Мирослав Котович -“Олексій”

Володимир Мороз
Мирослав Котович -“Олексій”

Життєвий шлях Мирослава Котовича тривалий час залишалася невідомими як на його малій Батьківщині, так і серед дослідників. Лише завдяки знахідці повстанського архіву було з’ясовано час і місце його загибелі та останню виконувану функцію у підпіллі. Відтак вдалося встановити і основні відомості про його біографію, що стало можливим лише за допомоги  істориків та краєзнавців Сергія Волянюка, Тараса Гривула, Олі Осередчук, Зіновія Горіна, Олексія Данилишина, Ігоря Бігуна. Саме завдяки широкій кооперації вдалося повернути фактично з небуття особу одного із непересічних діячів визвольної боротьби.

Мирослав Котович народився 21 березня 1921 р. у с. Гніздичів на Жидачівщині (тепер смт Жидачівського р-ну Львівської обл.).

В родині вчителів Євстахія і Марії Котовичі було п’ятеро дітей: Мирослав (1921 р.н.), Роман (1922 р.н.), Лев (1923 р.н.), Галина (1926 р.н.), Богдан (1928 р.н.) Батько був директором гніздичівської школи, брав активну участь у громадському житті села. Мешкав у недалекому селі Кохавина, де також вів власне господарство. З ініціативи Є. Котовича громадою Гніздичева викуплено будинок корчми, де зроблено читальню. У 1942 р. завершено будівництво народного дому. В селі діяли “Просвіта”, протиалкогольне товариство “Відродження”, Хліборобський вишкіл молоді.

За твердженням родини, М. Котович після закінчення народної школи в Гніздичеві деякий час навчався у Стрийській гімназії. Щоправда, в її документах підтвердження цього наразі не виявлено. Натомість встановлено, що у 1937–1938 навчальному році він вчився у 4-а класі філії Української академічної гімназії у Львові. Серед його однокласників – Орест Булка, Михайло Гарапа, Петро Крип’якевич, Едмунд Мартинець, Мирослав Самагальський, Богдан Старка. У гімназії належав до Марійської дружини і, зокрема, на її сходинах виголосив реферат “Пресвята Євхаристія в житті Марійського дружинника”.

Також в той час М. Котович вже належав до Юнацтва ОУН, інструктором якого на Філії був Іларій Собашек. Під час навчання Мирослав мешкав у гуртожитку на вул. Театинській, 10 (тепер вул. Максима Кривоноса).

Брати Лев і Роман навчалися спочатку у Стрийській гімназії (у 1935/1936 навчальному році – 1-ц клас), відтак у Філії Академічної гімназії у Львові (у 1937/1938 навчальному році – 2-б клас), потім знову в Стрийській гімназії (у 1938/1939 навчальному році – 3-б клас). Вони також належали до Юнацтва ОУН. В Стрию навчалася і сестра Галина.

З приходом радянської влади Філію Української академічної гімназії зробили СШ № 2. М. Котович переведений до 10 класу середньої школи і закінчив її у 1940 р. Відомі його деякі випускні оцінки:  українська мова – добре, українська література – відмінно, російська мова – відмінно, російська література – відмінно, арифметика – відмінно, алгебра – відмінно, геометрія і тригонометрія – відмінно.

В школі продовжувала діяла підпільна мережа Юнацтва ОУН, до якої, зокрема, належали Володимир Баран, Орест Булка, Богдан Керод, Богдан Куницький, Богдан Старка, Василь Фітьо, Михайло Чарковський та ін. Керував організацією Юнацтва у школі Мирослав Котович, і опікувався ними як інструктор Ростислав Магаляс-“Громовий”. В грудні 1939 р. М. Котович залучив до ОУН учня 7 класу Романа Щепанського, який згодом був безпосереднім організатором замаху на Ярослава Галана.

13 липня 1940 р. М. Котович подав документи на вступ до Львівського державного університету ім. І. Франка, виявивши бажання навчатися на філологічному факультеті за спеціальністю “українська мова і література”. Склав вступні іспити з оцінками: українська мова (письмово) – добре, українська мова (усно) – добре, географія (усно) – добре, історія народів і конституція СРСР (усно) – добре; іноземна мова (усно) – добре (загальний бал – 20). Після вступу мешкав на вул. Оссолінських (тепер вул. В. Стефаника).

На початку осені НКВД вдалося вийти на слід підпілля ОУН у Львові. Масові арешти розпочалися 3 вересня 1940 р., коли були затриманий, зокрема Р. Магаляс. В наступні дні до рук НКВД потрапили і друзі М. Котовича з легального життя і підпільної діяльності:  5 вересня – О. Булка і Б. Старка, 12 вересня – Б. Куницький, 20 вересня – М. Чарковський. Всі вони були згодом засуджені на відомому Процесі 59-ох.

Частині членів вдалося уникнути арешту. Богдан Куницький зізнавав, що близько 4 вересня він бачився із М. Котовичем, який повідомив про затримання і подальше звільнення Р. Магаляса, видачу ним відомих членів ОУН і попередив про загрозу арештів.

