П'ятниця, 22 квітня 2016 15:13

Борис Іваницький та Українське Державне Правління

Автор Григорій Рій

ОУН позиціонувала себе як загальноукраїнська підпільна організація, принциповою засадою діяльності якої мала стати соборність. У міжвоєнний період ОУН зростала на західноукраїнському ґрунті, а спроби полковника Є. Коновальця утвердитися у підконтрольній більшовикам Наддніпрянській Україні в 1930-х рр. успішними не були[1].

Ситуація змінилась після нападу Німеччини на Радянський Союз у червні 1941 р. Проголошення 30 червня 1941 року у Львові Акту про відновлення Української держави започаткувало наступний етап українського державотворення у ХХ столітті, вірніше продовжило його. Формування похідних груп стало ще однією спробою закріпленняпозицій на Наддніпрянщині. Тому включення в склад Українського Державного Правління (УДП) Ярославом Стецьком представників так званих «наддніпрянців», мало надзвичайно велике значення ще й тому, що особлива похідна група на чолі з В.Кукоммала завдання проголосити українську державність в Києві. Тому Стецько, беручи в свій склад представників Великої України,  керувався саме планами відновлення незалежності в Києві.

Насамперед, керівник УДП виходив з тих можливостей, які у нього були на період кінця червня – початку липня 1941 року, та кадрів, які були присутні на той час у Львові і могли негайно приступити до роботи в уряді. Зокрема, Велику Україну в уряді представляло троє осіб (Йосип Позичанюк (Вінничина), Лебідь-Юрчик (Східне Поділля) та Борис Іваницький (Суми)[2]. Власне на останній постаті я спробую зупинитись більш детальніше.

Борис Іваницький народився 8(20) березня 1878 року у Сумах. Батько – агроном-практик, працював управителем у панських господарствах. Мати – українізована полька, дочка орендаря з Полтавщини. Науку Борис Іваницький опанував спочатку вдома, з допомогою матері, потім у народній, а пізніше в реальній (середній) школі в Сумах. У 1897-му році вступає до Лісового інституту в Петербурзі. Закінчивши його у 1902-му, отримує фах вченого-лісівника. Під час перебування у столиці Російської імперії входив до складу нелегального товариства «Червоний хрест»[3] – конспіративної студентської організації, брав участь у діяльності петербурзької Української громади, у страйках 1899-1901 роки[4]. Деякий час перебував в Полтаві, де зблизився з місцевими представниками революційного українства (Петлюрою, Мартосом, Русовим та іншими), у зв’язку з «толстовською демонстрацією» у міському театрі був заарештований.

У 1907 році київська «Просвіта» за редакцією Бориса Грінченка видала роботу Б.Іваницького «Як збутися ярів і пісків» – це була перша праця українською мовою з питань лісництва.

У 1917-1920 роках займається організацією спочатку лісового відділу при Генеральному секретаріаті УНР, а пізніше – Лісового департаменту при Міністерстві земельних справ УНР та утворенням професійної Всеукраїнської лісової спілки[5]. На початку 1917-го року він розробив першу програму розвитку лісової дослідної справи незалежної України. Основним надбанням цього періоду є робота над першим «Законом про ліси Української Народної Республіки». Розглядаючи та аналізуючи розроблені Борисом Іваницьким «Наказ по охороні лісів» від 2-го січня 1919-го року і «Закон про ліси УНР», підписаний 13-го січня 1919-го року, можна зробити висновок, що це були прогресивні, науково обґрунтовані, юридично виважені, соціально спрямовані документи, що відображали найбільш прогресивні ідеї свого часу. «Закон про ліси УНР» скасував приватне володіння на усі земельні, водні, надземні та підземні природні багатства і ліси, що були передані у власність уряду УНР. Але в умовах боротьби за незалежність України «Закон про ліси УНР», який, по суті, був першим юридичним актом незалежної України у лісовій галузі та містив базові положення, регулював проблеми лісогосподарського комплексу на національному рівні, не був втілений в життя. Після встановлення на Україні Радянської влади Іваницький вимушений був емігрувати. Спочатку – до Кам’янець-Подільського, де його охоплює громадсько-політична та викладацька праця з загального та спеціального лісівництва, а з 1920-го року – до Чехії[6].

