Субота, 15 травня 2021 16:44

Розшук та розробки КГБ Херсонщини повстанців у 1955 році

Юрій Щур
Розшук та розробки КГБ Херсонщини повстанців у 1955 році

Попри те, що затухання збройного опору підпілля ОУН та залишків повстанських відділів припадає на початок 1950-х років, совєтські органи державної безпеки навіть не збиралися сповільнювати темпи боротьби проти українського визвольного руху й у подальші роки.

Постійно розроблялися плани з нейтралізації впливу націоналістичного підпілля та ідей української самостійності, розроблялися як окремі справи-формуляри, так і масштабні агентурні. Звичайно, під прицілом спецслужб і далі перебували учасники збройного підпілля та бійці повстанської армії, які змогли легалізуватися й закріпитися у різних місцевостях України. Не виключенням була й Херсонська область.

Серед тих, кого вполювало «недремне око» КГБ, був уродженець Підгаєцького району Тернопільської області Стефан Срібний, який мешкав у селі Зелене Великолепетиського району під прізвищем Гбур і працював у колгоспі ветеринарним санітаром. За участь в ОУН розшукувався КГБістами Тернопільської області, які й передали естафету своїм херсонським колегам. З матеріалів розшукової справи було відомо, що Гбур до ОУН вступив у 1939 році. Від 1940-го був на нелегальному ставищі під псевдо «Бозов». Того ж року його дружину та двох синів комуністи вислали у «віддалені райони Совєтского Союза». Під час німецької окупації знову проживав легально, але з поверненням совєтів – знову у підпілля, у боївці «Дробота». У 1946-1949 роках разом із сином Ізидором (у 1944 році втік із спецпоселення) нелегально проживали на території Тернопільської та Івано-Франківської областей. У 1950-му придбали документи переселенців на прізвище Гбур й вибули до Херсонської області. Тут з часом дороги батька й сина розійшлися. Останній повернувся до Івано-Франківської області й перебував там під наглядом КГБ. Батькову справу перевели з розшукової на справу-формуляр, однак агентури, яка могла б якісно здійснити розробку, не було. Шукалася відповідна кандидатура.

Окремо робота проводилася проти підпільників, оголошених у розшук 4 Управлінням КГБ УССР 26 січня 1955 року. Одним з таких розшукуваних був уродженець Тернопілля Оніфатій Осипчук, який в ОУН був з 1943 року, керував боївкою та був військовим референтом районного Проводу ОУН. У збройному підпіллі перебував до 1947 року, потім «зник» до 1950-го. Легалізувався під прізвищем Базильчук і працював у Острозі теслею у районному промкомбінаті. Дружина Осипчука 1947-го року була виселена до Кемеровської області, однак вже за рік втекла з місця поселення.

У листопаді 1955 року КГБісти Південно-Західної залізниці повідомили у Херсон, що Осипчук листується з їх агентом «Дубовим» через жительку села Широка балка Білозерського району Надію Павлюк, переселенку з Тернопільської області. Агент «Ніколай», який нишпорив у Павлюк, зафіксував проживання там якихось Андрія Мальського та його дружини Євдокії Сорочинської, переселенців з Рівненщини. Подружжя майже не виходило з хати, уникало спілкування з переселенцями тощо. У себе в помешканні Мальський встановив верстак й виготовляв різні дрібні теслярські вироби для продажу на ринку. Зважаючи на усі ці фактори, херсонські чекісти підозрювали, що це саме подружжя Осипчуків, відповідно розробляли план заходів із активізації розробки.

Розшукуваний уродженець Львівщини Петро Козак («Зоря», «Косар») був господарським референтом Яворського надрайонного Проводу ОУН. У 1945 році, за погодженням з організаційними зверхниками, разом з родиною виїхав з терену, маючи на руках документи переселенців з Польщі. Разом з ними виїхав також підпільник Григорій Балущак під прибраним ім’ям та прізвищем «Іван Єсип».

Останній і був виявлений співробітниками КГБ у селі Ново-Олександрівка, де мешкав разом з родиною. Херсонські чекісти уважно вивчали його матеріали, щоб вирішити подальшу долю: або заарештувати й судити, або вербувати в агентурну мережу для розробки й розшуку Козака та інших підпільників.

