Дмитро Мирон

Ярослав Старух
Дмитро Мирон Дмитро Мирон

Дмитро Мирон уродився 1911 року в селі Рай біля міста Бережан у Західній Україні, як син бідного безземельного селянина-зарібняка. Родичі працювали важко, віднімаючи собі від уст і посилали останнім зусиллям свойого улюбленого сина до міста до школи.

В гімназії молодий сільський хлопчина вибивався своїми здібностями на передове місце. Важке життя в селянській незаможній хаті загартувало його до самостійної праці й додало ще більше снаги рватися в гору. Дуже скоро стає він в житті на власні ноги й дає собі самостійну раду, уділює лекції другим учням і так удержується в школі. Серед учителів і серед товаришів шкільної лавки здобуває авторитет і признання дуже здібного й твердого, характерного юнака, який рветься вгору всією силою своєї, ще молодої, але вже виразно закресленої індивідуальности. Це заводить його скоро в ряди українського Пласту й опісля в ряди Союзу Української Націоналістичної Молоді.

Коли серед учнів бережанської гімназії основується в 1926 р. відділ підпільної революційної організації – Союз Української Націоналістичної Молоді, – він, ще молодий 15-літній юнак, стає одним із перших членів. У рядах СУНМ заблисли вже тоді виразно прикмети його сильної індивідуальности, які винесли його опісля у перші ряди провідників нового українського покоління.

Пильною невсипущою працею здобуває він широку політичну освіту, працює постійно над собою й над товаришами, приготовляє реферати й доклади, вибивається в дискусіях.

У цій індивідуальній і збірній праці, що її провадив у рямцях СУНМ, формується й росте далі його провідницька індивідуальність. Маленький зразу гурток, зложений з учнів гімназії, поширюється й розростається. Жива традиція недавної визвольної боротьби, Лисоня й бережанські поля, скроплені кров’ю українських військ, запалюють у серцях молоді невигасаючий вогонь героїчних поривів. На цьому тлі виростає гурт сильних індивідуальностей на чолі з такими постатями, як Лев Зацний-Вік, Олександер Хмельовський, Федечко-Ярема й другі, які стають опісля провідними одиницями українського націоналістичного руху, а між ними завжди один з найперших відвагою, посвятою, бистрою думкою й невсипущою працею – Дмитро Мирон.

Надмірна праця серед щоденних недостатків підриває здоровля молодого юнака. День в день, літо чи зима, в дощ і сніг і в найбільшу студінь приходиться йому іти не раз кілька разів зі свойого села до міста до школи на науку й лекції, якими заробляє на життя. У висліді – важка недуга легенів, яку тільки з трудом поборює молодий організм, але наслідки залишаються на ціле життя. Це не спинює одначе ні на хвилину його активности.

Зі Союзу Української Націоналістичної Молоді, що співділає тісно з Українською Військовою Організацією, виходять перші організатори ОУН, а ролю СУНМ перебирає юнацтво ОУН.

Провідник юнацтва ОУН

Дмитро Мирон вступає в ряди ОУН, вибивається скоро й тут своєю активністю та всіма видатними прикметами своєї індивідуальности, переходить до Львова й стає організатором середньошкільного юнацтва ОУН. Цю високу провідницьку функцію сповняє в час найбільшого розцвіту діяльности ОУН в Західній Україні в 1932 і 1933 рр., коли провід Організації в краю обняв Степан Бандера. Як провідник юнацтва, розбудовує його ряди, кермує вишколами, таборами, юнацькими акціями, редагує підпольний революційний орган молоді “Юнак” та бере видатну участь у праці інших провідних клітин організації. Рівночасно працює активно в легальних організаціях українського студентства, є одним із провідних членів центрального ідеологічного товариства української студентської молоді (філія наукових викладів ім. Петра Могили). Бере участь у праці редакційної колегії студентських журналів, працює також у “Просвіті” й “Рідній Школі”.

За тюремними кратами

У 1933 році польська поліція арештує Мирона й запроторює на 7 літ важкої тюрми. Усім, що знали його слабе здоровля, здавалось, що він ніяк не видержить цього. Але тут показалось ще раз, що сильна воля переборює найважчі перешкоди. Воля його була сильніжча від тюремних мурів. Він передержав кілька років тюрми краще, чим інші, здоровіші від нього. В тюрмі ніхто не бачив його ніколи пригнобленим чи зажуреним. Завжди з горда піднесеною головою й усміхом на лиці, ніколи нікого не просив, не просився, не нарікав, але ще других піддержував своїм прикладом, поглядом і словом. Був у всьому взором твердої, невгнутої постави. Найкраще це виявилось у хвилинах важких проб, – у революційних акціях і протестаційних голодівках на терені тюрми. Рівночасно використовував, як завжди, кожну хвилину до дальшої пильної, невсипущої праці над собою й над друзями політв’язнями. Тісна тюремна келія перемінюється в справжню кузню творчого духа й думки. Тут виковує він 44 правила життя українського націоналіста та цілий ряд статей і думок, які передає на маленьких паперцях незамітно друзям на світ.

