Вівторок, 25 листопада 2014 22:00

В пошуках української Кубані

Сергій Пархоменко-Багряний
В пошуках української Кубані

Президент Росії Володимир Путін приводом для агресії в Україну обрав «захист російськомовного населення» від «фашистської чуми та етнічних чисток». Звісно, як ми знаємо, привід був більш ніж надуманий. А от українська влада в свою чергу про захист українців, які проживають закордоном, якщо і згадує, то виключно тоді, коли це стає вигідно в електоральному плані. Навіть тоді, коли українській громаді в тій чи іншій країні світу загрожує розправа з боку тамтешнього режиму.

В самій Росії становище українського населення, особливо в останні роки, є дуже і дуже незавидним. Надто на прикордонних з Україною територіях, де українці компактно живуть не одне століття. Одним з таких регіонів є Кубань, яку колонізували наприкінці 18 століття запорозькі козаки. Саме по теренах цього краю машина русифікація, нищення національної самобутності, репресії, виморення голодом, переписування українських прізвищ на російський манер пройшлися чи не найбільше.

Марні сподівання на Україну

Відродження українського духу на Кубані після падіння СРСР спостерігалося до кінця 90-х, коли тодішній губернатор краю, етнічний українець Кондратенко вирішив «погратися» в автономізм і полякати такою грою Кремль аби здобути політичні преференції. В цей час в Краснодарському Краї діяли козацькі автономістські організації, гуртки проукраїнського змісту, як от товариство «Круглик» на чолі з Іваном Адзером. Діяли на Кубані тоді й відділення «Просвіти», модним став кубанський фольклор, на радіо і телебаченні Краю навіть зазвучали пісні українською мовою, а в деяких школах і вишах факультативно викладали українську мову. Виходили українською і поодинокі газети, а деякі українські політичні партії намагалися навіть створити в Краї свої осередки, зокрема, Українська Національна Асамблея. Все це однак робилося за ініціативи місцевих українців, жодної реальної допомоги українська держава не надавала – наші політики в цей час займалися «прихватизацією» і дерибаном державного майна. Ситуація тоді дуже нагадувала 1917-1918 роки, коли на фоні революції в Російській Імперії на Кубані завирувало українське життя. Але тоді УНР не поспішала подати руку допомоги «молодшій сестрі» - в жодному універсалі Центральної Ради не було висловлено претензії на території Кубані. Навіть декларація про об’єднання Кубанської Народної Республіки з УНР, прийнята в лютому 1918 року незадовго до окупації краю більшовиками, так і залишилася декларацією через відсутність політичної волі Грушевського і ко надати братам-кубанцям допомогу чи хоча б заявити про види України на Кубань. В результаті край опинився під контролем «єдіно-нєдєлімцев» з Добровольчої Армії російського шовініста Антона Денікіна.

Комітет «Кубань з Україною»

Після приходу до влади Путіна та його ставленика – губернатора Краю, москвофіла Олександра Ткачова, українське житті на Кубані фактично опинилося під забороною. Офіційно до цього моменту функціонують хіба культурно-просвітницькі організації, наприклад, центр української культури в Лазаревському що біля Сочі. Очолюють такі структури переважно українці, які переїхали на Кубань в останні 50 років і не втратили ще своєї національної ідентичності. Щодо етнічних українців, зокрема, нащадків козаків, чиї предки жили в Краї понад сотню років, то каток асиміляції проїхався ними по повній. Адже після Голодомору вимерлі станиці Кубані заселялися переважно вихідцями з Центральної Росії. Сталін хотів асимілювати населення Краю, аби український дух тут назавжди вивітрився. Втім, знаючи з прикладу своїх родичів, які мешкали в станиці Криловській, скоріше росіяни піддавалися асиміляційним процесам. Так, моя тітка-росянка, переїхавши на Кубань і одружившись з моїм дядьком-козаком, перейняла місцеві традиції, звичаї і перейшла на українську мову в спілкуванні.

Втім, що не добив Сталін, додушив Путін – українську ідентичність Кубані з  легкої руки його намісників в Краї було штучно замінено на «казачью идентичность», а українську мову тут стали іменувати «кубанской балачкой» – діалектом російської мови.

В Україні ж і зовсім забули б про Кубань, якби не дії громадськості та журналістів. В 2006 році з американського містечка Ховвел було викрадено регалії Запорізької Січі, привезені в США політичними емігрантами з Кубані. Американська козацька громада заявила, що викрадення організували російські спецслужби. Потім виявилося, що регалії дійсно було вивезено в Росію і передано «на баланс» «Кубанского казачьего войска». В Україні про цю подію заговорили стараннями редактора журналу «Музеї України» Віктора Тригуба, з ініціативи якого постав комітет «Кубань з Україною».