На еміграції розширюється науковий доробок вченого, зокрема виходять в світ наступні праці: «Лісова господарка України» (1922), «Ліс і біологічні типи деревних порід» (1922), «Курс лісівництва» (1922/1923), «Обезліснення України» (1926), «Основі типи лісових займищ та лісових формацій на території, заселеній українським народом» (1927), «Руйнація лісової господарки на Україні» (1927), «До питання про вплив смітистих трав на лісові культури» (1929), «Як використовувати сипкі піски під ліс» (1929), «Глибина саджання сіянців сосни, ялини й дуба» (1931), «Основні завдання при обробленні лісового ґрунту» (1931), «П’ятирічка і ліси України» (1933), «Загальні і локальні завдання сучасного лісовирощення» (1934), «Головні стадії розвитку лісового господарства на Україні» (1934), «Проблема захисних лісів та захисних заліснень у Галичині» (1935-1942), «Ліси й лісове господарство на Україні» (1936-1939), «Ботаніка» (1939). «Спостереження над оточуванням дуба в надлісництві Янів коло Львова» (1935-1942). Крім того, вчений видав працю про ліси Чехословаччини «По лісах Чесько-Словацької республіки» (1926) й переклав ряд посібників з німецької мови «Підручник до визначення деревнистих рослин по листях» (1922), «Таблиці до визначення важніших дерев та чагарників у безлистому стані» (1922), «Таблиці до визначення насіння і сходів важнішиххвояних і листових деревнистих рослин» (1923), «Наука про лісові займища» (1925) та ін. Загалом дослідники нараховують 34 праці Іваницького, присвячені лісництву.

У жовтні 1935 року Борис Іваницький покидає Чехословаччину і повертається в Галичину. До 1939 року викладає ботаніку, зоологію, математику, мірництво і лісництво в Державному рільничому ліцеї у Черницях (з українською мовою навчання). За значний внесок у розвиток української лісівничої науки у 1939-му році його обрано дійсним членом Математично-природничо-лікарської секції Наукового Товариства імені Тараса Шевченка. У цей час Борис Іваницький – член редакційної ради «Енциклопедії Українознавства» та «Української Загальної Енциклопедії», в яких було надруковано його вчені статті.

Енциклопедія українознавства характеризує Бориса Іваницького як «визначного лісознавця і громадського діяча»[7]. Він – організатор і перший директор Лісового департаменту Української Народної Республіки (1917-1919), професор лісництва, дійсний член Наукового товариства імені Шевченка (з 1939 р.). Однак в усіх наявних на сьогодні біографія та статтях (а про його життя і діяльність згадано майже в 300 друкованих джерелах) про Б.Іваницького немає згадки про те, що він був членом УДП.

Борис Іваницький був представником так званої «старої української еліти» і входив до складу УДП на рівні з Всеволодом Петрівом та Харитоном Лебідь-Юрчиком. Як і вони, Борис Іваницький отримав запрошення стати заступником зі справ рільництва, що додавало цьому уряду ще більшої авторитетності. Крім того, включення в склад нового уряду представників УНР мало на меті продемонструвати тяглість поколінь в українському державотворчому русі. Також, безсумнівно, кожен міністр уряду Стецька був спеціалістом у галузі, яку йому пропонували. Яскравим прикладом є саме Б.Іваницький.

Крім того, Ярослав Стецько, будучи в досить молодому віці (як і всі члени ОУН (б), представлені в УДП), намагався в своєму уряді консолідувати різні політичні сили у важкий воєнний час для спільної боротьби за незалежну Україну. Акт проголошення Української державності мав стати для них і тих політичних сил, які вони представляли, дороговказом, тобто на час боротьби за Українську самостійність не партійні інтереси є пріоритетними, а сама ідея Соборної України повинна стати для кожного метою. Таким чином різновекторний український національно-визвольний рух був певним чином об’єднаний в Українське державне правління.

