Вівторок, 29 квітня 2014 21:00

Операція «Барбаросса» : Операція «Російська весна»

Андронік КАРМЕЛЮК
Операція «Барбаросса» : Операція «Російська весна»

Спроба визначити історичні паралелі

Зрада європейських стремлінь українців, яку вчинили самогубний дует Янукович-Азаров, була не лише проявом глибоко камуфльованої і спланованої державної кризи в Україні, але вона теж вивільнила в народі потужну енергію до протесту, який вилився у всенародний Майдан та переріс у повнокровну «Революцію гідності». Втративши підтримку в народі й здійснивши злочини проти мирних мітингувальників, Янукович та його преторіанці втечею рятувалися від відповідальності і сховалися від правосуддя в Росії, їхній ідеологічній батьківщині та «офшорній» території. Кремлівські політичні ляльководи, зазнавши повного провалу їхніх планів навіки повернути Україну не лише під свою повну гегемонію, а й у склад новоімперського утворення «Євразійського союзу», не хотіли змиритися з втратою васального Києва та відновленого процесу демократизації і національного відродження українського суспільства. Тому було запущено, імовірно давно розроблений, план загарбати Крим та інші регіони України, як це не раз бувало в історії «імперії зла».

«Возз’єднати» український півострів із РФ може мати «успіх» лише певний час, бо історично й економічно Крим належав і належатиме українській державі, про що свідчитимуть проблеми й нездоланні гуманітарні трагедії на цьому «відрізаному» півострові. Утворення державної території України і визначення її кордонів було зреалізовано під час і після підписання Берестейського мирного договору у лютому 1918 р. До речі, принципи для встановлення відносин України з новими державами після розвалу царської Росії підготовив не хто інший, як Дмитро Донцов – експерт Української політичної комісії у Бересті, і саме він є автором документу «О границях Української Держави під виглядом політичним». Донцов указав на стратегічну важливість Кримського півострова для Української держави. Як зазначає Кирило Галушко в актуальній нині праці «Україна на карті Європи», визнання права Криму на самовизначення мало носити характер не політичний, а лише культурно-національний з забезпеченням прав кримськотатарського народу. Українська держава не повинна була робити жодних компромісів у справі Криму, бо приналежність Криму до України, вважав Донцов, є необхідною умовою української незалежності. Український уряд мав добиватися суверенітету над Кримом і вести переговори про його статус в Українській Державі, виходячи з того, що півострів є її складовою і невід’ємною частиною.

Саме в дусі формулювання Д.Донцова, оновлена всенародним Майданом влада й ВРУ ведуть державну політику щодо Криму, оголосивши його «Тимчасово окупованою територією» України. І для того буде створено на материку адміністративний осередок для представника Президента України та різних управлінських департаментів, які необхідні для обслуговування громадян України з півострова.

Зруйнувавши основоположний принцип миру та міжнародного світопорядку, який базується на дотриманні засад суверенності й непорушності кордонів в післявоєнній і посткомуністичній Європі, Москва відкрила двері навстіж для будь-яких варіантів початку третьої Світової війни. Всі дипломатичні та інформаційні зусилля опам’ятати Путіна і його потакувачів, щоб вони дотрималися міжнародних домовленостей та припинили заподіяне супроти України зло, не дали поки що жодних результатів. За оцінкою колишнього російського олігарха-політв’язня Ходорковського, Росія запаслася значним резервом, що може витримати економічні санкції навіть до 5 років, а Путін фактично самоотруївся своєю антиукраїнською пропагандою. Тому загарбницькі, чи то «землезбиральні апетити» Москви, з часом зростали і невідомо, коли зменшаться.

