Неділя, 06 квітня 2014 21:00

Про шляхи вирішення «мовної проблеми»

Мар’ян Магас
Про шляхи вирішення «мовної проблеми»

Михайло Добкін подався у президенти з далекосяжним наміром – запровадити федералізацію найперше шляхом запровадження свого «язика» в Україні як державного, наслідуючи таким чином старших і досвідченіших «товаріщєй» – Олександра Єфремова і Михайла Чечетова, якіу Верховній Раді, трохи знизивши тембр, продовжують наполягати, і то з погрозою: якщо хочемо зберегти Україну, то давайте «русскому язику» статус державного. Отакої, бачте, за ними стоїть велика потуга виборців, хоча жодним словом не обмовилися, звідки ця потуга взялася, і хто саме накручує її на свій політичний копил. Бо якщо б вони були українськими патріотами, то пригадали б своїм шановним виборцям, і тим, чию злочинну волю виконують, що у них жодної рації немає, бо з цього надзвичайно болючого для кожної нації питання ще за радянської влади велась розсудлива полеміка на різних рівнях і в найавторитетніших виданнях. І найвідоміші інтелектуали уже сказали своє вагоме і справедливе слово на підтримку рідної мови кожної нації на своїй території, і ці наміри були схвалені Законом України про мови і закріплені Конституцією України, так що законослухняні громадяни повинні ними користуватись, а не займатися політичним ворохобством, пригальмовуючи тим самим розв’язання інших суспільних проблем.

У кінці 80-х минулого століття добре відомий не лише в Союзі, але й у світі Чінгіз Айтматов в одному творі описав совітського манкурта на зразок теперішніх горлопанів. Такий «совітікус», пригадуємо, з задоволенням хліб жує і пост обіймає, почувається успішним на суспільній драбині, ніби й правильно говорить і має доцільне мислення, але все в нього виходить якось відсторонено, непереконливо, відчужено, особливо стосовно національних інтересів, без успадкування яких людина аж ніяк не може бути повноцінною і мати до себе повагу...

Чи не подібними героями виглядають добкіни, єфремови, чечетови?.. У противному разі, зважаючи на своє лідерство серед тих же регіоналів, поставили б запитання до себе і до оточенців: хто ми насправді на землі українців, чи бажаємо їм добра і злагоди, чи все ж таки продовжуємо їм шкодити, вислужуючись перед московськими зверхниками і тим самим стаємо заручниками чужих інтересів – міражних за своєю кінцевою суттю і шкідливих Україні? Ставити саме так запитання і давати на них відповідь вимагає саме життя, оскільки московський «язик» стоїть реальною загрозою для України, небезпекою гірше всякої зарази, проти котрої можна знайти ліки, але не повне оздоровлення, бо вона уже перейшла у ступінь гангрени на тілі України, так що її можна позбутись хіба хірургічним втручанням. Усвідомлюємо і розуміємо, що така операція надзвичайно болюча, не сприймається, особливо у психологічному вимірі, але вона стає життєво необхідною для спасіння загального.

А тепер звернемось до коренів розв’язки цієї задавненої проблеми, що сягає кінця 80-х років. Чінгіз Айтматов, який був також депутатом Верховної Ради СРСР і очолював Комітет з питань розвитку мов, національних та інтернаціональних традицій, з приводу Закону про мови в «Литгазете» (№ 47 за 1989) пропонував узаконити:

«…право на свой государственный язык в пределах государственных автономий: каждый народ,имеющий статус автономии,вправе объявить свой язык государственным в ее пределах…». Як бачимо, йдеться про мову нації, а не одвічного окупанта, який хоче закріпитись.

Відомий письменник Віктор Астаф’єв з приводу мовної проблеми в Україні вдався до конкретики:

«…ні Астаф’єву, ні будь-якому росіянинові не потрібно, щоб ви (звертався до українців) втрачали свою мову! Це на руку таким самим людям, як ті, що нищили природу Росії і Дніпрові береги, тим, хто з дивовижним азартом ламав церкви й наші культурні пам’ятки... Я можу сказати лише одне: без мови, без культури народу немає. Втратити це ви не маєте права, бо втрата такої культури, мови, пісні, як українська, неминуче відіб’ється і на розвитку інших культур» («ЛУ» № 43 за 1988 р.).

Головний редактор журналу «Москва» Михайло Алексєєв, перебуваючи в Києві на торжестві з нагоди 175-річниці Т.Г.Шевченка, наголосив, що український народ«не тільки має право, а й з найвищого обов’язку перед усім людством повинен думати, вчити дітей, говорити, складати вірші, створювати свої пісні і, нарешті, ділові державні папери писати рідною, даною йому від Бога, тобто, самою матінкою-природою, українською мовою» («ЛУ». 16.03.1989р.).

А ось думка, може, одного з найвідоміших поетів тодішнього Союзу, одного з трьох почесних членів найпрестижніших світових академій мистецтв, за походженням харків’янина – Євгенія Євтушенка: «Вопиющие случаи непреподавания национального языка в школе – это оскорбление национального достоинства… Уважение к национальному языку – часть национального достоинства» («СК». 11.03.89 р.). То доки принижуватись?! Перед ким?!

Тоді проблема мовно-національних інтересів збурила суспільство. В «Литературной газете» (29.03.89 р.) вміщена бесіда «За круглим столом», в якій взяли участь письменники і вчені. Доктор філологічних наук, професор інституту мовознавства АН СРСР Магомет Ісаєв (Москва) констатував:

«…мы, научные работники, специалисты в этих областях, долгие годы не могли открыто писать обо всех существующих проблемах, выражать свои мысли, кроме как в русле тех указаний, которые шли сверху – под красивыми лозунгами о «расцвете и сближении». Бюрократический аппарат – работники министерств, обкомов и т.п. – требовали лишь знания русского языка, «процент» русских школ. И все общество было направлено на добычу подобных «процентов». Ось звідки пішла зараза. А тепер вони знову «требуют». Доки?

Тому найвища пора чужинцям, за якими банують простори аж по Сахалін, отямитись і не посягати на наші національні інтереси, якщо і надалі хочуть жити в Україні. Бо рідна мова для нас – найвища святість. Тому жодної поступливості у цьому бути не може. Бо ми таки на своїй землі, у своїй хаті.

Loading...

Інтерв'ю

Олег Медуниця: Віримо в перемогу України й робимо все задля цього

Олег Медуниця: Віримо в перемогу України й робимо все задля цього

Вже рік як Організацію Українських Націоналістів очолює сумчанин Олег Медуниця. А от корені його роду...

17-02-2024 Інтерв'ю

Олег Медуниця: Принцип «Україна над усе!» має стати об’єднуючим для всіх

Олег Медуниця: Принцип «Україна над усе!» має стати об’єднуючим для всіх

Цими днями відзначаємо 95-річчя створення легендарної Організації Українських Націоналістів. В часи бездержавності саме ОУН підняла...

28-01-2024 Інтерв'ю

Українська Перемога і розвал московії

Українська Перемога і розвал московії

Українська Перемога і розвал московії. Дві абсолютно взаємозалежні категорії. Без розподілу росії та проголошення на...

17-01-2024 Інтерв'ю

Веб-дизайн