Однак зовнішньополітичні обставини не були сприятливими для формування великої держави в Східній Європі. І фактично, після 9 липня, (в літературі можна зустріти дату 11 липня[8]), коли нібито з метою «вберегти від небезпеки» Голову Українського Державного Правління (8 липня відбувся замах на Ярослава Стецька) заарештували та відвезли до будинку гестапо у Львові[9]. Далі його передали старшому німецькому командуванню в Краків. Невдовзі Ярослава Стецька перевезли із Кракова до столиці Німеччини. В Берліні представники командування німецької армії вимагали від Голови УДП відкликання Акта 30 червня 1941року.

А 14 вересня, після двох місяців марних спроб німецького командування примусити Голову УДП відкликати Акт 30 червня 1941 року, Ярослава Стецька і Степана Бандеру було перевезено до концентраційного табору Заксенгаузен, що знаходився біля міста Оранієнбург в 30 кілометрах на північний захід від Берліну[10].

Борис Іваницький також зазнав поневірянь – з 1944 року перебував в еміграційних таборах в Польщі, Чехословаччині, Австрії, Німеччині. Від червня 1945 року стає професором Українського технічно-господарського інституту в Регенбурзі (Баварія), з 1947 по 1952 роки стає ректором цього закладу. У 1952 році, будучи тяжко хворим, переїжджає в США (Детройт) на постійне проживання до свого сина, де і помирає 4 квітня 1953 року.


[1] Олександр Пагіря. Діяльність ОУН та УПА на Наддніпрянській Україні, 1941–1955 рр. //

Елктронний ресурс // Режим доступу:

http://www.territoryterror.org.ua/uk/publications/details/?newsid=445

[2] Склад Українського державного правління // ЦДАВО України. - Ф. 3833.- Оп. 1.- Спр. 10. - Арк. 13. Оригінал. Машинопис.

[3]Десятниченко О. Професор Іваницький Борис Георгійович.//Електронний ресурс// Режим доступу: http://krasnopillia.info/2014/09/24/profesor-ivanytskyj-borys-heorhijovych/

[4] Володимир Д.Бондаренко. Борис Іваницький. (До 130-річчя від народження). // Вісник НТШ, №40, від 07.11.2008. – с.28-30

[5] Володимир Д.Бондаренко. Борис Іваницький. (До 130-річчя від народження). // Вісник НТШ, №40, від 07.11.2008. – с.28-30

[6]О.Десятниченко. Професор Іваницький Борис Георгійович.//Електронний ресурс// Режим доступу: http://krasnopillia.info/2014/09/24/profesor-ivanytskyj-borys-heorhijovych/

[7]Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] /Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-рВолодимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк :Молоде життя, 1955—1995.. Словникова частина. — Т. 3. — С. 852—853.

[8]Бедрій А. Українська Держава, відновлена Актом 30 червня 1941 року. - Київ, 2001. с.25

[9] Спогади Ярослава Стецька. - Фонди меморіального музейного комплексу Ярослава Стецька в с. В. Глибочок.

[10] Спогади Д. Кордуби // Климишин М. Ярослав Стецько - незламний борець за волю України (19.01.1912 — 5.07.1986). Тернопіль, 2002. – с.4.

Loading...

Інтерв'ю

Юрій Сиротюк: «Маємо забезпечити статус української мови»

Конституційним статусом української мови як державної – нехтують. Її варто міцніше закріплювати в органах державної...

24-04-2017 Інтерв'ю

Валерій Гудзь — Народний Герой України

Викладач Бориспільського професійно-технічного ліцею, тренер з боксу районної спортивної школи Валерій ГУДЗЬ на передовій з...

21-04-2017 Інтерв'ю

Ігор Артюшенко: «Боротьба з корупцією – це горизонт, до якого треба йти»

Виявляється, подолання корупції зможе вирішити й екологічні питання в Україні, які, на жаль, зараз з...

10-04-2017 Інтерв'ю

Веб-дизайн