Агресивний і віроломний сценарій, здійснений Москвою в Криму, тепер застосовано до інших областей України, зокрема південних та східних. Але з явно меншим успіхом і, надіємося, з імовірним провалом підривних планів московських політиків, які збираються зірвати президентські вибори й відірвати від України, або принаймні дестабілізувати, Дніпровсько-Донецький край. Своїми діями в Криму і брехнею перед обуреним, але політично кволим світом, Москва заскочила непідготовлений Київ, де саме в ті дні проходила поспішна зміна влади в умовах руйнації державного апарату прибічниками Януковича і Партією регіонів. В ці години та дні у трагічний спосіб виявилося, що рішення колишнього міністра Кузьмука комплектувати армію з місцевих рекрутів стало фатальним для обороноздатності і, ще більше, для вірності нашого війська в Криму: більшість кримських призовників воліли залишатися дома, або перейшли на службу до окупантів, підриваючи суверенітет нашої держави. З цього слід буде зробити серйозні висновки. На материковій Україні час і людський склад свіжо змобілізованих силових структур грають на користь Києва і зміцнюють відпорність держави проти агресії та підступів із боку агентів і терористів Москви та місцевих росіян.

Але події на Півдні та Сході України показали, що українська влада безвідповідально занедбала ці регіони, залишаючи їх наодинці з «регіоналами» й московською пропагандою. Водночас світова увага й активність дипломатів та військових блоків намагаються стримати наступ Москви на Україну й, імовірно, на Молдову, застосовуючи лише «м’які форми» тиску.

Експерти з різних ділянок знань намагаються аналізувати й пояснити поточні події в Україні і навколо, з метою передбачити або угадати подальші, нібито нераціональні кроки Путіна. Тим часом закордонні політики з буддистською монотонністю повторюють завчені фрази з дипломатичної риторики, щоб заспокоїти населення у своїх країнах й у надії, що вдасться загнуздати деструктивну енергію Московського Сфінкса. Поки що Захід обмежується словесною риторикою та санкціями, але «економічний» запас Росії достатній, щоб вистояти цей тиск протягом кількох років, як підрахували експерти. Технічною і живою силою протистояти російській агресії залишається самим українцям. Нагадуються часи, коли козаки кілька століть були заборолом Європи від степової загрози. Нині Україна знову має нагоду відродити свою славу захисників свободи, демократії та елліністично-християнської цивілізації в Європі.

Багато хто серед політиків і деякі журналісти, за поясненнями несподіваних кроків Москви та її «викрутасної» аргументації для світових мас-медіа, залюбки звертаються до історії, вони шукають за такими драматичними подіями, які показують на певну аналогію з нинішніми в Україні. А їх легко знайти, зокрема, коли поглянути на період бурхливих і тривожних 30-их років минулого століття, які передували 2-ій Світовій війні. Проте, з історичними паралелями завжди слід бути обережними, бо вони ніколи повністю на накладаються на перебіг пізніших подій, а конкретні причинки до них можуть глибоко відрізнятися між собою.

Найпершим у ЗМІ з’явилося порівняння агресивного приєднання Криму з допомогою відкритого збройного втручання армійців РФ для знищення української державної присутності в Криму з Німеччиною: зокрема, із насильною спробою нацистської Німеччини захопити територію Судетських німців у Чехословацькій республіці. Коли сьогодні німецький міністр фінансів Шойбл, виступаючи перед учнями гімназії, порівняв дії Москви в Криму з політикою Берліна на Судетах у Чехословаччині, що чинилося з наказу Гітлера, то це викликало шквал обурення та осуду авторитетного демо-християнського політика. Цей галас був викликаний не так зовнішніми подібностями цих аналогічних та історично віддалених дій, а фактично ідеологічним порівнянням  путінського неоімперіалізму з гітлерівським нацизмом, що дехто вважає нечуваним промахом… Сплеск емоційної реакції на твердження міністра Шойбла треба списати на ще не перетравлене минуле і відчуття провини німців супроти кол. СССР, в тому й супроти України. Тоді, коли сепаратистські дії росіян – місцевих і надісланих – у двох областях Дніпровсько-Донецького регіону України, на нашу думку, можна б швидше прирівняти до політики Берліна щодо «братньої» і німецькомовної Австрії, яка стала жертвою силуваного «аншлюсу», тобто «возз’єднання» з третім Рейхом.