Явка з повинною, або ж проживання під реальним прізвищем, не гарантували колишнім учасникам підпілля чи повстанцям уникнення уваги КГБ. Влітку 1955 року пильна увага херсонських чекістів була звернена на постать уродженця Дрогобиччини Омеляна Строгана, який мешкав у селі Нижня Тягинка. З матеріалів справи-формуляру, яка надійшла із Західної України, було відомо, що він приєднався до ОУН у 1943 році, діяв під псевдо «Лисенко» в складі відділу «Яреми» й «Левчука». У 1945-1947 роках разом із відділом перебував на території українських земель, які зараз перебувають у складі Польщі. У 1949-1952 роках сам керував повстанським відділом. Вийшов з повинною, що чекісти вважали вдалим результатом проведених агентурно-оперативних заходів. Разом із Строганом у підпіллі перебувала також його дружина Ольга Кубан.

У 1953 році подружжя виїхало до Херсонської області. Однак тут вони перебували під наглядом КГБ. Співробітники Комітету намагалися з’ясувати чи проводять колишні підпільники антисовєтську діяльність або ж підтримують зв’язки з іншими членами ОУН чи бійцями УПА. Паралельно йшло уточнення фактів їх діяльності у підпіллі, очевидно з метою притягнення до відповідальності «за антисовєтчину».

Житель селища Іванівка Олександр Денисюк розроблявся за справою-формуляром № 949. Цей уродженець Волинської області належав до ОУН від 1939 року. Від 1941 року під псевдо «Андрій Боголюбський» жив на Тернопільщині, діяв у підпіллі, за що й був 1943-го заарештований німцями. Після втечі з ув’язнення перейшов до УПА, мав псевдо «Зелений», був у жандармерії при штабі УПА-Південь. За деякими даними, у 1941 році в складі похідної групи ОУН перебував у Житомирі й Києві.

Під час перебування у повстанському відділі, був знайомий з «Лемішем» (Василем Куком) та «Романом», який продовжував підпільну боротьбу на Житомирщині ще на початку 1950-х років.

У 1944 році Денисюк, перебуваючи у рідному селі, потрапив під мобілізацію до Червоної армії й під справжнім прізвищем відправлений на німецько-совєтський фронт. З тієї війни повернувся у 1945 році без ноги. Продовжував співпрацювати з підпіллям, зокрема допомагав референту СБ ОУН «Максиму». Дружина Денисюка, Марія Мальцева, перебувала разом із ним у повстанському відділі, мала псевдо «Уляна».

У 1953 році подружжя потрапило під переселення й таким чином опинилися на Херсонщині. Зразу ж були взяті у розробку КГБ. Якихось даних щодо проведення родиною «антисовєтської діяльності» чекісти станом на 1955 рік не отримали. Тож вдавалися до вже перевіреної тактики – збирали по-максимуму інформацію про їх діяльність на території Західноукраїнських земель. У будь-якому випадку, у спокої залишати їх ніхто не мав наміру.

Loading...

Інтерв'ю

Олександр СИЧ: Саме постання України – це вже революційний факт

Олександр СИЧ: Саме постання України – це вже революційний факт

Газета «Галичина» підготувала низку інтерв’ю з людьми, які щодня своєю працею утверджують Незалежність України, наближають...

16-08-2021 Інтерв'ю

Віктор Рог: Незалежність – синонім відповідальності й трамплін для можливостей

Віктор Рог: Незалежність – синонім відповідальності й трамплін для можливостей

Про здобутки за три десятиліття, втрачені можливості та перспективи нашої держави розмовляємо з головним редактором...

21-07-2021 Інтерв'ю

Сиресь Боляєнь: «Україні потрібно постійно пам’ятати, що вона має союзника всередині Росії – національні рухи»

Сиресь Боляєнь: «Україні потрібно постійно пам’ятати, що вона має союзника всередині Росії – національні рухи»

21 квітня цього року в ООН вперше виступив представник ерзя – одного з корінних народів...

30-06-2021 Інтерв'ю

Веб-дизайн