На той час ще будучи студентом Київського Національного Університету імені Шевченка, я почав долучатися до діяльності комітету, розкопав не відому досі інформацію про існування на Кубані Козачої Повстанської Армії, яку координувала Організація Українських Націоналістів (бандерівців). Знайдену інформацію комітет поширив в ЗМІ, чим викликав бурхливу реакцію в інтернет-спільноті Краснодарського Краю. Російські ЗМІ навіть тоді почали говорити про «український сепаратизм на Кубані».

Ми «руські», а не кацапи

Насправді, російська пропаганда все таки скоріш перебільшувала масштаби кубанського сепаратизму. Хоча ці матеріали в свою чергу змусили ФСБ жорстко взятися за контроль над місцевими автономістами. Навіть за більший контроль, ніж в будь якому іншому регіоні РФ. Російські ЗМІ підбурювали істерію спецслужб навіть там, де не було для цього підстав. Наприклад, в 2012 році після повені в Кримську тамтешня преса закликала «відмовитись від гуманітарної допомоги з України», бо це буцімто збільшить симпатії населення Краю до нашої держави.

Але не можна і сказати, що кубанський автономізм з проукраїнським ухилом відсутній як явище. Так, в соціальних мережах масово з’являються групи козачих автономістів, через які до інтернет-аудиторії іноді доходить дещиця правдивої історії краю, тієї, яку запопадливо заховали від кубанців Сталін і Путін. А розгорнення на футбольному матчі за участю ФК «Кубань» (Краснодар) банера українською мовою «За Батьківщину» настільки налякало владу Краю, що тамтешні чиновники змусили лідерів футбольного фан-руху зробити заяву, що молодь Кубані не має проукраїнських симпатій і вважає себе «русскими людьми».

До речі, самоідентифікація кубанців навіть донині не є на 100% «русской». З мого спілкування з тамтешнім населенням свого часу я зробив висновок, що воно вважає себе або козаками, або «местними», або «кубанцами». При цьому старші люди заявляють, що ми «руські», але не «кацапи». Молодше покоління час від часу зауважує, що непогано було б офіційно визнати існування окремої «козачої нації». Так, під час перепису в Росії 2002 року десь 2% населення Краю записало себе козаками.

Види на Кубань

Анексія Росією Криму та вторгнення на Донбас підняли перед Україною питання про необхідність говорити про утиски українців на Кубані та про українське походження половини населення Краю. Крім того, нам в цьому підіграли місцеві автономісти, які намагалися провести Марш за федералізацію Кубані. Внаслідок цього двоє кубанських активістів – Мартинов і Любченков – тікаючи від переслідувань з боку російською влади, обрали новим місцем проживання Україну.

Активізується і українська громадськість. Так, в Музеї пропаганди в Києві було відкрито виставку «Кубань – це Україна» і заявлено про відновлення діяльності комітету «Кубань з Україною». На виставці демонструються пропагандистські плакати останніх років, розроблені в нетрях української та кубанської інтернет-спільнот.

Сподіваюсь, таки дії хоч трохи привернуть увагу влади до проблеми українства Кубані, принаймні, змусять використати цей фактор в інформаційній війні з Росією. Втім, влада поки і далі – «ані пари з вуст».

Здавалося б, Кубань виглядає втраченою для нас назавжди. Але… Миколаїв, Дніпропетровськ, Запоріжжя до цього року вважалися «проросійськими регіонами». Нині ж рівень українського патріотизму в тому ж Херсоні не менший, аніж в Києві. Тому як знати – на думку політичних експертів, термін розпаду Росії – 10 років. А там побачимо – історична справедливість колись має тріумфувати.

Loading...

Інтерв'ю

Олег Медуниця: Віримо в перемогу України й робимо все задля цього

Олег Медуниця: Віримо в перемогу України й робимо все задля цього

Вже рік як Організацію Українських Націоналістів очолює сумчанин Олег Медуниця. А от корені його роду...

17-02-2024 Інтерв'ю

Олег Медуниця: Принцип «Україна над усе!» має стати об’єднуючим для всіх

Олег Медуниця: Принцип «Україна над усе!» має стати об’єднуючим для всіх

Цими днями відзначаємо 95-річчя створення легендарної Організації Українських Націоналістів. В часи бездержавності саме ОУН підняла...

28-01-2024 Інтерв'ю

Українська Перемога і розвал московії

Українська Перемога і розвал московії

Українська Перемога і розвал московії. Дві абсолютно взаємозалежні категорії. Без розподілу росії та проголошення на...

17-01-2024 Інтерв'ю

Веб-дизайн