У Краєвому Проводі

З кінцем 1937 р. виходить з тюрми та стає знову негайно до праці в революційних рядах, обіймаючи один із найвищих керівних постів у Краєвому Проводі ОУН. У важких умовинах, зі слабим здоровлям, підірваним хворобою легенів і кількалітньою тюрмою, знаний поліції і сліджений, мусить скриватися перед оком ворога, але не відступає ні на хвилину від керми організації, якій дається цілою душею й тілом.

Організація переживає в тому часі важкі удари. Вороги намагаються знищити провід української революції. Від ворожої бомби паде Провідник Організації й вожд українського народу полковник Коновалець. Мирон у тому часі виїздить 2 рази через кілька кордонів за границю, щоб від імені Краєвого Проводу України взяти участь у наладнанні справ Головного проводу Організації. Там знову доводиться звести важку боротьбу з агентами, яких посилають з усіх сторін ворожі поліційні органи. Тоді, в 1938 р. на організаційному з’їзді в Римі виступає вже вдруге затяжна справа Барановського. Дмитро Мирон в імені Краєвого Проводу ОУН обстоює твердо й непохитно чисту революційну лінію організації.

Ідея і чин України

По розваленні Польщі перебуває початково короткий час на еміграції. Там пише під назвиськом Максим Орлик книжку “Ідея і Чин України”. Рівночасно бере активну участь в наладнанні і реорганізації праці ОУН, в приміненні до умов нової дійсності та внутрішніх вимог. Він стає одним з головних ініціяторів наради Краєвих Проводів і провідного активу ОУН 10 січня 1940 р. та виготовляє відомі постанови цієї наради, які сьогодні стали вже історичними, бо ними покликано до життя новий Провід Організації зі Степаном Бандерою на чолі та почато новий період революційної боротьби ОУН з московським наїзником.

Краєвий провідник – Роберт

Здійснюючи ці постанови, відновлюючи з новою силою визвольну революційну боротьбу, йде він разом з гуртом найблищих і найвірніших друзів через большевицький кордон знову в край і стає на чолі всенародньої боротьби проти московського окупанта. По смерті Краєвого Провідника сл. п. Володимира Тимчія-Лопатинського обіймає Дмитро Мирон-Роберт найвищий пост краєвого провідника. Кожний день і кожна година в тому часі – це час великої праці й напруженої боротьби на найбільше загроженому становищі. Щоденно серед небезпек, які чекали на кожному кроці, керує він життям і боротьбою багатотисячних карних лав вірних боєвиків української національної Революції.

Він сам на кожному кроці перший є прикладом відваги. Серед найважчих трудів і найбільших небезпек підпільної революційної боротьби, в умовинах кровавого терору НКВД, постійно в обличчі смерті – здійснює він перемогу великої Правди й Ідеї, сильнішої за ворожий терор й більшої за саме життя.

В осені 1940 р. переходить знову з краю через большевицький, мадярський, словацький і німецький кордон, покликаний Провідником Бандерою, щоб взяти участь у підготовці ІІ Великого Збору ОУН. Другий Великий Збір ОУН та його великий вклад у розвитку політичної думки, основ і напрямних нашої боротьби – це в великій мірі праця великого духа й ума краєвого провідника й члена Проводу ОУН, Роберта – Дмитра Мирона.

Провідник Осередніх Українських Земель

Вибух німецько-большевицької війни застає його знову на кордоні в часі повороту в край. Воєнні події не здержують його одначе ні на хвилину. Він знову у перших лавах прямує до Золотоверхого Києва, щоб обіймити провід Організації. Зі своєю групою веде в дорозі широку пропагандивну діяльність по містах і селах, поширюючи ідею Самостійности України. Багато разів під обстрілом большевицьких військ і безпосередньою загрозою полону й смерті, постійно укриваючись перед погонею німецької поліції, серед брязкоту зброї і реву гармат, між двома потужними фронтами наїзників, несе гордо й непохитно прапор Самостійної України. Арештований під брамами Києва німецькою поліцією й вивезений до тюрми, втікає в дорозі відважним очайдушним поривом і прямує з поворотом до святих порогів столиці України, до Золотоверхого. Тут стає на чолі Краєвого Проводу ОУН, як його перший організатор і Провідник – Андрій. Разом з тим починається новий період його діяльности, нове безпереривне героїчне змагання, труди і небезпеки. Хто бачив його в тому часі зблизька, хто знає, як він жив і працював, той зостанеться назавжди повний подиву для сили, посвяти й здібностей цієї великої людини.