Однак, коли врахувати втечу Януковича і його придворних виконавців політики тихого, але – як це трагічно показалося для нашої держави – зрадницького прив’язування України до російського імперського воза, то перед нашою свідомістю постає на всю ширину грандіозний план Путіна для затягування волелюбних українців в азійський капкан авторитарної Московії. У зв’язку з цим напрошується ще одна, зате зовсім інша паралель з недавньої історії, а саме та, яку ми винесли у заголовок статті: Операція «Барбаросса»: Операція «Російська весна». Тут маємо кілька суттєвих співпадінь цих двох масштабних військово-політичних завойовницьких операцій, – як ідеологічних, так і військово-економічних. Тому дехто став навіть уподібнювати прізвища цих двох політичних лиходіїв – поряд із Гітлером вони поставили Путлера.

Насамперед, обидві військові операції мали за політичну мету розширити «життєвий простір» (Lebensraum), а тут маємо збирання «ісконно русскіх земель» та «русскоязичних» громадян з інших республік, адже Путін і Медведєв прилюдно не визнають українців за повнокровну і відрубну націю, яка має власну політичну історію. Ядром нацистської ідеології була расистська концепція т.зв. «германської надлюдини» на основі арійства, а вона перегукується з концепцією вищості росіян над усіма слов’янами (панслав’янство, панрусизм, і штучний витвір т.зв. совєтської людини, неодмінно російськомовної…), про що свідчать такі ідеологічні вирази, як «великороси», або – пролита «російська» кров за Севастополь, тоді коли більшість рекрутованих «царських» солдатів походила з українських теренів; або – особлива «цивілізаційна» місія росіян чи то царського, відтак большевицького, а тепер уже путінського штибу... Відкрито зневажливе ставлення нацистів до євреїв і слов’ян, зокрема до українців, виявлялося у знищенні євреїв Голокостом, а українцям та їхній багатій землі було відведено долю також знищуваних, із залишком малої кількості визискуваних та приречених до рабства малограмотних людей, на побігеньках німців.

Така колонізаторська і згубна політика нацистів сильно нагадує хворобливу спробу росіян та їхніх колаборантів економічно узалежнити Україну повністю від РФ та знищити культуру автохтонів, всіляко обмежуючи вживання української мови і підвищуючи російську до політичного засобу для захисту імперських завоювань, в тому на території суверенної вже України. Звідси теребіння про референдуми, федералізацію через децентралізацію та про російське як «друге державне», що однозначне з розмиванням української ідентичності. Коли антихристиянські нацисти утискали, хоча назовні ще «толерували», традиційні Церкви в Україні, то росіяни перетворили РПЦ на державну установу і на інструмент насаджування імперської ідеології у форматі «Русского міра».

Можна б продовжувати наводити елементи типологічних подібностей цих двох тоталітарних імперських й антилюдських ідеологій і політичних режимів, зокрема у методах залякування і нищення українців тепер на Донбасі, що дуже нагадують методи Гестапо і НКВД. Але наведеного є достатньо для того, щоб показати, яку загрозу Росія Путіна становить не тільки для самих росіян та для України, але також для Молдови, для Прибалтійських країн, для держав кол. соцтабору та й для всієї Європи взагалі. Тверезим розумом у агресивних діях Москви можна легко упізнати її геостратегічний намір: всіма силами та засобами, в тому економічними та агентурними, поширити на увесь Європейський континент не то ще свій вплив, а повну політичну й економічну гегемонію. Причиною такої підступної агресії треба вважати той факт, що азійський складник імперського проекту РФ виявляється безперспективним і провальним, тому що до цього призводить, зокрема, застійний економічний та демографічний чинники в Азії. У Кремлі це усвідомлюють, і замість того, щоб перебудувати власну економіку й розбудувати державну територію на благо своїх громадян, Москва обрала політику сумнозвісних ординців.

Німецька газета «Зюддойче цайтунг» з приводу тривожних подій в Україні звернулася також до історії. Газета нагадує, що німці під час ІІ Світової війни перетворили Україну на «зону смерті» для мільйонів українців. «Усвідомлюючи свою історичну відповідальність, зазначає газета, мусимо відкрито назвати політику Владіміра Путіна насильницькою і засудити її».

Курт Кістер, журналіст названої газети, що виходить у Мюнхені, зазначає, що історію мусимо знати, щоб зрозуміти сучасність. Знання про наше минуле, що його вивчає історична наука, має стати надбанням кожної людини, яка замислюються над подіями і шукає пояснення, ставлячи собі питання. На жаль, зловживання набутим з історії знанням є також прикметним для багатьох, які нині виправдовують насильство, або – застосування сили проти опонентів та «інших».

