властиві тодішнім і досить часто теперішнім політикам, відлякували молодь. Молодь розчарувалася в самій партійній системі і почала творити організації твердої волі, чіткої дисципліни, де би слово підкріплювалося дією.

[…] Такою організацією стала ОУН. Один з її провідників Ярослав Стецько заявляв: «Двадцять добре вишколених революціонерів-агітаторів вартують сотень міжпартійних засідань».

[…] «Молодь з першим днем української революції відчула й зрозуміла вагу хвилі. Ніякі автономії, федерації. союзи не затінювали її погляду. Молодь не могла думати категоріями офіційного проводу, що потопав в теоретичних міркуваннях про соціалізм».

Це було тоді під Крутами, це ми бачили на Майдані Незалежності у Києві в 1990 році. Коли відсутній чіткий провід, молодь бере ініціативу в свої руки сама, але як би їй хотілося мати ту еліту, до рівня якої можна було б рівнятися.

То ж чи була еліта у 1917-1918 роках?

Знову дозволю собі зацитувати:

Атанасій Фіголь: «Провід дуже часто не був українським, не почув себе тілом і душею від одного пня».

Назар Гнатюк: «Найбільша посвята, найвищий патріотизм були нам часто, як це було й під Крутами, ні при чому, бо ті, що мали вести, соромно втікали».

Дмитро Донцов: «Там, де нема «луччих людей» не тільки по імені, але й по суті, суспільність гине».

Більшовики несли гасло «Земля – селянам». Що ж Центральна Рада? А вона проводила нечітку земельну політику, що змусило найчисленнішу частину України – селян – вичікувати, чия візьме. Сьогодні ж, при всіх своїх мінусах, ми юридично маємо свою державу, символи і атрибути суверенності, отже національні питання ніби в основній своїй мірі вирішені, але соціальні перетворення просуваються надзвичайно повільно, що ставить під загрозу саме існування держави. У вирішенні соціальних питань свою роль мусить відігравати інтелігенція, вносячи конкретні пропозиції по реформуванню економіки.

Давайте ще раз подумаємо, чому саме студентська необстріляна молодь стала на захист України, де ж було військо? Дозволю знов собі процитувати одного з керівників тодішньої держави: «Ми були проти рідного війська й разом з большевиками розкладали соціалістичною пропагандою полки, дивізії та корпуси, стихійно воскрешавші козацтво, а тому – лишившись без збройної сили – посилали школярів під Крути на заріз московським харцизякам!»

Отже, як ми бачимо, молодий цвіт нашої нації кидали майже в безнадійну ситуацію, тоді як серед шаліючої анархії десятки тисяч озброєного, випробуваного в боях вояцтва безжурно демобілізувалося. До того ж уряд не спромігся навіть належним чином озброїти юнацтво. Багато стрільців не мало крісів, а більшість не мала достатньої кількості набоїв. Аналіз цієї ситуації звучить як застереження, а чи не зарано ми вирішили стати без’ядерною державою, а чи є правильною політика нашого уряду на скорочення чисельності армії, а чи достатньо сильно технічно озброєна, ідейно-політично підкована наша армія. А чи зуміє вона в разі небезпеки захистити державність.

Отже бачимо, що наша так звана правляча еліта погано робить висновки з історії, а ситуація як політична, так і суспільна має багато подібного із сучасною. Отже є загроза появи нових Крут.

Яке ж значення Крут?

Перш за все в Крутах вперше після Полтавської баталії були заложені національно-моральні підвалини української збройної сили для безкомпромісної боротьби за власну Державність.

Саме від Крут – не тільки психологічно, а й хронологічно, як пише Євген Маланюк, починається в нашім житті тип новітнього українця, тип, що намагається надавати проявам української сили справжнього, вже національного стилю.

[…] У «Пам’ятній книзі», що вийшла 1987 року в Гамільтоні, читаємо: «Кров українських лицарів – юнаків під Крутами витіснила на далекий план малоросійських дворян і гречкосіїв п’яного ХІХ століття. Вони своєю смертю піднесли меч, що впав із знесиленої козацької руки і передали його нам».

Отож чи маємо ми право забути ці жертви? Для нас ця могила мусить залишитися навіки полум’ям віри. Це буде друга, як пише Людмила Старицька-Чернихівська, свята могила над Дніпром. У хвилини відчаю будуть приходити до неї старі і малі, щоб підживитися тим святим вогнем ентузіазму, який палатиме тут і під кам’яним хрестом. Ця могила не дасть нам спинитися, не дасть забути. На полях Чернігівщини – під Крутами має стати великий пам’ятник, здвигнений цілим народом, як видимий символ безсмертного чину. Його мусимо здвигнути ми у формі всенародного культу Українських Фермопілів. Цього культу, з якого нація могтиме черпати безсмертні життєдайні соки!

«Шлях Перемоги» ч. 5 (2231) 30 січня 1997 р.

 

Loading...

Інтерв'ю

Ігор Артюшенко: «Три виклики для Зеленського: коронавірус, Коломойський, Кремль»

Про стан в державі, актуальні українські проблеми, їх причини і шляхи можливого вирішення говоримо з...

22-03-2020 Інтерв'ю

Дзяніс Івашин: «Росія ніколи не відпустить нашу країну у вільне плавання»

Нещодавно в Києві відбулася міжнародна експертна дискусія «Гібридна війна РФ проти Білорусі», організована Недержавним аналітичним...

05-03-2020 Інтерв'ю

Як "облаштувати" Росію?

Віктор Рог у програмі «Кружляння слів»

28-02-2020 Інтерв'ю

Веб-дизайн