Євген Коновалець (14.06.91 - 23.05.38)

http://oun-upa.onestop.net

Полковник Армії УНР, командант УВО, голова Проводу Українських Націоналістів (з 1927).

Народився у с. Зашків Львівського повіту (тепер Жовківського р-ну Львівської обл.). У 1901-09 навчався в Академічній гімназії у Львові. З 1909 вивчав право на юридичному ф-ті Львівського ун-ту. З студентських років вів активну громадсько-політичну діяльність. В 1910-П К. брав участь у боротьбі студентства за український університет у Львові, під час якої від рук польського шовініста загинув А. Коцко. В 1912 став секретарем львівської філії «Просвіти», тісно співпрацював з друкованим органом організації місячником «Письмо з Просвіти», був членом «Академічної громади», З 1913 К. як один з лідерів українського студентського руху був обраний до складу головної управи Українського Студентського Союзу, де належав до національно-демократичної секції.

Незабаром став членом Української Національно-Демократичної Партії. У 1913 як представник від студентства входив до «Тіснішого народного комітету» УНДП (гол. К. Левицький), на засіданнях якого провідні галицькі політики обговорювали і приймали рішення з найактуальніших питань українського політичного життя в Австро-Угорщині. На поч. Першої світової війни 2.8.1914 К. був мобілізований до австрійської армії (19 полк. Крайової оборони Львова). В червні 1915 під час боїв на Маківці К. потрапив у російський полон. У 1915 - поч. 1916 перебував у таборі для військовополонених у Чорному Яру (між Царицином і Астраханню), а з кін. 1916 - у таборі в Царицині (тепер Волгоград). Після Лютневої революції 1917 в Росії К. разом з галицькими старшинами з табору в Дубовці (неподалік Царицина) А. Мельником, І. Чмолою, Р. Сушком, В. Кучабським, ф. Черником розгорнув широку організаційну і пропагандистську роботу серед полонених-українців. У вересні 1917 К. втік з табору і незабаром добрався до Києва. У жовтні-листопаді 1917 К. спільно з Р. Дашкевичем та ін. членами Галицько-Буковинського Комітету сформував Галицько-Буковинський Курінь Січових Стрільців, який незабаром перетворився в одну з найбоєздатніших частин Армії Української На­родної Республіки. В січні 1918 К. після проведення реоргaнізації Галицько-Буковинського Куреня Січових Стрільців було обрано командиром Куреня Січових Стрільців. У кін. січня - поч. лютого 1918 частини Січових Стрільців відзначились у ході придушення антидержавного заколоту в Києві та в боях проти більшовицьких військ на підступах до міста. В період діяльності Української Центральної Ради Січові Стрільці на чолі з К. фактично виконували функції національної гвардії, забезпечуючи роботу уряду в найскладніші часи української державності; 1-2.3.1918 стрілецькі частини під командуванням К. спільно з Запорізьким Корпусом та Гайдамацьким Кошем Слобідської України звільнили від більшовиків Київ. З приходом до влади гетьмана П. Скоропадського полк Січових Стрільців 1.5.1918 на вимогу німецького командування було роззброєно і розформовано. К., залишившись у Києві, разом з кількома старшинами здійснював організаційні заходи по створенню нової стрілецької частини. В кін. серпня 1918 К. отримав від гетьмана П. Скоропадського дозвіл на формування Окремого Загону Січових Стрільців з осідком в Білій Церкві. На поч. листопада 1918 К. через Д. Дорошенка, а згодом і особисто, вів переговори з гетьманом про умови надання національно-демократичними силами (у т. ч. Січовими Стрільцями) підтримки гетьманському уряду та наголошував на недопустимості укладення федеративного союзу з Росією. В листопаді 1918 Січові Стрільці під командуванням К. підтримали Директорію УНР у повстанні проти влади П. Скоропадського і в Мотовилівському бою 1918 розбили