Під його проводом Організація Українських Націоналістів-самостійників розбудувала на Осередніх Українських Землях свої ряди, опанувала широкий терен, розвинула живу революційну боротьбу, видала багато пропагандивних листівок, відозв, брошур, видавала підпольну революційну газету “За Самостійну Україну”, юнацький журнал “Прапор молоді”, перевела ряд вишколів членства та інших праць, зв’язаних з боротьбою за Українську Державу.

Тільки цей може оцінити вірно його працю, хто знає умовини, в яких доводилось йому цю працю переводити, між двома ворожими потугами: московсько-большевицького фронту й їх підпілля в Україні, та постійної погоні й терору німецької поліції з другої сторони, – цей, кому доводилось жити підпільно й працювати тоді, коли щоранку балькони кам’яниць повні свіжо повішених людей, а на кожній брамі видніє напис, що за приняття в хаті підозрілої людини чекає мешканців негайна кара смерти. Та він не вагався перед нічим. Завжди повний енергії, чим більше небезпек і перешкод, тим більше завзятий, не вичерпаний ніколи у всесторонній праці прямо понад людські сили, був правдивим, великим Провідником, бо проводив і був впертий у праці й боротьбі, посвяті й небезпеці. При цьому знаходив завжди час на духову й умову працю. Був одним із ініціяторів і учасників першої конференції Проводу в вересні 1941 р. і другої конференції в квітні 1942 р., та був ініціятором і співавтором її постанов. Рівночасно працював над новою, зміненою редакцією своєї книжки “Ідея і Чин України”, та писав нову, основну політичну працю.

Помітна постать

Серед найбільшого розгару праці, перед новими, великими вирішальними подіями, які нас чекають – вирвала його з наших рядів ворожа куля…

Організація Українських Націоналістів-Самостійників стратила в ньому члена Проводу, Краєвого Провідника Осередніх Українських Земель, Одного з Найкращих, найздібніших і найбільш заслужених членів, а цілий український народ втратив у ньому свойого великого Сина, борця-Героя.

Він цілий був перенятий великим, героїчним поривом, жив героїчно й згинув як герой.

У свойому житті не знав ніколи і не любив ні хвилини безділля й спокою, вигоди, алькоголю, курення чи інших слабостей. Ніхто не чув ніколи від нього ні одного слова жалю, нарікання, зневіри чи сумніву. Ніхто не бачив у його очах страху тоді, коли певна смерть чекала всіх. У нього був лише якийсь дивний твердий усміх, неначе короткий гострий полиск сталі й негайне тверде рішення.

Він був твердий і безоглядний для других – і ще твердший для себе. Кілько разів пригадую собі його кожний рух чи полиск очей – постійно бачу перед собою один кусень найтвердшого граніту.

Із криці була кована його душа й тіло.

Багато великих трудів видержав він. Багато перешкод і небеспек переборов. Багато разів оминули його лише припадком кулі НКВД і погоня поліції, граничників і жандармів. Два рази втік з рук німецької поліції, арештований. Сестра його, зв’язкова ОУН, згинула, замордована НКВД, а він сам поляг від німецької кулі. Поляг в столиці України, в Золотоверхому Києві, як його Провідник і Герой – Андрій. Поляг, як перший поміж тими друзями, що їх так багато згинуло цього року геройською смертю, убитих, чи розстріляних на розлогих ланах і степах України, в Житомирі, Києві, Полтаві, Кременчузі, Кривому Розі, Кам’янці Подільському, в Кримі й других місцевостях…

Із їх святої крови і українського чорнозему, який вона зросила, виросте могутня сила відродження українського народу і повстане Вільна Самостійна Україна.

Поведе нас до неї непохитно Великий Дух нашого Незабутнього друга Дмитра Мирона, Краєвого Провідника Роберта-Андрія.

Опубл.: Літопис УПА. Нова серія. – Т. 21: Ярослав Старух: документи і матеріали / упор. В. Мороз. – Торонто–Київ, 2012. – С. 240-245.

Loading...

Інтерв'ю

Микола Посівнич: «Українське підпілля заміняло державні структури, не маючи своєї держави»

Чиновники, Служба безпеки України, поліція та навіть пенітенціарна служба впродовж цілого місяця допомагали дослідникам вирвати...

06-03-2018 Інтерв'ю

Націософія Олега Багана

9 лютого відзначив свій 55-річний ювілей відомий дрогобицький науковець і публіцист, керівник Науково-ідеологічного центру ім...

26-02-2018 Інтерв'ю

Коліївщина - перша національна революція у Європі

Коліївщина 1768 року - Велике Повстання козаків-гайдамаків і українського селянства чи перша національна революція у...

12-02-2018 Інтерв'ю

Публікації

Веб-дизайн