Уникаючи арешту, Мирослав перейшов на нелегальне становище. Подруга Люби Старки (сестра Богдана) Марія Савчин-“Марічка” у відомій книзі “Тисяча доріг” згадувала: “Уже був час масових арештувань та вивозів на Сибір. Дехто з наших друзів, як Славко Котович, кинув університетські студії та пішов у підпілля. Без досвіду й заправи до такого життя, їм доводилось дуже важко, часто треба було переховуватися в лісах. Час від часу вони з'являлись у Львові, вимарнілі, виснажені, з відмороженими пальцями. Ми дуже їм співчували, полагоджували   закупки   та   помагали  чим   лиш   могли”.

Згодом М. Котович, як і багато інших підпільників, перебрався на ті українські землі, які після поділу Польщі опинилися під владою Німеччини (т. зв. Закерзоння).

Були репресовані і два брати Мирослава. Так, у 1940 р. був заарештований Роман Котович. Засуджений до 10 років таборів, в яких захворів тифом і помер. А 17 грудня 1940 р. заарештували Лева Котовича, обвинувачуючи в антирадянській пропаганді та участі в контрреволюційній організації. Він був ув’язнений у львівській в’язниці № 2 на вул. Замарстинівській, де на початку німецько-радянської війни розстріляний катами з НКВД.

Від грудня 1940 р. у курортному містечку Криниця у Західній Лемківщині розпочала роботу Українська учительська семінарія. В перший навчальний рік її роботи у ній навчалися 141 учень (курсант); у 1941/1942 р. – 331 (142 хлопці, 189 дівчат), 1942/1943 р. – 407 (169 хлопців, 238 дівчат).

Більшість учнів (курсантів) не були місцевими. Три чверті з них походили з Лемківщини, решта – з Холмщини, Грубешівщини та ін. Заходами міської управи та Українського допомогового комітету (УДК) для приїжджих організовано три гуртожитки (бурси) у будинках колишніх відпочинкових вілл (пансіонатів). У бурсах “Ренесанс” і “Седлисько” мешкали дівчата (близько 200), у бурсі “Колонія” – хлопці (близько 120).

Адміністратором (настоятелем) дівочих гуртожитків влаштувався працювати М. Котович. Крім того, він займався виховною працею, організовував екскурсії, походи, поїздки. Користувався авторитетом серед вчителів та учнів.

Після початку німецько-радянської війни приїжджав додому до батьків, а з архіву Львівського університету забрав свій атестат. 18 грудня 1941 р. М. Котович подав заяву на заочне навчання на курсах бухгалтерії в Українському технічно-господарському інституті (УТГІ) в Подєбрадах (Чехія). Був зарахований в число курсантів 22 грудня, проте подробиці цих студій, зрештою нетривалих, невідомі. Оскільки просив керівництво УТГІ про можливість використання навчальних матеріалів спільно з Г. Телішевським, то можна припустити, що саме він вплинув на рішення М. Котовича податися на заочний курс бухгалтерії.

Від 1942 р. в учительській семінарії в Криниці вчилася Мирославова сестра – Галина.

Діяла в семінарії, насамперед серед мешканців бурси, і підпільна мережа Юнацтва ОУН. Від весни 1942 р. М. Котович проводив вишкільні заняття із керівниками звен. Ось як згадував це  Анатоль Вороняк: “Заняття велися в лісі на Парковій Горі. Досвідком ми через балкон викрадалися з бурси і з’являлися на визначене місце. По вишколі кожний з нас мав свою групу (звено), з якою вів заняття, але це відбувалося вже в кімнатах бурси. Дуже хлопці переживали, коли в лісі ставали в ряді на струнко і шепотом декламували Декалог ОУН. Цікаво було те. що з бурсаків. які не були в організації, ніхто не звернув уваги на наші нічні-досвітні виходи з бурси. Тоді це було і небезпечно, бо коли б німці накрили нас в лісі, то або стріляли би, або загнали б в концтабори”.

Серед підопічних М. Котовичу юнаків були майбутні керівники збройного підпілля на Західній Лемківщині: Микола Філь-“Пугач”, Михайло Федак-“Смирний”, Анатоль Вороняк-“Хмара”, Михайло Федак-“Сокіл” та ін.

Швидке призначення в майбутньому на відповідальний пост в Службі безпеки дає підстави припускати, що М. Котович також співпрацював із цією референтурою ОУН. Криниця – курортне місто, в якому відпочивали функціонери окупаційної адміністрації Генерал-губернаторства, Українського Центрального Комітету, службовці німецької армії, поліції та служби безпеки. В управі курорту Криниці працював Дмитро Паліїв – впливовий політик, який належав до конкурентів ОУН і впливи якого організація поборювала, зокрема, і в самій Криниці та околиці. Всі вони становили інтерес для розвідки українського підпілля.