гетьманські частини. К. брав активну участь у зміцненні боєздатності республіканських армії. В 1918-19 К. командував дивізією, корпусом і групою Січових Стрільців під час бойових операцій проти більшовицьких і денікінських військ. Після прийняття 6.12.1919 на нараді Головного Отамана з представниками уряду та військовими керівниками УНР рішення про розформування українських регулярних частин, К. видав наказ по самодемобілізацію підрозділів Січових Стрільців. У листопаді 1919 К. потрапив у польський табір для військовополонених у Луцьку. Весною 1920, звільнившись з ув'язнення, К. перебрався в Чехо-Словаччину. Намагався у порозумінні з С. Петлюрою організувати з колишніх бійців УГА і українських полонених з таборів у Італії військове формування та робив спроби організувати збройне підпілля на окупованих українських землях. Поразка національно-визвольних змагань 1917-21 та чотирьохстороння окупація України, спонукали К. до пошуку нових методів боротьби за незалежність України. В цих обставинах в липні 1920 К. здійснює заходи по створенню принципово нової організації, яка б в умовах підпілля могла ефективно боротися проти окупаційних режимів. У серпні 1920 за безпосередньою участю К. було створено Українську Військову Організацію. 20.7.1921 К. повернувся до Львова і очолив Начальну Команду УВО. К. був співорганізатором Другого Зимового походу Армії УНР. З грудня 1922 К. був змушений жити в еміграції у Чехо-Словаччині, Німеччині, Швейцарії та Італії. В листопаді 1927 за ініціативою К. на одній з нарад УВО було вирішено створити єдину революційно-політичну організацію, діяльність якої грунтувалася б на націоналістичній ідеології та поширювалась на всі українські землі. 28.1-3.2.1929 на Першому Конгресі Українських Націоналістів у Відні було створено Організацію Українських Націоналістів, головою проводу якої було обрано К. У кін. 1920-x - на поч. 30-х рр. К., організаційно зміцнивши УВО і ОУН, встановив контакти з політичними колами Німеччини, Великобританії, Литви, Іспанії, Італії та організував українські політично інформаційні служби в багатьох політичних центрах Європи, залучив до співпраці з ОУН широкі кола української еміграції. Здійснив ряд заходів внаслідок яких були створені осередки ОУН або споріднених організацій в Франції, Бельгії, Канаді. За його безпосередньою участю в Америці були засновані Громади Українських Стрільців, що поклали початок Організації Державного Відродження України в США і Українському Національному Об'єднанню в Канаді. З метою підготовки до майбутньої збройної боротьби за незалежність України за дорученням К. було сформовано військовий штаб та укомплектовано школи по підготовці старшинських кадрів для української армії в Польщі, Чехо-Словаччині, Австрії. Діяльність К. по розбудові ОУН, яка користувалась всезростаючою підтримкою української молоді, намагання поставити українське питання у Лізі Націй та постійні заходи по налагодженню націоналістичного підпілля в УСРР, викликали занепокоєння у більшовицького керівництва в Москві. 25.5.1938 К. загинув у Роттердамі (Голландія), відкриваючи поштовий пакет, в якому знаходився вибуховий пристрій, переданий йому агентом радянських спецслужб Судоплатовим. Похований на кладовиці Кросвік у Роттердамі.

Loading...

Інтерв'ю

Олег Баган: «Союз Тримор’я – цивілізаційна антитеза до Росії»

«Війна цивілізацій», «цивілізаційні розколи» – чуємо раз у раз в розмовах політологів. Що вкладають у...

07-08-2017 Інтерв'ю

Стефан Романів: У перспективі хотілося б домовитися про безвізовий режим з Австралією

Днями в австралійському Мельбурні закінчився ювілейний 15-й з'їзд («Здвиг») українських організацій Австралії, присвячений 70-літтю поселення...

16-07-2017 Інтерв'ю

Веб-дизайн