Впродовж XX-го століття український визвольний рух змінював свої форми боротьби від національно-культурницьких до воєнно-політичних, підпільних і політичних, а на сучасному етапі перейшов знову до воєнно-політичних.
З раціональної точки зору тодішнє становище України, окупованої чотирма державами внаслідок цілковитої поразки визвольної боротьби 1917–1921 рр., виглядало доволі безнадійно, і саме тому своєю діяльністю ОУН прагнула викликати бажання змін, а згодом і втілити їх. Визнаючи незаперечним право нації на опір й визвольну боротьбу проти окупантів, ОУН бачила вихід у вихованні та накопиченні «національної енергії», що зможе бути спрямована на здобуття Української Самостійної Соборної Держави.
Совєтські органи державної безпеки усвідомлювали той факт, що процеси переселень жителів західних українських земель у південні регіони України будуть використовувати провідники націоналістичного руху для того, щоб поширити там діяльність підпілля.
5 липня виповнилося 35 років, як відійшов У Вічність провідник Організації Українських Націоналістів Ярослав Стецько, який присвятив своє життя боротьбі за визволення нації і побудову справді суверенної та соборної України та її ствердженню на світовій арені.
Дослідникам історії України ХХ століття найважче працювати з документами совєтських органів державної безпеки саме за 1930-ті роки.
Львівський Акт проголошення відновлення Української Держави 30 червня 1941 р. приблизно з 1959 р. (рік вбивства Степана Бандери) став об’єктом дезінформації і провокацій, запущених Москвою проти Українського визвольного руху ОУН-УПА. У цю діяльність, звичайно, була підключена п’ята колона і різної масти недруги України і українців. Така ситуація триває і по сьогодні.
Початок німецько-совєтської війни Провід ОУН мав намір використати для охоплення усіх українських етнографічних земель мережею власних осередків.
Попри те, що затухання збройного опору підпілля ОУН та залишків повстанських відділів припадає на початок 1950-х років, совєтські органи державної безпеки навіть не збиралися сповільнювати темпи боротьби проти українського визвольного руху й у подальші роки.