Підпільна діяльність М. Котовича привернула увагу німецьких окупантів. Директор Українського повітового кооперативного союзу в Криниці Михайло Гікавий у контексті організованого ним у 1942 р. літературного вечора Катрі Гриневичевої згадував: “З одним із присутніх на тому вечорі, учителем Котовичем, пізніше сталася пригода. На коридорі семінарії, де він мешкав, зустріли його ґестапівці і запитали: «Де мешкає Котович?» Він указав на двері свого помешкання, а сам утік до Львова. Оповідали, що пізніше опинився він в УПА”.

Після цього залишив Криницю і повернувся ненадовго до батьків. Але вже у жовтні 1943 р. Мирослав Котович під псевдонімом “Олексій” займав пост повітового референта СБ ОУН Тернопільського повіту. Невдовзі, на початку 1944 р., передав ці обов’язки Йосипу Демчуку-“Яструбу”, а сам був призначений окружним референтом Служби безпеки ОУН Тернопільської округи. Базувався в той час в тодішньому Микулинецькому районі.

В результаті реорганізації, проведеної в кінці 1944 р., на базі Тернопільської області ОУН створено Подільський край. До нього увійшли також прилеглі до Тернопільщини території на схід від р. Збруч. Замість Кам’янець-Подільської області ОУН там створено округу. Її провідником був попередній обласний провідник Зенон Голуб’як-“Борис”. Після його загибелі в кінці березня 1945 р. округу очолив Григорій Левчук-“Гомін”. Референтом служби безпеки окружного проводу призначено Мирослава Котовича-“Олексія”. Ймовірно, це сталося ще таки у 1944 р. Свої обов’язки в Тернопільщині він передав слідчому окружної референтури СБ Василю Магдію-“Долі”-“Жару”.

Для налагодження роботи крайовий референт Служби безпеки ОУН Подільського краю Василь Ґоянюк-“Максим” в лютому 1945 р. провів нараду з підлеглими працівниками СБ у селах Чортория (тепер с. Миролюбівка) Микулинецького р-ну і Кип’ячка Великобірківського р-ну (тепер обидва належить до Тернопільського р-ну). Того ж місяця “Олексій” перебрався на територію Чортківської округи, яка була базою для праці ОУН за Збручем. У березні “Борис” призначив заступником окружного референта СБ Кам’янець-Подільської округи Йосипа Демчука-“Лугового”-“Остапа”-“Яструба”. Він став найближчим помічником М. Котовича. Разом вони виявили кількох агентів-внутрішників (“Іванко”, “Денис”, “Юрко” та ін.). Їх після проведення слідства ліквідовано.

З бойовиків “Олексія” відомий, зокрема, Михайло Кріса (Криса)-“Кобзар”, який працював з ним від кінця 1944 р.

Перебував М. Котович як на території Кам’янець-Подільської округи, так і в прилеглих районах Чортківської округи (зокрема, в с. Цигани Борщівського р-ну, Васильківці Гусятинського р-ну). У вересні 1945 р. “Олексій” і “Луговий” у лісі під Чортковом зустрічалися з членом крайового проводу ОУН Василем Беєм-“Уласом”.

За твердженням “Кобзаря”, влітку–восени 1945 р. у Буданівському р-ні (тепер частина Теребовлянського р-ну) група “Олексія” була розбита радянськими військовими.

На жаль, подробиці праці за Збручем невідомі. Керівники ОУН на Кам’янець-Подільщині писали, що “Олексій” був школою для місцевих підпільників.

Загинув М. Котович 7 лютого 1946 р. у с. Вербівці Теребовлянського району Тернопільської області разом із бойовиком СБ Дмитром Гоцанюком-“Байдою” (1924 р. н., с. Манява Богородчанського р-ну Івано-Франківської обл.). Оточені через провокацію, після короткої перестрілки повстанці пострілялися. Місце поховання невідоме.

Сестра Галина Гандзій у 1948 р. закінчила середню школу у Стрию, відтак працювала бухгалтером у Гніздичеві. Неподалік у Ходорові мешкав наймолодший брат Богдан.

Кому відома інформація про життя i діяльність Мирослава Котовича, просимо писати на електронну адресу Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її. або на адресу редакції.

Loading...

Інтерв'ю

Павло Садоха: «Португальці незалежно від політичних уподобань усі націоналісти. Нам варто на те рівнятися»

На залитій сонцем лісабонській вулиці майорить величезний синьо-жовтий стяг – українці проводять чергову акцію проти...

06-09-2018 Інтерв'ю

Сергій Кузан: «Ми повинні пережити момент становлення нації, а потім можна говорити про мультикультуралізм»

«Тиждень» поспілкувався з волонтером, заступником голови ГО «Вільні люди» Сергієм Кузаном про здорове патріотичне виховання...

05-09-2018 Інтерв'ю

Мислитель проти псевдоцивілізації: Ален Безансон і Росія

Розмова з публіцистом і перекладачем творів французького історика і політолога Тарасом Марусиком

24-08-2018 Інтерв'ю

Веб-дизайн