Понеділок, 17 серпня 2020 14:56

«Та хрест твій, провіднику, кличе!…»

Олександр Сич
«Та хрест твій, провіднику, кличе!…»

 

Ніхто не заперечить факту, що постать Степана Бандери стала Символом. Для ворогів – символом суцільного політичного негативу. Врешті, черговим в довжелезному ряді спаплюжених безкомпромісних борців за волю і державну незалежність України – Хмельницького, Мазепи, Петлюри… І вже он стільки століть всі колонізатори – чи то з північно-східного, а чи західного краю української землі – в інтересах збереження свого панування таврували їхніми іменами кожного спадкоємця «Боротьби за славу Володимирового Тризуба», обзиваючи «хмельничанками», «мазепинцями», «петлюрівцями», «бандерівцями»… З подачі більшовицької пропаганди ім’я Бандери набуло міжнародного звучання, бо принципових борців за справу національного визволення в різних кінцях совєтської імперії стали також називати «бандерівцями».

 

 

Для друзів, соратників і послідовників Степан Бандера ще за життя став символом високої ідейності та жертовної боротьби за національне визволення України. Після написання цих слів спадає на думку, наскільки довгим і пафосно насиченим може видатися речення. Адже в історичних оцінках ми так звикли кидатися гучними епітетами, що, змагаючись у красномовності, забуваємо про ціну їхнього змісту. Слід, очевидно, спинитися на хвильку у вирі патетичних змагань й приміряти на себе ті слова, мов обладунок долі. Бо ж за гарним звучанням «ідейність», «жертовність» криється безцінний дар людського життя. Не того, що глянцево прилизане й міфологізоване у переказах, писаннях, височенних постаментах... А життєдайний дар щоденного чуттєвого виміру – дар відчувати ступнями ніг ранкову росу, ожинові колючки ген там за батьковим городом, мамину ніжність, цілунок коханої, щебетання донечки… Його отримуєш всього лиш раз і назавше. І вмить та назавше можеш позбутися силою власного рішення задля цінностей вищого порядку.

Але чи кожному збагнути ті «цінності вищого порядку»?... Степан Бандера збагнув і свідомо взяв на свої плечі Хрест, під тягарем якого так і не зігнувся аж до підступної смерті від руки агента КГБ. Взяв його тоді, коли отримав присуд довічного ув’язнення від польської держави. Й тоді, коли відмовився відкликати Акт відновлення Української держави, проголошений 30 червня 1941 року у Львові із волі очолюваної ним ОУН, та потрапив до нацистського концтабору Заксенхаузен. Й тоді, коли за два тижні до власної смерті вже знав про плани свого знищення, але відмовився виконати вимогу друзів виїхати за межі Мюнхену та Німеччини. Бо у борні з ворогом «…ніхто з нас, членів ОУН, не може розраховувати на якесь тихе, безтурботне життя».

Саме з такою життєвою поставою і з такою силою волі Степан Бандера став Символом, що й досьогодні веде за собою.

Ми йтимемо в хугу, завію,

У сонці мечів, прапорів,

Аж поки не визволим Київ

І кров’ю освячений Львів!

Ці слова проронив на могилою Степана Бандери його близький співробітник Петро Кізко, водночас додавши:

Та хрест твій, Провіднику, кличе

Не плакать – приймати бої!

Збірник творів Степана Бандери «Перспективи Української Революції» та його «Життєписні дані» допомагають пізнати природу того ґрунту, на якому були виплекані висока ідейність та жертовна звитяга Провідника й на якому зростають новітні бандерівці, гартовані принципом «Не плакать – приймати бої!».

Сенсом життя Степана Бандери був політичний ідеал ОУН – Українська Самостійна Соборна Держава. Через його призму можна оцінити і крайню доцільність перевидання його творів, бо пекучі питання Чи наша нинішня держава є Українською за змістом? і Чи вона є Самостійною у своїй внутрішній та зовнішній політиці? й Чи Соборно володіє землями українського історичного посідання? ґвалтують український мозок відсутністю ствердної відповіді.

Ці питання більш, аніж риторичні для кожного, хто усвідомлює дійсний стан справ і шукає із нього виходу. Але його детальний рецепт годі шукати у працях Бандери. Зате вони формують правильний світоглядний алгоритм такого пошуку.

Перевидання творів Степана Бандери допоможе також очистити його постать від намулу совєтських та постсовєтських пропагандистських штампів. Бо ж переважна більшість тих, хто їм піддається і зазомбовано повторює, насправді ніколи не читали праць Провідника. І не завжди тому, що за визначенням не сприймали його ідей. Але й за фактом відсутності їх збірника в українському книжковому просторі. А тому ця книга є ще й інструментом подолання побутової та офіційної бандерофобії.

Щодо останньої, то під нею вбачаємо систематичні намагання багатьох достойників Української держави ось уже майже тридцять років її існування усунути зі свідомості українців постать Степана Бандери як той символ, що спроможний підняти їх на боротьбу проти прихованої окупації. Тобто такого стану, коли в офіційно проголошеній Українській державі владу здійснюють чужинецькі елементи – не українці і не для українців.

Ми, українські націоналісти, далекі від того, аби вимагати наявності портрета Бандери в кожній українській хаті. Але ми вимагаємо відкрити українському народові доступ до правдивої історії про нього і виданням цієї книги самі докладаємо до цього зусиль.

Степан Бандера, очевидно, ще довго не буде однаково сприйматися всіма українцями. Але він завжди буде символом боротьби за Україну.

 

 

Loading...

Інтерв'ю

Ігор Лосєв: «Я думаю, що нашому народові потрібно років 20 хорошої національно-патріотичної диктатури»

Навколо мови ніхто не буде об’єднуватися. З такою заявою виступив президент України Володимир Зеленський.

14-10-2020 Інтерв'ю

Віктор Рог: Революція на Граніті – це перемога над страхом

  30 років тому, з 2 по 17 жовтня 1990 року, в центрі Києва протягом 16...

04-10-2020 Інтерв'ю

Соломія Фаріон: «Ми виховуємо молодь через дію»

Очільниця Молодіжного Націоналістичного Конгресу про співпрацю з центральними та місцевими органами влади, вплив на молодіжну...

03-09-2020 Інтерв'ю

Веб-дизайн