Серед відомих і популярних авторів, який нинішні події в Україні часто коментує на сторінках американської та європейської преси, є Тімоті Снайдер, автор ґрунтовної книжки про людські трагедії під час ІІ Світової війни «Криваві землі: Європа між Гітлером і Сталіним», де описано воєнні жахіття в Німеччині, Польщі та Україні. Снайдер – відомий історик і добрий письменник, але як політичний оглядач та коментатор сучасних подій в Україні його твердження не можуть сприйматися без серйозних застережень. Адже автор залюбки користується у поясненнях реалій на території України надуманими конструктами. На цьому місці нагадується мені погляд про вплив світової преси на формування поверхневих і тенденційних думок людей, який висловив Роман Бжеський, один з діячів періоду Перших визвольних змагань у Києві та ідеолог українського самостійницького націоналізму. Він характеризував міжнародну пресу дуже влучно: «Це ворог глибокого думання і батько плиткості».

У розлогій статті «Проект Путіна» Снайдер намагається накреслити певну історичну лінію боротьби українців за свою незалежність і державність. При тому грішить певною вибірковістю подій, етапів боротьби та характеристик політичних протагоністів, через що увесь нанизаний на цій фактологічній лінії текст-наратив скидається радше на довільну складанку, підчинену авторським політичним ідеям. Для цього існує кустарний англійський термін: patchwork. Отже історик перевтілюється тут уже на публіциста. Найбільша хиба цієї статті та, що автор переповідає події з різних періодів історії і подає певні характеристики, з чим можна дискутувати, але ніде в тексті не фігурує українська нація як самостійний політичний суб’єкт, який діє свідомо, через своїх політиків і який має державницьку позицію.

З такими поглядами про українців як про нібито «невідбуту» націю і як «не-суб’єкт» в історії національній та європейській виступають, до речі, теж Владімір Путін і його напарник Медведєв. Ми не ставимо знаку рівняння між американським і російськими оцінювачами українців та їхніх поглядів на Українську державу в історії та політиці. Можливо, така випадковість у поглядах трапилася, тому що Снайдер дотримується модного тепер – в епоху великопростірних наднаціональних утворень (а саме такого прагне й Путін) – погляду, що національні держави остаточно належать до невідворотного минулого. Проте, названу нібито «історичну» аксіому ще треба довести, а це можна зробити лише в майбутньому, до якого ще треба дожити, і то в умовах миру та суверенних і демократичних національних держав.

Таким є наше глибоке переконання, що його підказує наш історичний досвід. Майдан став і буде, мабуть, традиційною платформою для прямої демократії українців. А козацька «стійка» в кожному селі та на шляхах України, яка служила охоронним бастіоном перед наскоками степовиків (нині – підісланих сепаратистів) на мирних українців, відроджуються на дорогах України для захисту мирного населення від наскоків замаскованих російських банд. Історія й політика знайшли і після Майдану гармонійне поєднання, подиктоване життям і сусідством з непрогнозованим агресором.

Loading...

Інтерв'ю

Олег Медуниця: Віримо в перемогу України й робимо все задля цього

Олег Медуниця: Віримо в перемогу України й робимо все задля цього

Вже рік як Організацію Українських Націоналістів очолює сумчанин Олег Медуниця. А от корені його роду...

17-02-2024 Інтерв'ю

Олег Медуниця: Принцип «Україна над усе!» має стати об’єднуючим для всіх

Олег Медуниця: Принцип «Україна над усе!» має стати об’єднуючим для всіх

Цими днями відзначаємо 95-річчя створення легендарної Організації Українських Націоналістів. В часи бездержавності саме ОУН підняла...

28-01-2024 Інтерв'ю

Українська Перемога і розвал московії

Українська Перемога і розвал московії

Українська Перемога і розвал московії. Дві абсолютно взаємозалежні категорії. Без розподілу росії та проголошення на...

17-01-2024 Інтерв'ю

Веб-дизайн